Мідний горельєф архістратига Михаїла

Храм, збудований у 1108—1113 pp. на території Михайлівського Золотоверхого монастиря онуком Ярослава Мудрого київським князем Святополком Ізяславичем, встояв у лихі години, що їх чимало випало на долю Києва, проте був знищений у 30-і роки минулого століття. Унікальні деталі його оздоблення розпорошено серед музеїв України та Росії. Якусь частину їх вивезли німецькі окупанти.

Мідний горельєф із зображенням патрона собору й монастиря архістратига Михаїла виготовили одночасно з добудовою та укріпленням собору на початку XVIII ст. і встановили на головному, західному фронтоні. Горельєф — яскравий зразок українського бароко, яке панувало тоді в архітектурі, мистецтві й літературі. Для нього визначальними були не тільки впливи європейської культури середньовіччя, а й творчі національні мотиви, коріння яких сягало часів Київської Русі. Українське бароко мало як особливі формально-типологічні ознаки, так і конкретний історичний зміст, пов’язаний із бурхливим розвитком усього життя в Україні у другій половині XVII — початку XVIII ст.

Скульптурні зображення святих, звичні для католиків, але не притаманні православній церкві, після Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького (1648—1654) набули широкого поширення на сході України, особливо в Києві. Зростання та збагачення козацької верхівки спричинило моду на багаті підношення православній церкві. Дорогоцінності та фінансові дари дали змогу будувати і перебудовувати храми в дусі відомих давніх споруд (Софійського собору в Києві, Києво-Печерської лаври, Михайлівського Золотоверхого монастиря та інших).

У Києві надзвичайно популярною була металопластика. Вона не потребувала значної кількості кольорових металів, яких в Україні тоді не добували. В умовах дорожнечі привізної міді з Європи пріоритетним було виготовлення великих барельєфів або горельєфів із мідних листів. Виготовлені в техніці металопластики, зображення архістратига Михаїла як небесного покровителя давнього, ще “великокняжого” міста прикрашали ворота Печерської фортеці, будинок ратуші на Подолі, південні ворота Софійського собору в Києві.

На мідному горельєфі на повен зріст зображений молодий крилатий воїн, котрий в урочистій фронтальній позі стоїть на хмарі. Крила, як один із головних атрибутів усіх зображень ангелів, широко розведені та підняті зігнутими вгору, наче в орла на зльоті. Навколо голови — сонячне сяйво з гострим трикутним промінням, що перекриває німб. У правій руці воїн стискає навскіс піднятий угору довгий залізний меч, а в лівій — круглий бронзовий захисний щит. Він одягнений у коротку туніку з тороками внизу, поверх неї накинутий плащ, краї якого звисають біля правої ноги та перекинуті через ліву руку. Погруддя і стегна вкриває панцир, ноги — металеві поножі, на ногах — сандалії античного типу. На руках — металеві захисні нарукавники. Весь захисний металевий обладунок покритий густим рослинним орнаментом. На грудях — хрест георгіївського типу, який тримає ангел, підвішений на ланцюжку на шиї архангела. Голова фігури дивиться вправо. Молоде обличчя гарно змодельоване, йому надано вольового виразу. Волосся довге, з хвилеподібними пасмами. Незважаючи на зображення молодого обличчя у архангела Михаїла, загалом фігура надто громіздка і нагадує не молоду людину, а літнього воєначальника, взятого зі зразків зображень козацької старшини.

Впадає в око надмірна деталізація всього одягу та прикрас на горельєфі, не призначеному для споглядання з близької відстані. Наприклад, плащ, що вкриває одним кінцем ліве передпліччя, закріплений за допомогою старанно виконаної розетки. На коротких штанях детально зображені крилаті ангели, які тримають своєрідні поножі з навскіс розташованими рядами листків аканта. Ці листки розділяє рядок круглих горошин із заглибленням посередині. На сандаліях поперечну стрічку обрамлено хвилястою смужкою, а середину оздоблено імітацією зображень ромбічної форми дорогоцінного каміння і попарно нашитих між ними перлин. На руках біля кисті зображені браслети з нанизаних перлин. Деталізоване і зображення металевого панцира, шо закриває груди.

Зворотний бік горельєфа цікавий із погляду не тільки способу кріплення до фронтону, а й технології його виготовлення. Горельєф зроблений з одинадцяти мідних листів завтовшки не більше міліметра. Окремі листи використали для виготовлення голови (з німбом і промінням), тулуба, нижньої частини з ногами та хмарою, рук; на кожне з крил витрачено по три листи.

