Ювелірні вироби Дексамена Хіоського

Віртуозне мистецтво гліптики — різьблення на коштовному та напівкоштовному камені — один із найкамерніших і найінтимніших видів декоративно-ужиткового мистецтва. Розрізнюють два способи різьблення: геми (інталії) — малюнок виконувався в заглибленому рельєфі; камеї — опуклі рельєфні зображення вирізали на багатошарових кольорових каменях (оніксах, сардоніксах або карнеолах). Вони виникли в епоху еллінізму (кінець IV—III ст. до н. е.). На них відтворювали образи грецьких і римських божеств і демонів, жанрові й міфологічні композиції, портретні бюсти тощо.

Серед багатьох захоплюючих легенд, описаних Геродотом, збереглася розповідь про Полікрата, сина Еака, правителя острова Самос у VI ст. до н. е. Передбачливий володар, стривожений постійними успіхами, вирішив попередити відплату долі, пожертвувавши богам найдорогоціннішу річ — “смарагдовий перстень з печаткою у золотій оправі”. І з великим жалем жбурнув його в безодню синього моря.

Історія зберегла ім’я майстра, який вирізав печатку Полікрата. Це був Теодор Самоський, славу котрому приніс винахід станка для різьблення на мінералах, що за своєю твердістю перевершували сталь. Принцип різьблення полягав у тому, що твердіший мінерал (абразив, корунд) міг залишити заглиблення на такому твердому камені, як халцедон, сердолік, агат, яшма або гірський кришталь. Пластична техніка обробки цих мінералів передбачала не так різьблення, як шліфування алмазним порошком різних зображень і прикрас. За переказами, Теодор Самоський (до того ж видатний архітектор, скульптор і письменник) створив статую-автопортрет і віддав її в храм Гери на рідному острові. Він зобразив себе в образі різьбяра гем, який в одній руці тримає інструменти, а в іншій — скарабей із мініатюрною колісницею.

Вирізані за допомогою алмазної голки і порошку на шматочках кольорових і одноколірних мінералів заглиблені зображення-геми (інталії) зазвичай використовували як особисті печатки, прикраси чи талісмани. У зв’язку з цим особливий інтерес викликає третє функціональне призначення таких печаток — магічне, зумовлене певними ознаками, що робили перстень в очах давніх амулетом, апотропеєм, засобом зв’язку з богами. Сама форма дорогоцінної обручки — дужки персня — була для елліна святинею. Властивість золота не окислюватися поетеса Сапфо пояснює міфічним походженням металу.

Інталії вирізали й шліфували на традиційних каменях — сердоліку, яшмі, гранаті, геліотропі, аметисті, аквамарині. Але за класичних часів найулюбленішим матеріалом був напівпрозорий блакитний халцедон-сапфірин. Гемам зазвичай надавали форму скарабея. Часто трапляються так звані псевдоскарабеї, де замість жука — рельєфне зображення лева, сатира або сирени. За своєю витонченістю, розмірами і ретельністю роботи вони близькі до ювелірних виробів.

Аж до кінця IV ст. до н. е. знали тільки два види печаток — металевий перстень із різьбленим щитком і кам’яну гему на металевій обручці. Форма оправ на останніх дала підстави вважати, що різьблені камені носили переважно у вигляді підвісок на зап’ястку або на поясі. Античні елліни опечатували ними не тільки різні документи чи листи, але й двері будинків, комор, скрині, посудини, особисті речі. Ревниві чоловіки застосовували їх навіть до дверей жіночої половини своїх будинків, як про це пише комедіограф Аристофан.

Для опечатування приватної чи офіційної кореспонденції використовували віск і спеціальну пластичну глину. Геродот згадує про звичай опечатування жертовних тварин: “Якщо тварина виявиться чистою за всіма показниками, то жрець відмічає її, обвиваючи папірусом роги, а потім, намастивши їх печатною глиною, прикладає свій перстень з печаткою, після чого бика відводять. За принесення в жертву невідміченої тварини належить смертна кара”.

Нарівні з різьбленими гемами одним із джерел вивчення гліптики є відбитки печаток, котрі збереглися на глиняних посудинах, жетонах-тессерах, свинці і навіть міді. Оскільки протягом життя людина користувалася однією печаткою, як за теперішніх часів одним підписом, кожна гема втілювала індивідуальні художні смаки своїх власників.

