Бучацька ратуша

Ратуша в Бучачі, що на Тернопільщині, — одна з найкращих в Україні будівель адміністративного призначення. Збудовано її як символ міського самоврядування в 1751 р. за проектом українського архітектора, німця за походженням, Бернарда Меретина (Мердерера; помер у 1759 р.) — представника стилю українського бароко, автора собору св. Юра у Львові (1745—1770). Творчості Б. Меретина властиві барокова соковитість форм, чіткість і майстерна обробка деталей, широке застосування скульптур, оздоблення. За оригінальністю задуму, сміливістю вирішення та вишуканістю пропорцій ратушу відносять до найвидатніших архітектурних творів XVIII ст. Складено споруду з вапняку.

Ратуша розташована у низькій частині невеликого міста, в центрі міської площі, має однакову виразність і на близькій відстані, і під час огляду її з прилеглих до міста пагорбів. Будівля квадратна в плані, має центрально-симетричну композицію, якій підпорядковані усі елементи споруди. Вона чотириярусна, поділена на дві частини — збільшеної висоти двоярусну вежу, що покоїться на двоповерховому стилобаті з підвалом 14x14 м, до якого на першому поверсі вписано 12 приміщень, перекритих хрестовими склепіннями XVIII ст. В середньому з них — кручені сходи, по північному фасаду — чотири, по південному — п’ять приміщень службового призначення, на західний і східний фасади виходять по три приміщення. Нижній об’єм ратуші є немовби монументальним підмурком із міцними стінами, в центрі якого й здіймається струнка, стрімких пропорцій 35-метрова вежа. Перехід від стін будівлі до вежі вирішено виразним виступом у вигляді великомасштабного цоколя. Віконні отвори і шпиль над головним входом оздоблені багатою орнаментикою, стовпи парапету увінчані кам’яними скульптурами та вазами, яких збереглося зовсім мало. Припускають, що скульптурне оформлення споруди здійснив видатний український скульптор другої половини XVIII ст. Й. Пінзель (помер у 1761 p.), який працював у 50—60-х pp. у Львові та на Львівщині, визнаний автором трьох статуй на фасаді львівського собору св. Юра (1759—1761), статуї в костьолі в місті Монастириську на Тернопільщині (1761). Вважають, що Пінзелю належать фігури на барельєфах у церкві Покрови, оформлення костьолу в селі Городку Львівської області. Стіни будівлі та вежі розчленовані тонко прорисованими пілястрами і завершуються розкріпленими антаблементом і парапетом.

Неоднаковий розподіл інтер’єрного простору стінами виявлений на фасадах пілястрами, відстань і кількість яких не однакові й відповідають кількості внутрішніх стін: на головному фасаді їх шість, на задньому — п’ять, а на бокових — по чотири. З архітектурних міркувань вежу виконано ширше, аніж масив середнього приміщення з крученими сходами всередині, тож її стіни частково опираються на кам’яні консолі. Первинно вежа ратуші була увінчана шпилем заввишки 18 м, але після пожежі 1811 р. її завершення через ослаблення конструкцій уже не відбудовували. Засобами художньої виразності будівлі є пишна ліпна орнаментика та скульптурне оформлення. Фасади ратуші оформлено коринфським ордером. Ліпні капітелі пілястр являють собою художню інтерпретацію композитного ордера із застосуванням мотиву аканта, раковин і маскаронів. Фасад прикрашено високохудожніми кам’яними фігурами, які виконав скульптор Пінзель; спочатку їх було 30, до наших днів збереглося лише сім. Серед них виділяються фігури міфологічних і біблійних героїв — Геракла, Нептуна, Давида і Самсона; одна жіноча алегорична постать і фігури двох оголених невільників, що вражають реалістичним трактуванням м’язистих тіл, правдивим відтворенням народного типажу. Висока майстерність виконання, виразність пластики та жестів дають підстави вважати ці твори видатними пам’ятками монументальної скульптури XVIII ст. Уся композиція ратуші побудована на підкресленому устремлінні форм угору. Вона вражає легкістю та стрімкістю експресії своєї об’ємно-просторової композиції, посиленими вертикальними членуваннями численних пілястр, наличників вікон та обрамлень ніш. Ратушу по праву вважають найвитонченішим і найвишуканішим витвором архітектора Меретина.

Проте в архітектурі споруди вже помітні ознаки занепаду стилю бароко: дещо в’яла пластика стін, подрібнення деталей і певна “сухість” їх малюнка. Каріатиди, які погано збереглися, підтримують п’ять балконів на західному фасаді будівлі. Головний фасад виділено величезним, складних контурів фронтоном із рокайлевим асиметричним картушем у центрі. В жодній зі споруд України скульптура не перебуває в такій нероздільній єдності з архітектурою, як у цій будівлі. Завдяки зібраності скульптурних деталей, витонченості пропорцій, багатій пластиці архітектурних форм, наявності синтезу мистецтв ратуша перебуває на межі між архітектурою та скульптурою. Її скульптурна пластика вирізняється експресією рухів, виразними позами фігур, неповторними силуетами, в ній неначе втілюється пафос боротьби проти зла й насильства. Проте за архітектурно-стилістичними ознаками ратушу в Бучачі можна віднести до періоду згасання барокових традицій та появи нових, класичних, що знайшло відображення в чіткому обрамленні об’ємів, деякій “сухості” деталей, у стриманості пластики стін.