Риза ікони “Богоматір з немовлям”

Шанування Богоматері є дуже важливим у християнстві й зникне лише тоді, коли буде знищена в душі людській жага материнської любові, ласки й турботи.

За 16 км від Новгорода-Сіверського, на березі Десни, у кам’яній церкві, збудованій у 1710 р. на честь Покрови пресвятої Богородиці, була чудотворна ікона. На ній зображена Богоматір, яка обома руками обіймає шию предвічного немовляти. Розміри ікони — 31,2x24,5 см. Написана вона на дошці й прославилася ще в 1702 р.

У десяту п’ятницю після Великодня безліч людей приходили в село Дехтярівку на поклоніння чудотворній іконі.

Перед нашестям шведів у сільському храмі на іконі Богоматері з’являлися сльози, а потім вона прославилася чудесами. Зберігся рукопис, у якому йдеться: “Днесь Дехтеименная... убелися омовена чудесными слезами от иконы Богородицы... и град Северский, удивляясь сему и другим чудесам, к богомыслию и песнопению источника чудес Богородительницы, пред ея иконою стекашеся”. За народними переказами, братія Новгород-Сіверського монастиря, куди село Дехтярівка було приписане, кілька разів намагалася перенести чудотворний образ Богоматері у свій монастир, але щоразу ікона знову опинялася в дехтярівській церкві.

Гетьман України Іван Мазепа, благоговіючи перед цією іконою, на свій кошт улаштував для неї Покровський храм і срібну ризу. Коли Мазепа в Дехтярівці писав у Стародубський полк, закликаючи відмовитися від царя Петра І і приєднатися до шведського короля Карла XII, поширилися чутки, що Мазепа разом зі шведами вчинив наругу над чудотворною дехтярівською іконою, і це відштовхнуло від нього навіть відданих йому людей. Однак це був наклеп заздрісників.

В експозиції Музею історичних коштовностей України в залі, де представлені пам’ятки ювелірного мистецтва України XVI — початку XX ст., привертає увагу величний оклад до ікони, в центрі якого чорним оксамитом позначені лики пресвятої Богородиці й предвічного немовляти. Доля чудотворної ікони з Дехтярівки не відома. А оправа, виконана на замовлення І. Мазепи на початку XVIII ст., збереглася. Адже в 1919—1920-х pp., коли відбувалося вилучення церковних прикрас, кілька кілограмів срібла були цінними.

І. Мазепа був ревним жертводавцем на храми й монастирі Києва та Чернігова, щедро обдаровуючи їх сріблом. Відомі його дари в Чернігові: Троіцько-Іллінському монастирю — велика карбована срібна риза ікони, Борисо-Глібському собору — срібні царські врата. Не забував Мазепа і святого Єрусалима. Він пожертвував православному собору Воскресіння при Гробі Господньому карбовану срібну плащаницю.

Гетьман задовольняв усі прохання архієпископа Чернігівського Лазаря Барановича про повернення попередніх і дарування нових вотчин та угідь монастирям. Практично на його гроші за планом архітектора Адама Зерникова було збудовано величний Троїцький собор у чернігівському Троїцько-Іллінському монастирі. Мазепу вважають також засновником і благодійником Домницького монастиря, що був розташований за 35 верст від Чернігова в дрімучому лісі. В середині XVII ст. у місцевості Домниця в лісі на дереві з’явився чудотворний образ Богоматері, і на цьому місці з благословення преосвященного Лазаря, на кошти гетьмана було зведено храм на честь св. Параскеви і при ньому монастир. У вівтарі храму до 1798 р. зберігався пеньок від дерева, на якому з’явився чудотворний образ. Архієпископ Чернігівський також забезпечив монастир, купивши для нього навколишні землі та млин.

З іменем великого гетьмана в Чернігові пов’язують таку легенду. В підвалах будинку військової канцелярії (відомого під назвою будинку Мазепи) він потай від усіх зарив багато бочок золота й коштовностей, про що розповів лише своїй коханій Марії (Мотроні), дочці Кочубея. За його зраду Петру І Мазепу урочисто прокляли в Глухові. За народним повір’ям, це прокляття поширилося і на всю його власність. За кохання і вірність Марію прокляла матір, і душа її досі блукає по землі, охороняючи скарби коханого.

Щороку в ніч під свято Першої Пречистої Марія обходить навколо мазепинського будинку і благає всіх зустрічних перехрестити її, шо допоможе їй зняти прокляття. Але воно має таку силу, що всі з жахом тікають від Марії, а скарби Мазепи досі не знайдено. Після співу півнів жінка біжить до палацу і ховається в його темних склепіннях.

Особистість Мазепи є феноменом загальноєвропейської культури. Лорд Байрон відкрив його силу та привабливість романтичного героя, який надихав майстрів пензля й пера на створення портретів, що відзначалися особливою експресією. В Україні з іменем Мазепи пов’язана велика епоха національного розквіту.

У декорі ризи ікони Богоматері особливе місце належить гербу І. Мазепи. Після оголошення анафеми герби гетьмана зняли з храмів, збудованих на його гроші, забили на розкішних оправах до ікон. Але історія розпорядилася по-своєму.

