Портрет Василя Гамалії

Серед нечисленних портретів з України, що дійшли до нас із XVIII ст., особливістю стилю виконання відзначається портрет Василя Гамалії. Багато в чому цей твір портретного живопису є доволі унікальним — за загальним стилем зображення, технікою виконання і за специфікою відображення в ньому політико-соціальних реалій, що відбувалися в Україні в середині XVIII ст.

На картині зображений кремезний чоловік, пишно вбраний, з гордою поставою. Це свідчить про його високе становище й приналежність до козацької старшини.

Ефектна поза зображеного, його велич, гордовитість має повні аналогії у портретах парсунного типу, поширених у Польщі в XVI—XVIII ст. На них зазвичай зображували магнатів і шляхтичів, які на замовлених ними портретах намагались увічнити для нащадків свою велич і родовитість. Багатий одяг, озброєння, прикраси на портретах мали велике значення, підкреслюючи особливе становище в суспільстві Речі Посполитої. При цьому в панівних верхах Польщі було створено й відповідну теорію про зверхність польського народу та його магнатів, котрі свій родовід починали від сарматських вождів, які нібито були нащадками біблійного Іафета — сина патріарха Ноя.

Поширилась і мода на герби. Польські багаті магнати для написання портретів запрошували іноземних художників, переважно з Італії та Німеччини. Портрети парсунного типу польських вельмож із застосуванням художнього стилю європейського бароко, що прикрашали зали їхніх замків, упродовж XVI—XVII ст. на території Польщі стали окремим художнім напрямом розвитку так званого сарматського стилю бароко.

У цьому від польських родовитих магнатів і шляхти намагалися не відставати й українські представники заможних родів і козацької старшинської верхівки. Деякі з них теж отримують польські герби, а багаті магнати та козаки замовляють художникам парсуни для прикрашення залів своїх маєтків. Щоправда, художників із Західної Європи мав змогу запросити не кожен, але були свої майстри, котрі займалися переважно написанням образів на іконах для численних замовників. Відома колекція таких портретів, що відзначаються у своєму виконанні не тільки певним примітивізмом, а й цікавими унікальними художніми прийомами. Ці твори становлять неабияку художню та історичну цінність.

На портреті Василя Гамалії немає ні імені автора, ні імені зображуваного. Тому відразу складно визначити час його створення й особу персонажа. Але допомогло зображення у правому куті картини його польського герба, відомого з гербових довідників. Польський король надав його Гамаліям у 1662 р. Герб належить до типу “Dryja”. На ньому зображено червоний щит, перехрещений навскіс білою смугою з трьома жовтими прямокутниками, та лицарський шолом із короною над ним, увінчаний трьома страусовими пір’їнами.

В Україні в той час тривав період “руїни”, коли після успішної Визвольної війни на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким країна опинилася перед трьома ворогуючими сильними сусідами: Польщею, Росією і Туреччиною. Саме тоді відбувалося різке коливання симпатій козаків та їхньої старшини в усі три боки. Це був період другого гетьманування сина Богдана Хмельницького Юрія. У 1660 р. його разом із московськими військами під Чудневом на Волині розбили поляки. Внаслідок укладеного договору Україну поділили на дві частини — Лівобережну під владою Росії та Правобережну під владою Польщі. Юрій Хмельницький у 1663 р. зрікся гетьманської булави й пішов у ченці, а в Україні почалася боротьба за гетьманську владу між претендентами з Лівобережжя та Правобережжя.

Польський герб, намальований на картині, отримав від польського короля в 1662 р. лубенський полковник (1665—1668 і 1687—1688 pp.) Григорій Михайлович Гамалія (помер у 1702 p.). У 1659 р. він був послом І. Виговського в Туреччині. Повернувшись в Україну, став прибічником І. Брюховецького. У 1669 р. він був прибічником правобережного гетьмана П. Дорошенка й після його відмови від гетьманства у 1676 р. перейшов на російську службу, отримав маєтності поблизу міста Лохвиці на Полтавщині. В боротьбі за Україну польська влада намагалася залучити на свій бік впливових козаків, а тому надавала їм усілякі привілеї та герби. Тож наявність цього герба на картині свідчила, що зображений належить до представників козацького роду Гамаліїв.

Залишилося розшифрувати абревіатуру з літер навколо герба. Заголовні літери навколо герба по колу є ініціалами, що означають таке: “Его царского пресветлого величества Войска Запорожского знатный товариш Василий Григорьевич Гамалей”. Це остаточно визначає зображеного на портреті — сина лубенського козацького полковника Г. М. Гамалії. Василь Григорович Гамалія служив з 1757 р. канцеляристом Генеральної військової канцелярії, а з 1781 р. був членом Стародубського міського суду. В тогочасній Генеральній військовій канцелярії посада канцеляриста була дуже важливою, він вважався безпосереднім помічником генеральних козацьких старшин і самого гетьмана К. Г. Розумовського. Останній гетьман України (1750—1764 pp.) Кирило Григорович Розумовський був братом О. К. Розумовського — улюбленця російської імператриці Єлизавети Петрівни. В. Г. Гамалію взяли на службу в Генеральну військову канцелярію як вихідця зі славної старої козацької родини, представники якої відомі в українській козацькій історії, у тому числі й при гетьмані Мазепі. Стародубський полк був одним із найнадійніших у гетьмана Мазепи, а Андрій Михайлович Гамалія (помер у 1696 p.), лохвицький сотник, навіть був генеральним осавулом.

