Золоті скіфські ковпаки для скальпів

З-поміж предметів із золота, знайдених у скіфських курганах, найбільшими за вагою є так звані великі золоті скіфські ворворки, призначення яких і досі є однією з найбільших загадок археології. Першим запропонував цю назву Л. Стефані. Інші дослідники скіфської давнини вважали ці золоті предмети зі скіфських курганів ковпачками для китиць, що підвішували на шиї коней.

Під час розкопок кургану біля села Іллічевого на Керченському півострові в Криму в 1964 р. виявили скіфське поховання першої половини V ст. до н. е., в якому серед поховального інвентарю були предмети із золота: гривна, нашивна пластина, обкладка сагайдака і масивний золотий предмет вагою 452,6 г (висота — 13,2 см) у вигляді усіченої конусоподібної чаші з круглим отвором посередині дна. Виникла версія, що чашу використовували як підставку для кріплення металевого навершя із зображеннями тварин.

1972 р. у скіфському кургані V ст. до н. е. на плато річки Когильника (біля міста Арциза Одеської області) знайдено подібний предмет. Його висота — 9 см, а вага — 263,95 г. Через невеликий розмір дослідники вважали його чашею — для питгя вина з кров’ю під час ритуального братання скіфських воїнів. У неї входило майже 300 г рідини. Отвір у дні був для того, щоб ті, хто п’є, затуливши отвір пальцем, випивали все до дна, не проливаючи ні краплі.

У 1977 р. археологічна експедиція Дніпропетровського університету досліджувала скіфський курган № 6 поблизу села Олександрії (Новомосковський район Дніпропетровської області). У схованці під скелетом знайдено меч у золотих піхвах і золотий предмет, дуже схожий на знахідку в кургані біля Арциза (висота — 7,5 см, вага — 259,31 г). Дослідник скіфського озброєння Є. Черненко на підставі цих та інших знахідок висунув у 1981 р. припущення про їхні функції. Він вважає їх круглими золотими денцями горитів — чохлів для лука. Хоча під час розкопок скіфських курганів знайдено чимало горитів і їхні зображення є на предметах давньої торевтики, але не зафіксовано жодного випадку такого дна, як в описаних предметах.

Усі пояснення щодо призначення цих наймасивніших золотих предметів викликали заперечення. Важко уявити, щоб такий великий предмет із золота призначався тільки для кріплення китиці на шиї коня. Конус із м’якого золота навряд чи підходив для закріплення бронзового навершя з дерев’яним чи залізним стрижнем. У ньому не можна було тримати якусь рідину, сипучі матеріали, та й для цього відомо багато інших речей (ритони, чаші тощо). На золотих пластинах зображено, як скіфи братаються і п’ють із ритонів. Тому не дивно, що деякі дослідники незалежно один від одного визнали ворворки предметами невідомого призначення.

По-іншому пояснюють знахідки В. Ольховський і Г. Євдокимов, які опублікували зображення корпусів скіфських кам’яних стел. На горитах воїнів — круглі предмети, дуже схожі на так звані ворворки. Особливим реалізмом зображення виділяється стела другої половини IV ст. до н. е., знайдена в насипі кургану в селі Привітному в Криму. Виникає навіть підозра, що вона виконана не скіфським, а грецьким майстром, котрий знався на анатомічних пропорціях людського тіла. Реалістичні співвідношення всіх частин і деталей предметів озброєння, конусоподібного предмета на стінці горита переконують, що на стелі саме ті загадкові золоті вироби, що їх знаходять у скіфських могилах. Рельєфно зображений конусоподібний предмет настільки реалістичний стосовно інших деталей, що можна навіть приблизно визначити його розміри (висота — 4,5 см, верхній діаметр — 9 см, діаметр дна — 6 см), які відповідають розмірам деяких знахідок із золота в курганах. В. Ольховський і Г. Євдокимов трактували ці предмети як умбони для горитів.

Хоча вчені знайшли достовірне зображення на стелах, їхнє пояснення теж сумнівне. В усіх знахідках Стародавнього світу на горитах немає подібних умбонів. Вони є середньою деталлю щитів, та й то зроблені з міді чи заліза. На горитах для прикраси застосовували золоті пластини з горельєфними зображеннями чи орнаментом. Високі умбони з м’якого золота не тільки заважали б користуватися торитами, а й були б зім’яті при використанні. Крім того, на зображеннях скіфських стел помічено розташування таких предметів на горитах у різних місцях, отже, вони знімаються.