У Діогена Лаертського згадується закон афінського мудреця і законодавця VI ст. до н. е. Солона, згідно з яким різьбяр на камені не мав права зберігати у себе відбитки вирізаних і проданих ним печаток. Закон захищав замовників і власників дорогоцінних гем від можливих зловживань та обману. Особисті печатки не мали дублікатів. Однак на Кримському півострові археологи двічі виявили порушення. “Провинився” знаменитий Дексамен, з-під різця якого вийшли копії із зображенням купальниці та орла, що несе кудись лань. Вони знайдені не тільки на Боспорі, а й в Афінах і на острові Крит. П’ять разів він скопіював гему з фігуркою оленя на пасовиську. Імовірно, працюючи в різних античних центрах, відмежованих один від одного горами, морями, хитрун сподівався, що власники печаток ніколи не зустрінуться.

У другій половині V ст. до н. е. в Афінах з’явилися обвішані печатками представники “золотої” молоді і практично відразу потрапили на ущипливий язик Аристофана: “Ці франти завиті в перстениках та оніксах”.

Часто власники унікальних печаток жертвували їх храмам, таким чином поповнюючи “божественні” скарбниці. Одна із них (вагою 2450 г) була виготовлена на замовлення цариці Стратоніки для храму Аполлона на острові Делос.

У багатьох археологічних колекціях музеїв України, Росії, Західної Європи й Америки зберігаються сотні гем V—IV ст. до н. е., переважно з розкопок в Криму. Вони виготовлені майстрами Дворіччя, Фінікії, ахеменідської Персії, Іонії, острівної й материкової Греції, Етрурії, Єгипту. Високохудожні твори гліптики, обрамлені золотою оправою, вирізняються найтоншою ювелірною роботою, їх знаходять у багатих курганних похованнях і плитових гробницях некрополя Пантікапея й інших великих боспорських міст. Особливо в курганах Юз-Оби. На відміну від них, литики (скляні відливки з вирізаних на твердих каменях гем) знаходять, здебільшого, в скромних земляних гробницях таких гір, як Мітрідат і Глинище.

Про життя і творчість авторів гем відомо небагато. Окремо стоїть різьбяр Дексамен, родом з острова Хіос (Егейське море). Про себе він повідомив сам короткими підписами на мініатюрних виробах. Творчість Дексамена добре вивчено за підписними гемами, знайденими на території Боспорського царства, Афін та островів Середземномор’я. Окрім того, його авторству приписують печатки, стилістичні особливості і манера різьблення яких аналогічні підписаним виробам майстра. Більшість із них зберігається у Державному Ермітажі Санкт-Петербурга, а знайдені вони були переважно в 1850—1860 pp. у Криму. Всі геми опубліковано в працях відомого дослідника О. Невєрова.

Розквіт творчості обдарованого хіосця припадає на 450—420 pp. до н. е. У цей час художник-новатор запровадив у традиційне мистецтво гліптики оригінальні прийоми. Всі його попередники, наслідуючи східні традиції, оформляли спинку печатки у вигляді жука-скарабея, і тільки Дексамен звернувся до форми так званого скарабеоїда, опуклий зворотний бік якого різьбленням взагалі не прикрашали. Умільці архаїчного періоду надавали перевагу мініатюрній, поцяткованій безліччю фігур і деталей композиції. Хіоський майстер, навпаки, вибрав лаконічні однофігурні сюжети, які чудово вписувалися у площині порівняно великих мінералів. Дексамен залишав тло геми вільним, тим самим привносячи в групу складових повітря і простір, де розгорталися динамічні, сповнені експресії сюжети. А форму, розмір, колір і прозорість каменю митець підпорядковував художньому задумові, створюючи довершені й реалістичні за образами композиції. “Нічого зайвого!” — заповідав грекам Солон, один із семи великих мудреців Еллади.

