Гравюри Леонтія Тарасевича

Найпомітніший вплив на розвиток мистецтва оформлення книги в Україні кінця XVII — початку XVIII ст. мала творчість Леонтія Тарасевича, який належить до плеяди таких видатних вітчизняних граверів, як Олександр Тарасевич, Никодим Зубрицький, Інокентій Щирський, Данило Галяховський, Іван Мигура.

Майстер надавав перевагу гравюрі на міді й офорту, де проявив себе надзвичайно обдарованим і своєрідним художником. Навчався в Аугсбурзі (Баварія). Ранній період творчості Леонтія Тарасевича пов’язаний із Вільно, ще у 80-х pp. XVII ст. він гравірував геральдичні та панегіричні композиції на честь духовних і світських вельмож Литви і Польщі. В титульних аркушах, фронтиспісах і ілюстраціях до панегіриків використовував символи й алегорії античності, середніх віків, епохи Відродження, пишний декор. Виконав портрети князя К. Радзивілла, смоленського єпископа Б. Корвін-Гонсевського та інших. З кінця 80-х pp. жив в Україні — в Чернігові та Києві, де яскраво розкрився талант Тарасевича-ілюстратора; інколи виїжджав до Москви і Вільна. Він оздоблював багатьма гравюрами світські (вітальні поеми на честь В. Ясинського, Б. Шереметєва) та релігійні (“Псалтир”, “Тріодь”, “Новий Завіт”) видання.

Вперше в українському граверстві Л. Тарасевич створив батальні композиції, насичені складними сценами кавалерійських і піхотних атак, зображеннями козацьких човнів, міст, оточених неприступними мурами. По-новому він трактував деякі алегоричні композиції панегіриків, зокрема “Радість Дніпрових вод”. На двох скелях зображено алегорії музики в образі прекрасного Аполлона та поезії в образі крилатого Пегаса. Між ними видніються будівлі київського Подолу, а на Дніпрі перед ними пливуть міфічні сирени, які, граючи на трубах і скрипках, співають “славу”.

Справжніми шедеврами українського граверства є 45 гравюр на міді до поліпшеного перевидання “Києво-Печерського патерика” (1702 р.) — збірки релігійно-фантастичних оповідань про Києво-Печерський монастир. Їх замовив І. Кроковський Л. Тарасевичу як найдосвідченішому й найобдарованішому рисувальникові і граверові України.

Ці мідьорити за структурою схожі на традиційні українські гравюри попередніх видань цієї книги. Так, у верхній частині аркуша розміщено постать головного персонажа тієї чи іншої новели, а під ним, як триптих або диптих, — окремі епізоди життя. Художник майстерно застосовував світлотіньове виявлення об’єму, лінійну й повітряну перспективи, демонстрував чудове знання анатомії людського тіла. Він подав не просто ідеалізовані зображення, а глибоко розкрив психологію та внутрішній світ персонажів. Цікавили майстра й побутові реалії, особливості архітектурних пам’яток Києва і його мальовничі краєвиди, які перетворювались на своєрідне тло для кожної гравюри. Тут і прославлені архітектурні споруди верхнього міста, Києво-Печерської лаври, красиві дніпровські кручі. Прості й невибагливі побутові сцени, що свідчать про спостережливість Л. Тарасевича, зображують ловлю риби за допомогою невода чи вудок, дерев’яні човни з вітрилами, які пливуть по Дніпру. Все це створює неперевершені за красою, гармонійністю й поетичністю графічні аркуші.

На титулі патерика — дві головні святині Києво-Печерської лаври: ікона “Успіння Богородиці”, яку несуть два янголи, та Успенський собор із постатями засновників монастиря — Антонія і Феодосія, котрі стоять в оточенні десяти інших печерських святих.

Менш канонічно виконано фронтиспіс, основною темою якого є мир. Значні політично-географічні зміни (витіснення турків і татар із головних фортець Причорномор’я та Приазов’я наприкінці XVII ст.) були причиною введення фігур Петра І і Б. Шереметєва до цієї композиції. Російський цар і видатний полководець постають в образах алегоричних лицарів. Є тут і натяк на початок Північної війни. Державний герб Швеції у вигляді рикаючого лева вражають дві блискавки, випущені з лапи чорного двоголового орла.

Усі внутрішньотекстові ілюстрації відзначаються розмаїттям композицій, іконографії, сюжетів. До певної міри враховуючи іконографію дереворитів, Тарасевич створює зовсім нові образи печерських отців, які вражають показом особистого й неповторного в людині.

Застосувавши в книжковій гравюрі полісюжетні принципи житійних ікон, художник розширив розповідні й експресивні можливості своїх композицій, побудованих на різких контрастах.

Однією з найкращих і найжиттєвіших композицій патерика є “Преподобний Нестор-літописець”. Він працює у своїй келії, де його оточують дрібниці з побуту XVII ст. — стілець, на якому він сидить, книжкова полиця на стіні, багато книжок, розп’яття, підвішений під стелею пучечок якихось ягід. Він щойно підточив перо, відклав ніж і поринув у роботу, слухаючи помічника, котрий читає йому вголос. На голові Нестора — камилавка, яка свідчить про його високе становище. На підлозі кілька голубів дзьобають кинутий для них корм. Це історичний портрет видатного вітчизняного історика, хоча, зрозуміло, Тарасевич не мав перед собою його справжнього зображення.

В інших гравюрах інтер’єри келій показано в умовному розрізі для того, щоб глядач міг бачити й те, що відбувається ззовні. Глибоким психологізмом позначений образ Ієремії Прозорливого, котрий сидить у темній печері під горою, над якою сяє сонце, довкола ростуть дерева й буяють квіти, а водами Дніпра пливуть човни. Здається, що художника дивує подвиг затворника, який уже ніколи не побачить цієї краси сонячного дня.

Своєрідна еволюція пейзажу відбувається і на гравюрах із зображенням єпископа Володимирського Стефана, ігумена Печерського Никона, Лаврентія-затворника, Григорія-чудотворця та ін. Загалом, у пейзажних частинах гравюр Тарасевича, сповнених ліричного настрою й замилування, відчувається прагнення до цілісного художнього відтворення краси київських краєвидів, дніпровських берегів.

До “Києво-Печерського патерика” Л. Тарасевич виконав і два додатки: “Печера преподобного отця нашого Антонія” і “Печера преподобного отця нашого Феодосія”. На цих аркушах попри їх назву зображено багато печер. Вони є цікавим джерелом з історії Києво-Печерської лаври кінця XVII ст. На рельєф монастиря нанесено план печер і підземних храмів. Біля мощей ченців написані їхні імена, що полегшувало орієнтацію у довгих лабіринтах підземелля. Місце спочинку поважних осіб позначено спеціальними символами, які розшифровано у великій бароковій рамі.

До наших днів збереглися поодинокі аркуші цих рідкісних гравюр, надрукованих у березні 1703 р. Можливо, їх продавали або дарували не тільки разом із патериком, а й окремо.

Мідні дошки до “Києво-Печерського патерика” зберігалися у Лаврській друкарні як цінний скарб упродовж багатьох століть. Інколи їх частково чи повністю використовували для перевидання цієї пам’ятки оригінальної літератури Київської Русі аж до 1902 р. На ілюстраціях 1702 р. навчалося кілька поколінь граверів на міді й дереві. А іконографія печерських святих, яку створив Л. Тарасевич, відтоді стала класикою, зведеною в ранг авторитетного джерела.