Собор святого Юра у Львові

Історія української архітектури епохи бароко XVII—XVIII ст. є немовби вступом до спорудження її величного ансамблю — собору святого Юра у Львові, який увібрав всі типові та характерні її риси, ставши її підсумком і найвищим здобутком. Греко-католицький собор св. Юра — перлина української архітектури. Талант авторів собору проявився ще до його зведення, коли було закріплено дуже вдалу ділянку будівництва на вершині пагорба, що здіймався майже над усім містом.

Собор св. Юра розташований на заході, дещо осторонь історичного центру Львова, піднімаючись над рівнем моря на 312 м й органічно поєднуючись із природним ландшафтом. Біля підніжжя храму розкинувся парк, підступаючи до самого собору, а розкішні крони дерев перегукуються з його силуетом і скульптурним оформленням. Він немовби продовжує і завершує схили пагорба, створюючи нерозривне єдине ціле природи та архітектури. Цей органічний зв’язок, властивий давньоруській архітектурі, традиційно використали творці першого дерев’яного храму.

На місці нинішнього кам’яного собору св. Юра раніше, ще в XIII ст., було збудовано дерев’яну церкву з бука. Зведено її було близько 1280 р. під час князювання Льва Даниловича. Але в 1340 p., під час взяття міста польським королем Казимиром III, вона згоріла, проте була відбудована наступного року. В пам’ять про ці події вилито великий дзвін, названий “Святоюрським”, який зберігся донині і є найдавнішим в Україні. В 1353—1363 роках дерев’яну Юр’ївську церкву замінили кам’яним храмом за проектом архітектора вірменського походження з Кафи (сучасної Феодосії) Дорко (Дорінга) (помер у 1384 р.) — автора Вірменської церкви у Львові (1363).

Перший кам’яний храм св. Юра був чотиристовпний, з триапсидною базилікою візантійського типу; його будівництво тривало до 1437 р. Простоявши понад три століття, будівля храму остаточно занепала, і в 1743—1744 pp. церкву, скромний вигляд якої не відповідав смакам і фінансовим можливостям нового часу, на вимогу уніатів було розібрано. На її місці, за проектом архітектора і скульптора Бернарда Меретина (Мердерера Меретіні) (помер у 1759 р.) — автора ратуші в Бучачі, а також палацу Любомирських на площі Ринок у Львові, костьолів у Бусці, Годовицях, Коломиї та ін., — у 1744 р. закладено величний греко-католицький собор у стилі рококо.

Зведення нового собору тривало майже двадцять років, завершилося тільки 1762 p., а оздоблювально-декоративні та оформлювальні роботи закінчили аж 1780 року. Після смерті автора проекту роботами з 1759 по 1769 pp. керував український зодчий, скульптор-монументаліст і різьбяр по дереву Севастян Канти Фессінгер (помер у 1768 p.), який, очевидно, збудував резиденції митрополита і капітули, спорудив терасу навколо собору та двоє в’їзних воріт, шо вели до внутрішнього храмового двору, а також капітальну огорожу монастиря.

У 1769—1772 pp. оздоблювальні роботи очолював і здійснював український скульптор та будівничий Семен Стажевський (у різних джерелах наведено різні написання прізвища майстра — Старжевський, Стажавський). Спочатку собор призначався для ченців ордену василіан, котрі володіли ним до їхнього переходу в 1817 р. до монастиря св. Онуфрія у львівському міському ремісничому районі Підзамче. Відтоді собор став кафедральним і біля нього було споруджено резиденцію греко-католицького архієпископа.

Ансамбль собору св. Юра — одна з найвизначніших пам’яток барокової архітектури в Україні. Своєю монументальністю, складністю об’ємно-просторової композиції він частково співзвучний із творіннями великого російського зодчого італійського походження В. Растреллі. Водночас із будівництвом собору поступово оновлювали і заново будували інші споруди ансамблю. За проектом архітектора С. К. Фессінгера в 1761—1762 pp. на місці дерев’яного митрополичого палацу другої половини XVI ст. було зведено новий кам’яний корпус, а згодом — П-подібний цегляний триповерховий монастир, добудовано в 1865 р. дзвіницю. Архітектурний комплекс доповнює кам’яна огорожа з металевими гратами та двома воротами, що оточує весь монастир. Ворота, збудовані 1780 p., завершують барокові хвилясті фронтони, на одному з яких — дата будівництва. “Брами від базару й міста” виконали різьбярі Білостоцький та Онуфрій, а їх декоративне оздоблення — майстри Онуфрій і Петро. Навколо митрополичого палацу закладено парк і квітник.