Тривалий час вважали, що Дексамен — один із тих майстрів-іонійців, які перебралися до Афін. Однак не випадково на підписній гемі, що зображує чаплю, котра летить, із Пантікапея, він гордо іменував себе “хіосець”. На цьому егейському острові, ймовірно, він і працював. Інструменти для виготовлення гем були портативними, оскільки майстри інталій, як і інші, часто подорожували, переїжджаючи з одного міста до іншого. Свого часу ця традиція особливо поширилася в античних державах (епоха класики та еллінізму), коли правителі полісів або ж багаті аристократи запрошували до себе відомих і прославлених умільців. Це пояснює факт, коли в Афінах було знайдено дві геми, підписані Дексаменом (музеї Бостона і Кембриджа). Ще дві геми виявили на островах Крит і Мелос, але саме з Північного Причорномор’я простежується походження найбільшої кількості робіт Дексамена. Мабуть, деякий час він працював у столиці Боспорського царства, виконуючи замовлення місцевих аристократів.

Тремтливою життєвістю, тонкою спостережливістю і віртуозною технікою різьблення виокремлюються з-поміж інших його зображення тварин. У цьому мистецтві він не знав собі рівних. Справжнім шедевром античної гліптики визнано скарабеоїд із зображенням чаплі, яка летить, вирізьблений із синюватого халцедону. Його знайшли в некрополі Пантікапея в 1860 р. У мініатюрній овальній печатці, взятій у золоту грайливу дужку, Дексамен досяг разючої єдності всіх компонентів художньої мови гліптики: кольору, форми, композиції і малюнка. Синюватий мінерал найкраще підходить для імітації блакиті весняного небосхилу, де здійснює свій політ вишуканий птах. Вражає досконалість, з якою майстер вписав в овал розміром 22x17 мм фігурку чаплі з тонким, переданим штрихуванням оперенням. Різець художника створив досконалий поетичний образ пробудження природи. Майже невловимі градації рельєфу і тонкі, як волосинки, лінії малюнка викликають захоплення. Нижче — гордий підпис: “Зробив Дексамен-хіосець”.

Загалом цьому авторові і його майстерні приписують багато анонімних гем. Ще один яскравий поетичний символ — зображення скакуна (на знахідці з Пантікапея). Скарабеоїд, виготовлений зі шматочка строкатої яшми, прикрашений неповторно вишуканою композицією, манера виконання якої не залишає сумнівів щодо авторства. Йдеться, передусім, про найтонші паралельні штрихи, якими передано хвіст і гриву жеребця, що розвиваються на вітру. Гордо відкинувши голову, мчить він до фінішу.

Вплив майстерності талановитого іонійця простежується на багатьох гемах, що прийшли з Кримського півострова. Боспорські ювеліри та різьбярі на камені добре знали творчість Дексамена й часто копіювали його печатки. Це підтверджує припущення О. Невєрова, що прославлений художник жив у Пантікапеї. Скопійовану іншим ювеліром чаплю бачили на щитку золотого персня, теж із Пантікапея. Підписаний скарабеоїд на строкатій жовто-коричневій яшмі із зображенням чаплі, знайдений у Фанагорії, повторив імітатор на халцедоновій гемі з Феодосії. Качку, зображену у польоті (Британський музей, Лондон), двічі повторили боспорські майстри. Золоту каблучку знайдено поблизу Керчі — в далеких скіфських степах Придніпров’я. Тут, у варварському, хоча й значно еллінізованому середовищі скіфських номадів, перстень-печатка виконував іншу функцію, ніж у греків, — суто репрезентативної прикраси, яка підкреслювала високий соціальний стан її власника. Адже не випадково у скіфів існував звичай носити на кожному пальці руки як мінімум один золотий перстень із рельєфним декором, про що свідчать, приміром, знахідки з курганів Чортомлик, Товста могила та ін.

Велику кількість робіт Дексамена, знайдених у Криму, пояснюють його контактами з місцевими ювелірними майстернями, що славилися найвищим рівнем художнього виконання. Можливо, саме тут у 430—420 pp. до н. е. майстер не тільки вирізьбив серію дорогих печаток, а й виховав чимало талановитих художників, котрі спочатку наслідували свого вчителя, а згодом створили боспорську школу гліптики.

Вироби Дексамена посідають чільне місце серед уславлених творів еллінських живописців, скульпторів та ювелірів епохи класики. Цей мініатюрний світ чарівних поетичних образів, відтворений у камені, можна віднести до найвитонченіших виробів, коли-небудь створених людиною.