Митра святителя Феодосія

З нагоди приїзду імператора Миколи II до Чернігова у вересні 1911 р. в експозиції ризниці Троїцько-Іллінського монастиря було показано унікальну митру. Її фотографію вміщено у виданні “Картини церковного життя Чернігівської єпархії з її дванадцятивікової історії” (Київ, 1911), підготовленому в дарунок государеві.

У 1920-х pp. разом з іншими цінностями митру передали до Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Шевченка. У лютому 1922 р. було прийнято декрет “Про вилучення церковних цінностей у фонд допомоги голодуючим”. Усі коштовності, котрі мали виняткове історичне значення, із храмів і ризниць вилучали, багато що було по-варварськи переплавлено, продано за кордон. Проте до наших днів частина чудом уцілілих шедеврів ювелірного мистецтва, а серед них і митра, збереглася. У 30-і pp. вона потрапила на збереження до Держбанку в Києві, згодом — до Москви. 1946 року пам’ятка повернулася до Києва.

Грецьке слово “митра” означає “головна пов’язка, оздоблений прикрасами головний убір”, котрий вище православне й католицьке духовенство одягає під час богослужіння, а середнє одержує як нагороду. За пропозицією Симеона Солунського митру було присвоєно архієрейському сану (в наслідування старозавітних священиків). Припускають, що митру спочатку подарував папі римському Сильвестрові римський імператор Костянтин. Але достеменно не відомо, коли і ким був уведений звичай прикрашати вінцем голову архієрея. На митрі заведено зображувати Христа, Богородицю та євангелістів, що мають бути і на напрестольному Євангелії. Отже, митра, зовні схожа на царський убір і вказуючи на високий сан, по суті є знаком покори Євангелію. Нині митрою удостоюють архімандритів і заслужених протоієреїв.

Митру Феодосія, що зберігається в Музеї історичних коштовностей України, датують кінцем XVII ст. Виготовлено її в Україні зі срібної парчі, закріпленої на каркасі. У її декорі — золоті круглі медальйони з викарбуваними зображеннями євангелістів Луки, Матвія, Марка, Іоанна на тлі темно-зеленої емалі, обрамленими різнофігурними запонами з діамантовими вставками. Багатство митри підсилено круглим медальйоном із зображенням пресвятої Богородиці з немовлям, виконаним у техніці художньої емалі. Стрічка ажурних запон оперізує нижній край головного убору. Численні діаманти, смарагди, рубіни утворюють чудове сяйво. На вершині, у центрі золотої напівсферичної накладки з найтоншим рослинним декором був хрест (до наших днів не зберігся). Різноманіття технік (фініфть, карбування, гравірування, огранювання, золоте гаптування), вишуканий декор, гармонійна побудова орнаменту, елегантність у розміщенні дорогоцінних каменів свідчать про високий професіоналізм творців шедевру.

Цей ритуальний головний убір належав відомому православному діячеві Феодосію Углицькому — архієпископу Чернігівському. Він походив із задніпровського дворянського роду Углицьких (за переказами, прізвище було дане одному з предків Феодосія за героїзм при обороні Углича).

Батько Феодосія Микита був священиком і свого сина виховав досить набожним. Здобувши початкову освіту вдома, Феодосій навчався у Київській братській школі — найдавнішому духовному навчальному закладі, заснованому в 1615 р. Під час навчання юнак вирішив наслідувати життя преподобних Антонія, Феодосія та інших печерських подвижників. Незабаром після закінчення школи Феодосій прийняв чернечий постриг у Києво-Печерській лаврі.

Київський митрополит Діонісій (Балабан), зважаючи на смиренне життя подвижника, поставив його архідияконом Софійського собору, згодом його призначили намісником митрополичого кафедрального дому. Незабаром Феодосій залишив Київ і оселився в Батуринському монастирі, де був посвячений у сан ієромонаха.

У 1661 р. його призначили ігуменом Корсунського монастиря Київської єпархії. Обитель була на острові річки Рось, удалині від мирського життя, у мальовничій місцевості, і цілком відповідала скромним потребам Феодосія. 1664 р. його перевели настоятелем Видубицького монастиря, котрий незадовго перед тим був розорений уніатами. Феодосій, клопочучи перед гетьманом України та російським царем, привів обитель у належний стан. Особливо прихильним до Феодосія за його чесноти був місцеблюститель Київської митрополії Лазар Баранович — український політичний і культурний діяч, письменник, ректор Києво-Могилянської колегії.

Після смерті митрополита Київського Гедеона Феодосій був одним із кандидатів на кафедру Київської митрополії. На прохання Лазаря Барановича його призначили архімандритом Єлецького Успенського монастиря у Чернігові (заснований у 1060-х pp. чернігівським князем Святославом Ярославичем; 1027—1076). У 1691 р. Феодосія призначили помічником з управління Чернігівською єпархією. Але старий Баранович хотів бачити Ф. Углицького в святительському сані, щоб підготувати собі гідну заміну. В 1692 р. він із гетьманом почали клопотати перед Москвою про зведення архімандрита Єлецького Феодосія Углицького в сан архієпископа. Прохання старця-святителя було задоволено: 11 вересня його зведено в єпископа, а 13 вересня хіротоновано в архієпископа.

З вересня 1693 p., після 36-літнього керування Чернігівською єпархією, Л. Баранович помер. Святитель Феодосій урочисто поховав його в чернігівському Борисоглібському кафедральному соборі.

Невдовзі помер і святитель Феодосій — 5 лютого 1696 р. Його теж поховано у Борисоглібському соборі.

Уперше його тіло було знайдено нетлінним через 76 років по смерті (14 лютого 1772 р.) і перекладено в нову труну. Першу, кипарисову, було по шматочках роздано прочанам.

З початку XIX ст. вшанування святителя Феодосія стає особливим. Починають вестися спорадичні записи про випадки зцілення від його мощів, а з 1850-го при соборі вже постійно занотовуються чудеса від молитов до Феодосія.

Врешті 1889 р. про все це государеві доповів чернігівський губернатор, і Святий синод вирішив перевірити нетління тіла покійного і чудесних явищ. Тіло святителя, незважаючи на майже двохсотлітнє перебування у вологій печері, справді виявилося нетлінним. Водночас було засвідчено випадки чудесних зцілень, підтверджених під присягою самими зціленими, їхніми родичами й очевидцями (49 випадків). У зв’язку з цим синод прийняв рішення мощі Феодосія визнати святими.

Урочисте відкриття мощів відбулося 9 вересня 1896 р., при цьому вони були перенесені з Борисоглібського собору до Спасо-Преображенського і покладені в нову, кипарисову, труну і дорогоцінну срібну раку. Там вони перебувають і нині.