Герб Мазепи органічно вписався в декор ризи. Стиль раннього бароко прославився запровадженням геральдичних знаків, і обрамлення гербів стало поширеним напрямом у мистецтві. Улюблені мотиви в декоративному оформленні гербів української шляхти такі: листя аканта — символ довговічності роду, страусове перо належало до українських клейнодів, корони — знак слави та шляхетності.

Особистий герб Мазепи мав усі ці прикраси. Є багато варіантів його зображень. Але головним і спільним для всіх в ідейному плані були образи центрального щита. Ця основа герба бере свій початок у 1544 p., коли його предків нагородили старовинним гербом “курч”, який належав волинський сім’ї Курчів, що від неї походить і рід Мазепи. Українські магнати і шляхта Волині найдовше від інших зберігали свої старі родові знаки, взяті за основу гербів ще в XII—XIV ст. Попри полонізацію наступні покоління не міняли їх на польські. Так само, як не змінили на латинську мову кирилицю в позначенні перших літер імен власників. Ці давні знаки є основою герба Мазепи. В його центрі — вилоподібний хрест, який спирається на брусок із загнутими догори кінцями — мантачку (вузький дерев’яний плаский брусок для заточування коси, покритий шаром смоли й піску). Така форма хреста, але без перехрещення, належить до геральдичних знаків і символізує мисливську рогатину й оберіг. Наявність перехрещення доповнює цю символіку ідеєю спокуси Христа. Справа від цього вертикального зображення — зірка, а зліва — молодий місяць. Зображення світил, сонця і місяця, було характерним для середньовічного розп’яття. Вони символізували співвідношення двох Завітів: Старого — місяць і Нового — сонце. Новозавітне сонце сяйвом пророцтв, що здійснилися, освітлює старозавітне вчення.

Зірка — це слава й чистота. У християнстві цей символ пов’язаний із непорочним зачаттям діви Марії. Місяць несе в собі добру звістку Різдва. В іконографії відомі зображення Богородиці на серпі місяця. Це “Свята Діва — помічниця в пологах”, Почаївська Богородиця, Остробрамська та ін.

Серп місяця не гербі Мазепи символізує зародження цього знатного роду, його славу та благородство, а зірка — увіковічення цієї слави новим поколінням. Вінчає герб трикутник — символ Трійці, що характеризує Мазепу як ортодоксального християнина.

Ясновельможний гетьман упродовж 1690—1706 pp. збудував у Києві чотири великі церкви, реконструював п’ять храмів великокнязівської епохи й закінчив спорудження трьох церков. На гроші гетьмана було зведено: Богоявленський собор Києво-Могилянської академії (знищений у 1935 p.), Військовий собор у Миколаївському монастирі (підірвано в 1935 p.), церкву Всіх Святих у Києво-Печерській лаврі, кам’яну кріпосну стіну завдовжки більше як 1 км навколо Києво-Печерської лаври з шістьма вежами. Крім того, І. Мазепа був титарем реставрації Софійського, Успенського та Золотоверхого Михайлівського соборів, Троїцької надбрамної церкви. Збереглася панегірична гравюра І. Мігури 1706 p., що оспівує меценатство гетьмана. На ній — великий гетьман І. Мазепа у бойових обладунках, його герб і шість збудованих ним храмів, зокрема Успенський собор Києво-Печерської лаври. На кошти І. Мазепи майстри-каменярі увінчали Успенський собор сімома грушоподібними позолоченими банями, а північні та південні прибудови підняли до рівня стін основного масиву.

Велична оправа ікони має неабиякі розміри (висота — 870 см, ширина — 680 см). Її зроблено зі срібла, покрито густою позолотою. В центрі — велика прорізь для ликів Богородиці та немовляти. Розкішний рослинний декор виконано в техніці карбування: стебла й листя аканта, окреслені поясом “перлинника”, немов згинаються від подиху вітру.

Три великі овальні медальйони утворені лавровими гірляндами, що символізують могутність перемоги, мир і славу. На гладкому тлі медальйонів зліва — зображення Іоанна Предтечі, справа — архангел Михаїл, а вгорі — Саваоф у трикутнику, який символізує Трійцю (Отця і Сина і Святого Духа). Оправа обрамлена голівками ангелів і херувимів.

Унизу у фігурному шиті збереглися абриси забутого в петровські часи герба гетьмана Мазепи.

Вінчає ризу алегорична композиція. Від овальної форми мандорли відходять промені, які символізують сонячне сяйво. Всередині медальйона — монограма “Марія”. Композиція фланкована ангелами, зображеними у вигляді людських істот. Однією рукою вони тримають корону з хрестом на вершині, а другою — стрічку з написом: “Радуйся, радісна, Господь з Тобою”. Слова, з якими архангел Гавриїл звернувся до діви Марії з доброю звісткою.

Оправа ікони Богоматері — чудова робота українського майстра початку XVIII ст., ім’я якого досі не відоме. Він не поставив своїх підписів, але залишив своє творіння, яке й сьогодні викликає захват і подив.