Богородчанський іконостас Й. Кондзелевича

Відомий український живописець волинської школи кінця XVII — першої половини XVIII ст., молодший сучасник Івана Рутковича, Йов Кондзелевич посідає особливе місце в історії вітчизняного образотворчого мистецтва. Народився 1667 р. у мальовничому місті Жовкві. Є припущення, шо художню освіту він здобув у Києві та за кордоном і обрав шлях іконописця.

Ще дев’ятнадцятилітнім Йов постригся в ченці й переїхав на Волинь, де до самої смерті (1740 р.) поперемінно жив у Луцьку й Білостоцькому монастирі, в якому був ієромонахом (з 1696 p.). Монастир, заснований 1636 р. луцьким земським писарем Семеном Гулевичем Воютинським, до початку XVIII ст. був єпископською резиденцією. Незаперечними вважаються зв’язки художника з Києво-Печерською лаврою, яка мала найтісніші контакти зі Скитом Манявським, у якому Кондзелевич, очолюючи групу іконописців у 1698—1705 pp., на замовлення працював над іконостасом Воздвиженської церкви. Його запросили братчики спеціально для роботи в новій дерев’яній церкві Воздвиження Чесного Хреста, збудованій на місці старої, спаленої турками. Зважаючи на стилістичну манеру його живопису, Кондзелевич був добре обізнаний також з іконописом Наданіпрянщини. Загалом, творчість художника свідчить, що він, з одного боку, опановував західноєвропейський живопис, а з іншого — переосмислював його, свідомо повертаючись до традиційних засобів середньовічного українського іконопису.

Такому глибокому й органічному ставленню до традицій українського іконопису сприяло його перебування у Скиті Манявському — оплоті православ’я, з його греко-афонськими традиціями. Скит заснував на початку XVII ст. Йов, у світі Іван Княгиницький, котрий походив зі шляхетного міщанського роду з Тисмениці й 12 років пробув на Афоні. Впродовж тривалого часу скит був одним із визначних осередків культурного життя в Галичині. Єдиний з монастирів на цих землях не прийняв унії і 1785 р. серед інших православних монастирів був ліквідований австрійською владою. Все монастирське майно продали “з молотка”. Дерев’яну Воздвиженську церкву купила громада Надвірної, а іконостас із неї потрапив до містечка Богородчани, де простояв аж до другої половини XIX ст.

Знайшов іконостас польський дослідник В. Дідушицький. Наприкінці XIX ст. ця пам’ятка не тільки привернула увагу багатьох мистецтвознавців, а й була визнана шедевром українського живопису й дістала назву “Богородчанський іконостас”. У наукових працях того часу підкреслювалася його мистецька цінність, унаслідок чого під час Першої світової війни іконостас евакуювали до Відня, а звідти він повернувся уже не до Богородчан, а до Львівського національного музею, де експонується й сьогодні. Крім того, в музеї зберігається весь творчий спадок Й. Кондзелевича.

Згідно з підписами й манерою письма, визначному майстрові належать великі намісні образи “Успіння” та “Вознесіння”, архангелів Михаїла та Гавриїла південних і північних на дияконських вратах, “Таємна вечеря”, “Розп’яття”, “Христос із самарянкою”, “Христос і Никодим”. Намісні ікони Христа й Богородиці іконописець тільки підправляв. Роки написання іконостаса визначаються підписами на іконах: “Христос” — “Іов. 1698” і “Вознесіння” — “Недостойний ієромонах Монастиря Белостоцкого рукою власною сделал. Року Божого 1705 март”.

Як і більшість галицьких іконостасів цього часу, богородчанський поділяється горизонтально на дві основні частини. Найважливіша розташована внизу. Це — намісні ікони “Богородиця”, “Христос”, “Антоній і Феодосій Печерські”, “Воздвиження”, царські й дияконські врата, а також дві бічні композиції — “Вознесіння” та “Успіння”. Над ними у три ряди височіє верхня частина іконостаса, яка складається з празників, апостолів і пророків, а також “Розп’яття з протистоячими”. Всі іконописні дошки вкомпоновано в різьблені, покриті витонченими візерунками рами, які в свою чергу вставлені у своєрідну архітектурну композицію — іконостасне позолочене “тябло” (основу), на тлі якого чітко вирізняються різьблені карнизи та колонки.