А першою закінченою спорудою комплексу було нове північне крило монастиря, збудоване на кілька років раніше від нинішнього собору св. Юра — в 1732—1738 pp. Комплекс об’єднує просторий двір, що підводить до храму, розташований зліва. З північного боку до ансамблю собору прилягає дзвіниця роботи архітекторів Й. Землера (1828) та Й. Браунзейнса (1866), серед дзвонів якої і давній Святоюрський дзвін.

Собор св. Юра оточений численними будівлями та спорудами, є головним компонентом великого архітектурного ансамблю. Це один із небагатьох архітектурних комплексів, побудований повністю, до найменших деталей, у єдиному стильовому оформленні та з однаковою майстерністю. У просторово-планувальній структурі собору переплітаються риси, притаманні українській і західноєвропейській архітектурі. Українському національному зодчеству властива загальна пірамідальність композиції, виявлена не тільки у формах собору, а й комплексі загалом. Прикладів таких вирішень чимало в дерев’яному та кам’яному зодчестві України. В комплексі будівель органічно поєднуються характерна для українських церков XVIII ст. усефасадність із притаманною костьолам підкресленістю головного західного фасаду. При цьому основний фасад собору виокремлено не традиційними для католицької архітектури вежами й активно розвиненим між ними фронтоном, не засобами архітектурних об’ємів, а монументальною скульптурою, тобто архітектурною пластикою.

Особливістю цього ансамблю, характерного масштабністю для епохи бароко, є те, що він розкривається глядачеві не відразу, а поступово. Здалеку видно лише собор на вершині пагорба, але, коли наближаєшся до його підніжжя, на передсоборній площі він раптом майже весь зникає. Перед собором св. Юра здавна була розташована площа, яка з XVII до середини XIX ст.. славилася своїми гамірними і багатомовними ярмарками. В 1655 р. на ній розбив намети свого військового табору Богдан Хмельницький, а в 1897 р. посеред площі міський садівник А. Рерінг заклав сквер, що став згодом пейзажним обрамленням цієї величної споруди.

Далі композиція ансамблю розвивається за задуманим зодчим сценарієм: легкий підйом схилом — і архітектурна тема дещо “розряджається”, тобто шлях до собору веде через чудові парадні ворота, увінчані бароковим фронтоном і декоративними ажурними вазами в обрамленні спокійного та врівноваженого малюнка кам’яної огорожі, що утворюють своєрідні куліси для головного дійства. Парадні ворота, що ведуть до церкви і парку, а також огорожу виконано з особливою майстерністю, технічною досконалістю і розумінням масштабності прилеглих будинків і споруд ансамблю. Вхід до собору позначено другими воротами, прикрашеними в 1770-і роки алегорійними статуями, що втілюють католицьку та православну церкви, авторства українського скульптора, різьбяра на камені та дереві Михайла Філевича (помер у 1804 p.). За ними відкривається монастирський двір, схожий на невелику площу перед собором. Справа від храму — ажурні ґрати саду і ворота з установленими на них динамічними статуями Віри та Надії роботи Філевича. Зліва — будинок капітули — місця зібрання ченців Василіанського ордену, а пізніше — колегії єпископату. Навпроти собору — колонада портика митрополичої резиденції. Спокійний і суворий декор цих споруд підкреслює домінуючу роль собору в загальному ансамблі. Камінні двомаршеві сходи ведуть із монастирського двору до головного входу церкви — найвищої точки розвитку архітектурної теми.

Собор стоїть на високій терасі, він кам’яний, хрестово-купольний, чотиристовпний. Для нього характерне поєднання форм давньоруського тринефного храму з формами базиліки. Каплиці в поєднанні з центральним куполом створюють схожість львівського собору з п’ятиглавими православними храмами. Проте, на відміну від них, цей унікальний собор зорієнтований не на схід, а на захід. У плані він наближається до рівноконечного грецького хреста зі сторонами 45x25 м, складається з тринефного об’єму розміром 25x22 м, подовженого прямокутником вівтаря з невеликими приміщеннями по боках та витягнутим бабинцем, що дорівнює, як і вівтар, ширині середнього нефа. До середохрестя собору вписана окружність купола. Величезний за своїм масштабом, він покоїться на широкому барабані, що спирається на високі арки.