1988 р. експедиція А. Моруженко в скіфському похованні IV ст. до н. е. в кургані Передерієва Могила (с. Зрубне Шахтарського району Донецької області) знайшла так званий золотий шолом. Він має куполоподібну форму, на його вершині є невеликий круглий отвір. Висота — 18,2 см, діаметр нижньої частини — 16,5 см, вага — 607,59 г. Крім того, на його поверхні виявлено пластину (2,5x2,4 см) із мініатюрними заклепками, що свідчить про його ремонт і в давнину. 1875 р. у кургані Ак-Бурун біля Керчі в Криму знайдено золотий ажурний сферичний предмет, оздоблений оригінальною рослинною композицією. Висота — 14,4 см, діаметр — 19,5 см. За формою і розмірами “шоломи” різняться, однак схожі наявністю круглого отвору на верхівках. Проте як шоломи вони не відомі у Стародавньому світі, а занадто маленький діаметр нижньої частини свідчить про їх непридатність для носіння на голові.

Всі версії щодо масивних золотих скіфських ворворок були висловлені не в спеціальних дослідженнях, а в публікаціях матеріалів про ті чи інші кургани.

Всі ворворки представлені одиничними екземплярами — за винятком скарбів, виявлених наприкінці минулого століття. Так, в Ак-Бурунському кургані знайдено три екземпляри, у Ставропольському (Казинському) скарбі — також три, а в Курджипському (на Північному Кавказі) — чотири. Всі — пустотілі предмети зі сферичним чи пласким верхом, на середині якого обов’язково є круглий отвір, майже всі — золоті.

Технологія їх виготовлення являє собою проковування золотих пластин із наступним вибиванням за визначеною моделлю, зробленою із твердих матеріалів. Більшість “шоломів” зроблено скіфськими майстрами, однак деякі з них, прикрашені складним орнаментом, а також фризами різних сцен (з Ак-Буруна, Братолюбівки, Передерієвої Могили), виготовлені давньогрецькими торевтами. Ворворки зовні переважно не мають якихось зображень чи орнаменту, але кілька екземплярів є винятком. Це, насамперед, вигравіруване зображення орла з піднятими крилами на дні конуса (з кургану біля Арциза). Воно скопійоване, можливо, з аналогічних зображень на монетах Ольвії. Зображення орла, що клює рибу, є поширеним сюжетом у торевтиці Скіфії. Дослідження свідчать, що перші зразки з’явилися в районі Кубані і Нижнього Дону. Їх виготовляли також і з бронзи. Подібні сюжети поширені на прикрасах поясів, вузд, ритонів. Не виключено, що ольвійські майстри запозичили образ із міфологічних сюжетів місцевих скіфів.

Надзвичайно виразне оздоблення золотого “шолома” з Передерієвої Могили. На бічній частині зображені дві сцени із трьома скіфськими воїнами в кожній. Композиції рівномірно заповнюють всю поверхню. Деталі скіфського одягу, предметів озброєння підкреслені технікою гравірування, як і інші предмети торевтики, знайдені у скіфських курганах.

Археологи були здивовані знахідкою золотої ворворки з центрального скіфського поховання V ст. до н. е. у Братолюбівському кургані (с. Ольгине Горностаївського району Херсонської області), розкопки якого проводили в 1990 р. А. Кубишев і М. Ковальов. Вони припускають, що це золоте ритуальне навершя. Його поверхня вкрита рельєфною композицією з чотирьох фризів із зображенням сцени шматування левами і грифонами коней, оленів, биків. Навіть дно прикрашене рельєфною сценою роздирання пантерою оленя. Ребро дна по колу орнаментоване косими дрібними канелюрами, а край нижньої частини оточений чистою смугою, відділеною від фризів рельєфним валиком. За формою він схожий на ворворки, але має і другу, крім пишного оздоблення, особливість: на дні немає отвору, але з внутрішнього боку підвішено кільце. Навіщо воно?

Конструкція знахідки змусила шукати інші пояснення функцій ворворок. Вони не могли призначатися для наповнення їх якимись напоями чи сипучими видами їжі. Ретельний огляд виявив потертості на краях отвору в дні і нижній частині. Отже, всередину ворворок поміщали якісь м’які органічні матеріали (шкіру, вовну чи волосся). Зображення на зовнішніх частинах ворворок, у тому числі й на дні, можна було бачити тільки зверху, а їхній вміст, закріплений через отвір чи кільце, був усередині. Такі суто технічні висновки зробили В. Рябова та І. Черняков.