В іконописних дошках іконостаса повністю розкрилося мистецьке бачення Кондзелевича, його естетичний, етичний і філософський світогляд. Основне місце в його творах належить людині, образ якої сповнений глибокої внутрішньої й зовнішньої краси. Окремі персонажі й багатофігурні композиції чарують високою одухотвореністю, підкресленою витонченим колористичним ладом. Художник надає перевагу кольорам із вишуканими відтінками холодної тональності, моделюванню форми за допомогою контрастного протиставлення гри світла й тіней. Більшість іконописних дощок Кондзелевича захоплюють нестандартністю трактування традиційних євангельських і біблійних сюжетів.

Деякі композиції Кондзелевич вирішує у просторі, підпорядковуючи дії персонажів певній ідеї. Так, в “Успінні” та “Вознесінні” богородчанського іконостаса художник будує складні композиції, які стоять на межі ікони та картини. На тлі реального архітектурного пейзажу з цікавими середньовічними будівлями розгортається традиційна містеріяльна дія. У високих, витончено окреслених силуетах персонажів, котрі сприймаються як типізовані зображення земних людей, підкреслено стримані, виразні й граційні рухи. Характерною ознакою ікон є поєднання самозаглибленості й складних внутрішніх почуттів і переживань персонажів.

Майстер написав оригінальні, сповнені динаміки, краси і правди твори. В іконі “Антоній і Феодосій Печерські” святих засновників Києво-Печерської лаври зображено на тлі великої Успенської церкви.

Поглиблена психологічна характеристика властива багатьом зображенням Кондзелевича, але особливо яскрава вона в композиції “Таємна вечеря”, де серед схвильованих звісткою про зраду апостолів виділяються образи мрійливого, вразливого Іоанна, практичного й жорстокого Іуди. Сповнені глибокого страждання “Богоматір” та “Іоанн Богослов”. У зображеннях апостолів простежується узагальненість типів, декоративність засобів їхнього художнього вирішення.

Трохи інакше виконано образи архангелів на дияконських вратах іконостаса. В архангелі Михаїлі художник підкреслив силу, мужність і відвагу, в образі Гавриїла — ліричну замріяність, делікатність і розум. Видається, вони написані з живих моделей — так тонко вдалося майстрові передати зовнішні риси облич.

Загалом, богородчанському іконостасові притаманні ренесансна ясність і зосередженість образів. Доба бароко, сучасником якої був майстер, хоча й позначилася на його творчості, але не в основних принципах. Колірна гама іконописних дощок тісно пов’язана із загальною ідеєю кожної композиції, що надає його творам відповідного емоційного забарвлення. Живопис відзначається прекрасним моделюванням форми засобами світлотіньової побудови об’ємів, використанням рефлексів і своєрідним колоритом. Це свідчить про інтерес Кондзелевича до творчості голландських живописців, а можливо, й караваджистів.

Й. Кондзелевич працював на замовлення українських православних монастирів. У 1722 р. він брав участь у роботі над іконостасом для Загоровського монастиря. Серед образів цього циклу “Нерукотворний Спас” вражає ідеальною пластикою голови Христа в терновому вінку.

Останні десятиліття свого життя Кондзелевич жив в уніатській луцькій єпархії та Білостоцькому монастирі. Для цього періоду його творчості характерні своєрідна скорботність і драматична настроєність, напруженість колірних зіставлень. Особливо це стосується червоних тонів, що найбільше проявилося у “Розп’ятті”, написаному в 1737 р. для Луцького монастиря.

В українському живописі кінця XVII — першої половини XVIII ст. Й. Кондзелевич посів видатне місце як художник оригінального творчого обдарування, котрий об’єднав кращі досягнення українського іконопису, збагативши його стилістикою й колоритом західноєвропейського мистецтва. Добре володіючи технікою темперного й олійного живопису, вміло поєднуючи їхні властивості й живописні ефекти, верхній шар своїх творів він прописував прозорими олійними лесуваннями по темній темперній основі.

Й. Кондзелевич разом з іншими визначними художниками цього часу — І. Рутковичем і невідомими майстрами іконостасів з Михайлівки, Охтирки й Дворічного Кута — є класиком українського живопису.