Гетьманство повернула в Україну дочка Петра І імператриця Єлизавета, найімовірніше, завдяки її зв’язку з вродливим козаком та чудовим співаком О. Розумовським. Але це тривало недовго, бо Єлизавета померла в 1761 p., а Катерина II, зайнявши в 1762 р. російський престол, у 1764 р. ліквідувала гетьманство в Україні.

Та все-таки цей короткий період останнього гетьманства був яскравим і цікавим в історії України. Це був час відродження національних ідей, історико-культурної спадщини, надії на встановлення автономії та прав. Щоб довести свою рівноцінність із російськими дворянами і вельможами, українська старшина намагалася тоді витягти зі своїх шухляд усю свою велику історичну спадщину. А вона справді у своєму славному родоводі не поступалася нікому. Не тільки для прикрашення залів, а й матеріальних доказів та пропаганди славної історії давніх родів замовляли портрети з гербами славних нащадків великих козаків. Так, можливо, й було замовлено портрет знатного товариша Василя Григоровича Гамалії, котрий служив з 1757 р. у Генеральній військовій канцелярії гетьмана К. Г. Розумовського. Рік початку його служби та рік ліквідації гетьманства в Україні скоріше за все й визначають час створення портрета (1757—1764).

Архаїчність та особливості техніки виконання парсунного портрета не були властиві живопису другої половини XVIII ст., представниками якого були у Франції Ж. Б. Шарден, в Англії — В. Хогарт, Д. Рейнольдс, Т. Гейнсборо, в Російській імперії — О. Антропов, І. Аргунов, Ф. Рокотов, Д. Левицький та інші. Портрет Василя Гамалії відрізняється від інших своєрідним стилем виконання та застосуванням фарб. Мистецтвознавець П. Білецький зробив аналіз живопису портрета й дійшов висновку, що його виконував умілий професіонал, котрий займався іконописом. Передовсім, у його палітру входило срібло, яке він покривав лаком, імітуючи таким чином золото. Ця техніка характерна для іконного живопису того періоду.

Дослідження свідчать: майстер малював портрет без натури, можливо, маючи тільки натурний ескіз. Розподіл світла в портреті не має характеру освітлення з одного боку. Кожну частину окремо виділено світлотінями. Це особливо стосується обличчя, долонь, виділення ряду ґудзиків тощо. Пальці зроблені не живими, а як у ляльок. Можливо, майстер-живописець мав якийсь зразок портрета парсунного типу, на основі якого й побудував досить традиційну композицію та позу зображуваного. Звідси й ідеальні брови, ніс, вуса. Незважаючи на спроби передати ідеальні риси, властиві парсунним портретам, майстер підкреслив і суто індивідуальні риси зображеного, в тому числі й не зовсім позитивні (живіт).

До творів художника, який написав портрет В. Гамалії, відносять і портрет сестри гетьмана К. Г. Розумовського — В. Г. Дараган, яка була дружиною київського полковника.

Живописець досить уміло впорався із завданням, створивши яскравий образ, відповідно бажанням замовника. На картині зображений мужній, шляхетний “козарлюга”, який може і шаблею володіти, і вирішувати найскладніші державні справи. Василь Гамалія, напевно, міцну статуру дістав у спадок від своїх предків-козаків. Збереглася легенда про те, що турецький султан одного з козаків за його незвичайну силу прозвав “гамалом”, що означає “вантажник”. Нібито від цього й пішло прізвище Гамалія.

Опис портрета знатного товариша Війська Запорозького Василя Гамалії. На картині біля столу стоїть руки в боки кремезний лисий чоловік із могутньою шиєю, з відвислим животом. Василь Гамалія зображений у півоберта, виставивши праве плече вперед. Права рука зігнута й лежить на поясі, а ліва стискає ефес шаблі. Широкі міцні плечі розправлені й підкреслюють гордовитість його постави. Вигнуті довгі брови, правильний гострий ніс, акуратно підстрижені звисаючі вуса, голене й сите обличчя — усе це створює образ еталонного представника української козацької старшини. Про його заможне життя й високе становище свідчить не тільки гордовита статура, а й товстий живіт.

Усі ці суто фізичні риси художник вдало підсилив відповідним зображенням його досить багатого вбрання. На чоловікові червоний сап’яновий жупан, прикрашений вишитим рослинним орнаментом; на жупані — парчева делія (турецьке слово, означає довгий кожух) на чорному хутрі. Пояс туго підперізує живіт. На мізинці правої руки яскраво виділяється золотий перстень, підкреслюючи заможність зображеного. Ефес шаблі теж пишно оздоблений. Справа від чоловіка стоїть столик, на якому лежить його шапка, обшита чорним смушком.

Нині портрет зберігається у фондах Національного художнього музею у Києві.