Уся фігура, за винятком крил, країв плаща, німба та проміння, зроблена за допомогою техніки вибивання на металевій, імовірно, бронзовій моделі. Простежуються чіткі сліди вибивання обличчя, всіх елементів рослинного орнаменту, деталей рук, ніг, де видно навіть нігті. Відомо, що вибивання супроводжувалось постійним нагріванням металу, який поступово обтягував усі складні деталі металевої моделі. При цьому траплялось, шо мідний лист не витримував напруги і проривався. Сліди таких проривів, вдало закамуфльовані ззовні, добре помітні на внутрішньому боці в багатьох місцях.

До іншої технології вдалися при зображенні німба з промінням, крил, країв плаща, хмар. Їх виготовили методом вільного двобічного карбування карбівками на м’якій підкладці. Використані заздалегідь залишені частини листів міді від готових вибитих частин фігури — голови (карбування німба з промінням), тулуба (край плаща), ніг (хмари та край плаща). Крім вибивання за металевою моделлю й карбування, майстри, для закінчення роботи над німбом із промінням, використали і прорізувальну технологію.

Виготовивши деталі горельєфа на окремих мідних листах, їх з’єднували мідними круглими заклепками або спаювали, а зовнішню частину після шліфування позолотили за допомогою вогню. Зібрану фігуру архістратига Михаїла змонтували на спеціальній залізній конструкції з кованої прямокутної балки та рейок різної форми.

Горельєф неодноразово піддавали реставрації. З цим, імовірно, пов’язані і деякі переробки атрибутів архістратига. Так, на малюнку Михайлівського Золотоверхого собору, опублікованому 1847 р. І. Фундуклеєм, в архангела Михаїла щит відсутній. А на фотографії, що її помістив у своїй книзі з давньої архітектури Києва Г. Лукомський 1923 p., Михаїл у лівій руці тримає щита.

Архангел посідає особливе місце у християнській релігії загалом та у православній зокрема. Відома давня легенда, нібито першим київським митрополитом був святий Михаїл, посланий із Візантії. Історик М. Брайчевський пов’язує цю подію 866 р. із князем Аскольдом, за якого відбулося перше прийняття християнства, задовго до офіційного хрещення Русі 988 р. Архангел Михаїл є начальником ангелів, або вищий ангел, ім’я котрого з давньоєврейської перекладається “хто як Бог”. Він один із головних військових начальників-ангелів в іпостасі архістратига, що воював проти дракона. З давніх-давен поширення християнства його шанували в різних регіонах Римської, а згодом і Візантійської імперії. З Візантії разом із християнством це шанування прийшло і в Київську Русь.

Недарма київський князь Святополк узяв собі ім’я святого покровителя архангела Михаїла — архістратига небесного воїнства ангелів, бо вважав, що він допоможе йому в боротьбі за великокняжий престол у Києві. Саме на честь свого святого патрона Святополк збудував Михайлівський Золотоверхий собор у 1108—1113 pp., де і був потім похований.

Горельєф із фронтону Михайлівського Золотоверхого собору є найвидатнішим мистецьким твором української металопластики XVII—XVIII ст., що дійшов до наших часів.

Він простояв на фронтоні собору близько 200 років, майже 20 років перебував на київських задвірках, понад 30 років пробув у Львівському музеї етнографії та художніх промислів. Зроблений із тонкого металу, витвір витримав майже 300-річне перебування в найнесприятливіших умовах — під снігом, дощем, вітром, морозом і сонцем, проте не втратив своєї художньої цінності. А його майстер був не просто ремісником, а мудрою і творчою людиною, котра зуміла гармонійно поєднати античні, давньокиївські, європейські, козацькі та християнські символи, синтез яких і дав чудовий зразок художнього твору українського бароко на металі.

Подальша доля мідного горельєфа із зображенням архангела Михаїла така. У січні 1999 р. його знову освятили. Виготовили його гіпсову копію, знявши з архістратига Михаїла сталевий меч та захисний щит. У праву руку Михаїла вставили полум’яний меч — символ духовної боротьби зі злом у всьому світі, ліва рука залишилась вільною. Архангел Михаїл набув нового образу — промовця на зразок римського трибуна, що звертається до людей (усі іконографічні дослідження образу архангела свідчать, що у його зображеннях завжди була зайнятою і ліва рука, в якій він тримав сферу з написом “Хто як Бог” або терези для зважування праведності людських душ). Потім із гіпсової копії відлили в бронзі горельєф, поверхню якого анодували золотом, і встановили на головному, західному фасаді новозбудованого Михайлівського Золотоверхого собору в травні 2000 р. А оригінал горельєфу — в експозиції Музею історії Михайлівського Золотоверхого монастиря, відкритого на його території.