Іконостас Спасо-Преображенської церкви у Великих Сорочинцях

Одним із визначних творів українського іконопису XVIII ст. є іконостас Спасо-Преображенської церкви у селі Великих Сорочинцях Полтавської області, побудованої в 1732—1734 pp. на кошти полковника Миргородського полку, гетьмана Данила Апостола (1654—1734) в його родовому маєтку, якого згодом у ній поховано.

Спасо-Преображенська церква збудована в стилі українського бароко. Мурована, дев’ятидільна, первісно дев’ятиверха. Після пожежі 1811 року — п’ятиверха. Центральна частина увінчана багатозаломною банею на 12-гранному світловому барабані. Висота до зеніту центральної бані — 26 м. Барабан оточений тендітними восьмикутними вежами. Нині бань залишилося тільки п’ять, а в XVIII ст. їх було дев’ять, що ускладнювало композицію і надавало їй своєрідного динамізму. На стіні бабинця — гетьманський герб.

Вирізнявся зовнішній рельєфний декор церковної споруди. Портали підкреслено примхливими вигинами арок, фронтони оздоблені витонченими візерунками у вигляді квітів, джгутів і зубчастих кілець. Під карнизами були вирізьблені фігурки людей, які стояли, взявшись за руки. Заокруглені зверху вікна мали не тільки видовжені пропорції, а й додаткове обрамлення навколо мереживних наличників у вигляді профільованих пілястрів, увінчаних гнутими фронтонами. На останніх у центрі розташовані квіти — своєрідні символи сонця. Язичницьку символіку мають і фігурки чоловічків, які ведуть хоровод, “узявшись за руки, нечестиво ходять і стрибають”. У церкві не відчувається нічого суворого, відповідного до сумного призначення споруди — усипальниці гетьмана. І зовнішньо, і внутрішньо вона викликає життєстверджуючий настрій.

В інтер’єрі церкви домінує центральний, залитий світлом, підкупольний простір, який здається неосяжним. У композиційному центрі панує семиярусний різьблений і позолочений іконостас. Сяйво золотого ажурного різьблення й полиски подібних до коштовного каміння фарб зачаровують своєю красою. Архітектурні лінії іконостаса неначе линуть у височінь, підкреслюючи ідеальні пропорції інтер’єра церкви. Тут домінують хвилясті вигини карнизів і вертикалі різьбленого плетива колон. Між ними — різноманітні за розміром і формою отвори для ікон, серед них і порівняно невеликі восьмикутники та овали, і велетенські, вищі за людський зріст, із примхливими обрисами у верхній частині ікони. Завершується іконостас вирізьбленими з дерева скульптурними фігурами, розташованими навколо велетенської двоголової постаті орла. У різьбленні домінують західноєвропейські рослинні мотиви — акант і виноградні грона, а також суто українські — маки, волошки, соняхи.

Великий комплекс сорочинського іконостаса складається з трьох іконостасів, які містять понад 100 ікон. Він був створений кількома майстрами, на що вказує техніка й стилістика розпису окремих зображень. Але у всіх іконах відчувається безжурний настрій святих, сповнених радості земного життя. Їхні фігури вкривають пишні драпіровки яскравих чистих кольорів.

Ікони вправлені в пишне різьблене оздоблення, покрите яскравою позолотою. Кожна з них написана на золотому тлі з рельєфними орнаментами або на золотих чи срібних підкладках. Разом із насиченими кольорами фарб цей декор створював захоплюючу живописну симфонію. Образи святих вражають своєю невичерпною юністю, світлим безжурним настроєм, пишними живописними драпіровками. Для багатьох композицій цього комплексу притаманне нагромадження форм і ліній, сміливі ракурси, динамічні пози і примхлива гра світлотіні, які свідчать про значний вплив стилю рококо. Однак у них ще не відчувається тих рис світськості й галантності, які властиві кращим творам цього часу в західноєвропейському живописі.

Основну частину головного намісного ряду ікон “Христос”, “Богородиця”, “Пророк Даниїл”, “Мучениця Іулянія” виконано напівпрозорим лесуванням на суцільному срібному й золотому тлі в урочисто-монументальному стилі.

Образ юного пророка Даниїла вважають однією з найкращих ікон цього комплексу. Його зображено майже із жанровими подробицями в розкішному східному тюрбані та світлому жупані з вишитими барвистими квітами. В одній руці він тримає хартію з алегоріями своїх пророцтв, у другій — камінь, символічну основу християнської церкви. Значимість цієї картини в іконостасі художник підкреслив картушем із віршами, який вміщено у пишно декоровану раму.

Не менш чарівна молода гарна дівчина на іконі “Мучениця Іулянія”, одягнена в золотистий гаптований роброн, пишно драпіровану зелену спідницю і червоний плащ.