Припущення було несподіванкою і для самих дослідників. Пошуки “вмісту” чаш змусили детальніше вивчити писемні джерела, зокрема детальний опис грецьким істориком V ст. до н. е. Геродотом звичаю скальпування у скіфів. Він зазначає: “Те, що має стосунок до війни, у них улаштоване в такий спосіб. Скіф, убивши першого ворога, п’є його кров. Скількох чоловік він уб’є — голови їхні приносить цареві. Якщо принесе, то одержить частку у здобичі, якщо ж ні — не одержить. Шкіру він здирав з голови так: зробивши круговий надріз біля вух і схопивши голову, витрушував череп, а потім, ребром бика очистивши шкіру від м’яса, розминав її руками, по тому просмикував її у вуздечку коня і пишався цим. У кого шкіряних шмат більше, той вважався найдоблеснішим чоловіком. Багато хто робив зі шкіри плащі”.

Скіфський звичай скальпування ворогів був поширеним явищем. Відомо, що ассирійці відрубували голови ворогам, і підраховували втрати супротивника, складаючи з них величезні купи. Навіть цивілізованіші греки теж відтинали ворожі голови (V ст. до н. е.), проте скальпування вважали звичаєм скіфів Північного Причорномор’я і позначали його спеціальним терміном “апоскудисейн”. Цей звичай був і в скіфів Алтаю, і в племенах на території Європи (галли).

Отже, чашоподібні предмети використовувалися як футляри для скальпів. Доказом цього є також археологічні знахідки різних предметів із зображеннями скіфських воїнів із відрубаними людськими головами. Це, насамперед, вигравіруване зображення скіфських воїнів із людськими головами в руках на ворворці з Курджипського кургану IV ст. до н. е. Ще одна археологічна знахідка — з Північного Кавказу, на якій є зображення скіфського воїна з відсіченою головою в руках.

Незважаючи на те, що дослідники не сумніваються в правдивості повідомлень Геродота про скіфський звичай скальпування, це ще не доказ використання ворворок як спеціальних ковпаків для збереження престижних у суспільстві воїнів скальпів — предметних свідчень їхніх героїчних подвигів. Із повідомлень давнього історика достеменно відомо одне: скіфи просто затягували скальпи у вуздечку коня і використовували їх як хустки, підкреслюючи зневагу до ворогів. Французький дослідник скіфських звичаїв Ж. Дюмезіль звернув увагу на це повідомлення Геродота і пов’язав звичай скальпування і наявність скальпів у скіфських воїнів зі щорічними банкетами в кожнім окрузі, на яких між ними установлювалася визначена ієрархія залежно від того, скількох ворогів вони убили.

Скіфські округи (номи) в повідомленні Геродота відповідали великим адміністративно-політичним і племінним регіонам Скіфії, на чолі яких стояли вожді-номархи. Питво з чаші номарха на такому щорічному банкеті, де визначався статус кожного воїна у військовій ієрархії, було важливим актом у суспільно-політичному житті Скіфії.

Малоймовірно, щоб кожен учасник свята привозив докази своїх бойових подвигів просто у вигляді підвішених на вуздечку скальпів. “Презентація” вимагала багатого оформлення. Саме ці так звані великі золоті скіфські ворворки і є церемоніальними предметами, в яких містилися скальпи. Витрати на виготовлення “футлярів” компенсувалися підвищенням рангу і загальною повагою.

Для підтвердження високого військового рангу в ієрархії скіфського суспільства скальпосховище із золота було своєрідним почесним свідченням бойових заслуг воїна, щось на кшталт орденів і медалей нашого часу. Прилаштування цього предмета на гориті (як це зроблено на зображеннях скіфських стел) поряд з іншими предметами озброєння і прикрасами теж підкреслює його важливу роль у військовій характеристиці скіфських воїнів. Носіння на гориті припускалося тільки у виняткових, урочистих випадках життя воїна. У повсякденному житті воїна-скіфа ця чаша знімалася.

Конструктивні особливості цих предметів — зі спеціальним отвором у дні чи кільцем усередині — передбачає простий і надійний спосіб закріплення скальпів за допомогою ременя чи мотузки, що пропускається і закріплюється вузлом через отвір на дні.

Знахідки великих золотих скіфських скальпосховищ у похованнях, їх зображення на кам’яних стелах свідчать про їх важливе значення серед таких символів влади, як гривни й ритони. Це своєрідний перехідний етап до таких атрибутів військового спорядження, як шоломи, бойові пояси, сокири, горити, луки, мечі-акинаки.

Поява у скіфів спеціальних предметів для збереження скальпів, за хронологією комплексів їх знахідок, визначається трьома століттями існування Скіфії (VI—IV ст. до н. е.). Цей період пов’язаний із найактивнішими у військовому плані подіями, в яких виняткову роль відігравала каста воїнів — з відповідними обладунками і незвичними для нас, але почесними для кожного скіфа-чоловіка, нагородами.