Зовнішні фасади храму розчленовано пілястрами, що виступають із стін, спрощеного коринфського ордера та карнизами з невеликим винесенням витончених пропорцій та філігранним профілюванням, декоровані різьбленим каменем, скульптурою, що не порушує монументальності та цілісності загальних мас і завдяки чому об’єм собору сприймається ясно й чітко. Характерна пірамідальність собору посилюється будівлями монастиря, які замикають його. Пам’ятка монументальна цілісністю композиції, виразністю архітектурно-художнього образу, органічним синтезом архітектури і скульптури.

З великою майстерністю виконано малі архітектурні форми — стовпи огорожі, ґрати, сходи, ворота, фасади оформлено пілястрами ускладненого іонічного ордера; вінчає їх антаблемент з аттиком, рясно прикрашеним білокам’яними вазами. Головний фасад собору позначено могутнім порталом і трьома статуями роботи видатного українського скульптора другої половини XVIII ст. Й. Пінзеля: дві великі статуї святих Афанасія і Льва (1759—1761) на другому поверсі фасадної стіни та фігура св. Юра на коні в завершенні фасаду. Скульптуру Й. Пінзеля вирізняє напружена динаміка, висока емоційність та експресія, викликані стилістикою рококо й посилені художнім темпераментом автора. Портал із балконом на головному фасаді позначено високими пілонами, з’єднаними виразною аркою та увінчаними двома скульптурами. По осі балкона здіймається високий фігурний фронтон із постаментом і кінною статуєю Юрія Змієборця, сповненою динаміки та емоційної виразності, роботи цього самого скульптора. Балюстрада парадних двомаршевих сходів, прикрашена фігурами геніїв роботи С. Стажевського, веде на високу терасу з головним входом до храму. І зовні, і всередині собор скульптурно декорований, оформлений ліпленням і живописом.

С. Стажевський, який виконував екстер’єрну пластику храму (статую св. Онуфрія у ніші під вхідною балюстрадою, низку капітелей, віконних обрамлень, а також фігури алегорійних Віри та Надії під воротами до саду), в 1771—1772 pp. працював над іконостасною колонадою для інтер’єра собору. Собор справляє величезне враження, але не пишністю декору чи вишуканою ускладненістю деталей, не складністю об’ємно-просторової форми загалом, а навпаки — простотою та логічною доцільністю загального архітектурно-конструктивного вирішення та цілісністю архітектурного образу. Найважливішими його компонентами є органічний синтез архітектури та скульптури, ансамблевість майстерно виконаних деталей — балюстрад, карнизів, аттика, капітелей, ваз, ліхтарів — і, нарешті, суворе підпорядкування частин єдиному цілому.

В оздобленні екстер’єру та вирішенні інтер’єра храму брало участь багато живописців різних епох і поколінь. Скульптори і живописці, які виконували декоративне оформлення собору, стали повноправними співавторами зодчого.

В інтер’єрі гармонійно поєднані глибинне і висотне розкриття внутрішнього простору, що надає йому більшої своєрідності й виразності. Собор св. Юра вирізняє просторий головний неф. У пресвітерії, між двома колонами, розташовані царські та дияконські врата роботи С. К. Фессінгера, які він виконав у 1768 р. Оформлення і живопис здійснено в 1770—1780 pp. Особливістю собору є те, що він не має як такого іконостаса, замість нього встановлені царські врата між колонами центрального нефа. Ікони вівтарів і воріт належать пензлеві Юрія Радзивілловського, його учня Луки Долинського (1745—1824) та живописця Ф. Смуглевича. В кіоті лівого нефа є унікальна реліквія — ікона Теребовлянської Божої Матері XVII ст.

Відомий художник другої половини XVIII ст. Ф. Смуглевич створив сюжети “Христос-Пантократор” — у куполі храму та “Проповідь Христа” — за його вівтарем. У підземній частині собору розташована крипта — підземна церква, в якій знаходяться саркофаги патріарха Й. Сліпого, кардинала С. Сембратовича, митрополитів А. Шептицького і В. Стернюка.

Реставраційні роботи в інтер’єрі храму св. Юра на початку XIX ст. доповнили зовнішній вигляд собору, але водночас зробили його менш цільним через переускладнення внутрішнього оздоблення. Заново оздоблений собор та його інтер’єр розписав краківський художник Е. Фаб’янський. У 1905—1911 pp. проводили реставраційно-відновлювальні роботи, перервані Першою світовою війною і поновлені в 1933 p., під час яких було замінено підлогу та заново розписано інтер’єр.

Майстерно виконані архітектурні деталі, сюжетне та декоративне скульптурне оздоблення, загальна об’ємно-просторова композиція та висока сценарність розкриття складових комплексу створюють рідкісний щодо святкової урочистості архітектурний образ. Храм посідає видатне місце в архітектурі бароко України.