Успенський собор Почаївської лаври

Ансамбль Почаївської лаври у місті Почаєві Тернопільської області, закладеної в XV ст. і відомої з середини XVI ст. (є припущення більш давнішого, XIII ст., її будівництва, появи на цьому місці перших печер, що започаткували майбутній монастир), формувався аж до початку XX ст. і складається з печерних лабіринтів із підземними храмами, розташованими в три яруси (XV—XVI ст.), Успенського собору (1771—1783 pp.), корпусів келій (1771—1780 pp.), трапезної (XVII—XVIII ст.), дзвіниці (1861—1871 pp.), архієрейського будинку (1825 p.), Троїцького собору (1906—1912 pp., архітектор О. В. Щусєв), а також господарчих та виробничих будівель — Почаївської друкарні (1895—1896 pp.), корпусу над воротами з головним в’їздом на лаврську територію (1835 p.). Піднятий на штучну терасу, монастир із храмовими і господарськими спорудами є фортецею, укріпленою оборонними стінами та вежами. Ці укріплення такі могутні, що їх не змогла в 1665 р. здолати турецька армія. Нині територію оточує кам’яна стіна першої чверті XIX ст., укріплена в південній частині контрфорсами. Більшість лаврських споруд становить значний інтерес з технічної точки зору. Почаївська лавра завжди була великим релігійним центром Правобережної України, відіграючи важливу роль у збереженні православ’я в цьому регіоні, у розвитку української гравюри та друкарства.

Просторовим і композиційним центром ансамблю є Успенський кафедральний собор — найвиразніша споруда лаврського комплексу, його головний храм і одна з унікальних святинь православ’я. В загальних рисах проект собору підготував Г. Гофман — архітектор другої половини XVIII ст., родом із Сілезії, представник епохи бароко. Тому його вважали автором. Усю подальшу роботу з будівництва храму здійснювали львівські зодчі та скульптори — брати Петро (помер близько 1780 р.) та Матвій (бл. 1720 — бл. 1800) Полейовські. Брав участь і український архітектор Франтішек-Ксаверій Кульчицький, котрий, крім того, збудував протягом 1771—1783 pp. у лаврі трапезну і сформував під Успенським собором терасу з парапетом.

Архітектура Успенського собору і сьогодні вражає своєю величністю і монументальністю. Споруду поставили на високому пагорбі — Почаївській горі. Її видно з далеких до міста під’їздів. Потужними акордами наростають від підніжжя гори розчленовані пілястрами з ажурними балюстрадами тераси, завершені могутнім хоралом — величним золотоверхим храмом, який сяє білосніжним кристалом на тлі блакитного неба. Розгалужена мережа печер і підземних церков, над якими зведено Успенський собор, змусила зодчого створити для нього терасоподібний фундамент. Завдяки цьому виникла складна й цікава композиція об’ємів, де домінує середній — з величезним куполом, заввишки 45 м. Собор стоїть на двоповерховому подіумі-стилобаті і чудово вписується в довкілля. З південного боку до собору ведуть парадні сходи, що виводять на простору верхню терасу перед його західним входом. Зі східного боку до Успенського собору прилягає внутрішній дворик розміром 45x50 метрів, оточений із трьох боків трапезною та триповерховими корпусами келій. Пластична, надзвичайно складна архітектура Успенського собору контрастує з 75-метровою вертикаллю дзвіниці, а розташований на віддалі масивний Троїцький собор, а також келії й трапезна відтіняють своєю лапідарною простотою красу і досконалість головного храму монастиря.

Успенський собор збудовано з цегли, деталі виконано в штукатурці, шо надало їм тієї м’якості й пластичності, які відрізняють ліплені форми від тесаних і вирізаних з каменю. Собор — тринефна, центрально-купольна базиліка з поперечним нефом-трансептом і розвинутим прямокутним вівтарним об’ємом. Його головні подовжній і поперечний нефи утворюють просторовий хрест із підкупольним квадратом. Співвідношення ширини середнього та бокових нефів характерне для епохи пізнього бароко. Нефи перекриті склепіннями на арках, що створюють потужну динаміку внутрішнього простору. Під склепіннями влаштовані ліхтарі, які виводять на хори. Вівтар з боковими приміщеннями (обидва — по 6,7x16 м) має розмір 13x21 м.

Головний західний фасад виділено двома наріжними вежами зі сходами на хори. Вежі повернуті до головної осі під кутом 45 градусів і утворюють у поєднанні з еліптичною формою притвору та його пластичним оформленням чотирма напівколонами виразну експресію фасаду, яка не порушує його монументальності й статичної рівноваги.

За особливостями архітектури і розташуванням на місцевості собор нагадує австрійські дунайські монастирі, зокрема монастир у Мельці (1702 p.). Стрункі вежі, фігурний фронтон, білосніжний колір стін створюють життєрадісний образ, далекий від монастирського аскетизму. Його зовнішній вигляд запам’ятовується чуттєвою насиченістю пластичного орнаментального декору стилізованими мушлями, доповнюваного соковитими елементами композитного ордера — напівколонами, спареними і поодинокими пілястрами, лучковими сандриками. Своєрідність декору споруди полягає в застосуванні рельєфних колон та оригінальних волют капітелей. Конструктивні фасадні елементи, які відображують тектоніку собору, резонують зі зламами розкріплених карнизів над люнетами, люкарнами на дахах і барабані купола, розсипаються дрібного ліпленою орнаментикою рослинного мотиву, декоративними вазами і колонками огорож. Потужні за своєю масою форми собору немов розчиняються в просторі завдяки поступовому зменшенню ритму та подрібненню деталей від його підмурівків до купола.

Інтер’єр Успенського собору, характерніший для естетики класичного періоду, просторий і світлий, вирізняється рідкісною гармонією глибинного простору, енергетичною складністю загальної архітектоніки та чуттєвістю просторового візерунка арок у двоярусних хорах. Особливо виразний підкупольний простір храму: стрімкий по вертикалі, він наповнює сонячним світлом оздоблення храму.

Декоративне оформлення собору належить до кінця XIX ст., здійснено його за участі академіків і художників із петербурзької Академії мистецтв — Г. А. Боссе, Є. Я. Васильєва, С. Ф. Верховцева, І. М. Горбунова, С. В. Комарова, М. О. Лаврова, М. В. Нестерова. Іконостас і настінний живопис виконали почаївські лаврські майстри в цей самий період — 1876 р. Окремі композиції вміщено до пишних ліпних картушів (ліпні прикраси виконані у вигляді витка, обрамленого завитками).

До наших днів збереглися розписи 1807—1810 pp., здійснені талановитим українським художником Лукою Долинським (1745—1824), авторству якого належить розпис іконостасу та вівтарів собору св. Юра (1770—1777 pp.), фрескових розписів Петропавловської та П’ятницької церков, іконостасу в церкві Св. Духа (1784—1787 pp.) у Львові. Для зовнішнього вигляду храму характерні надзвичайно вишукана композиція розчленованих мас, гра вертикальних і горизонтальних ліній, висока культура архітектурних деталей з іонічного та композитного ордерів, фігурних фронтонів і наличників. Усі ці особливості відрізняють Успенський собор від інших творів архітектури доби бароко в Україні і справедливо ставлять його у ряд найяскравіших творінь зодчества перехідного періоду від цього стилю до стилістики класицизму.