Досить часто висловлювалася думка, що це не просто тезоіменні зображення святих Данила Апостола та його дружини Уляни, а портрети, що зображують їх молодими. Однак ці твердження не мають достатніх підстав. На початку 1730-х pp. гетьман і його дружина були вже людьми похилого віку. До того ж збереглися портрети Д. Апостола, які не мають нічого спільного з ідеалізованим обличчям юного пророка.

Кращі намісні образи в правому і лівому бічних вівтарях — “Введення до храму”, “Зішестя в пекло” — за своєю стилістикою наближаються до експресійних живописних картин. Вони вражають внутрішнім психологізмом, експресією рухів, сміливими ракурсами й реалістичністю образів. Композиція “Введення до храму” розгортається на тлі багатої палацової архітектури храму, до якого входить процесія урочисто одягнених людей із дівчинкою Марією попереду. Цю сцену виконано в дусі реальної пишної світської придворної церемонії. Особливу увагу привертають сповнена благородства постать Іоакима в старшинському українському одязі, група дівчат, подруг Марії, в кринолінах із віночками з квітів на головах, святково одягнені, ошатні жінки. Сіро-синій колорит цієї композиції підкреслює її оригінальність і самобутність.

“Зішестя в пекло” вирізняється експресією і динамізмом композиції, сміливими ракурсами діючих персонажів, внутрішньою напруженістю сюжету. Брунатні кольори пекла відтінюють яскраву постать оголеного Христа в “сонмах праведників”, котрих він виводить звідти. Композиція цієї ікони близька за іконографією до малюнків у лаврських “кужбушках” (альбоми-посібники малюнків і гравюр), виконаних у 1728 р. Це дає підстави пов’язувати сорочинський іконостас із Лаврською живописною школою. Тим паче що в намісному ряді було вміщено зображення святих Антонія і Феодосія Печерських.

Однак, імовірніше, цей іконостас було створено в майстерні полтавського художника Василя Реклинського, котрий, можливо, наприкінці XVII ст. навчався у Києво-Печерській лаврі. Він разом зі своїми “молодиками” намалював іконостаси у Миколаївському соборі у місті Ніжині (1734) та соборі Хрестоздвиженського монастиря у Полтаві. Як правило, Реклинському належав загальний задум іконостаса як цілісного художнього ансамблю, що включав у себе синтез архітектури, живопису і декоративного різьблення. Залежно від освітлення в церкві майстер визначав, які ікони потрібно написати на золотому, а які на срібному чи подвійному тлі. Виготовляли іконостаси в Полтаві, після чого на місці його збирали молодики вже без участі майстра.

Високою професійною майстерністю відзначаються і менші за розміром ікони празничного ряду з мальовничими краєвидами — “Христос у храмі”, “Зцілення сліпого”, “Христос і самарянка”. Окремий цикл ікон із яскраво вираженими рокайлевими мотивами у цьому ряді присвячено Діві Марії.

Під час реставрації іконостаса виявилося, що ікони написані олійними фарбами, які за технікою живопису і локальними кольорами наближаються до темпери. Вирізняється в іконах не тільки манера, а й фактура письма: у нижніх рядах іконостаса вона тонка й гладенька, у верхніх — більш пастозна й смілива. Весь комплекс різних за розміром і формою ікон органічно пов’язаний з декоративним рослинним сницарським різьбленням.

У живопису іконостаса сорочинської Спасо-Преображенської церкви майже не помітні риси урочистої монументальності, властиві цим комплексам XVII ст. Він є своєрідною перехідною ланкою від ієратичного релігійного іконопису до картин на релігійні теми. Це наближення до жанру світської картини проявляється як у життєстверджуючому розумінні образів святих, так і в реалістичному зображенні численних релігійних сюжетів, які супроводжуються побутовими подробицями.

Важливе значення таких іконостасів підкреслювалося і фінансовими витратами на їхнє створення. Найчастіше п’яти-семиярусний іконостас коштував удвічі дорожче, ніж будівля церкви, в якій він розміщувався. Не збереглося жодних свідчень про вартість сорочинського іконостаса. Але за роботу над іконостасом собору Хрестоздвиженського монастиря в Полтаві 1734 р. В. Реклинський разом зі своїми майстрами мав отримати “4000 рублів, доброго коня, сукна тонкого на кунтуш, 5 відгодованих свиней, 4 корови, 30 баранів, 20 пудів олії, 4 бочки горілки, 700 в’ялених рибин тощо”. Така висока вартість свідчить про славу Реклинського. Тому цілком імовірно, що саме йому Д. Апостол і замовив створення одного з найрозкішніших українських іконостасів.

Спасо-Преображенська церква — одна з найвизначніших пам’яток монументальної архітектури та українського монументального мистецтва XVIII ст. У цій церкві було хрещено Миколу Гоголя.