Будинок полкової канцелярії в Чернігові

Однією з найцікавіших споруд кам’яного зодчества України кінця XVII ст. є житловий будинок, збудований для чернігівського полковника Я. К. Лизогуба (помер 1698 р.) — представника давнього українського козацького роду. Пізніше тут розташовувалася полкова канцелярія Чернігівського козачого полку, чернігівська ратуша, архів. Цей будинок — унікальний приклад використання громадських і житлових функцій в архітектурі цивільного призначення, в якому поєдналися народні будівничі традиції Лівобережної України з творчим використанням декоративно-оздоблювальних елементів російської архітектури кінця XVII ст.

Будинок Лизогуба — великий, одноповерховий, перекритий високою двоскатною покрівлею з трикутними фронтонами на бокових фасадах. Оригінальність і самобутність цього архітектурного творіння пов’язані з тим, що воно стало практичною реалізацією багатовікового досвіду російського кам’яного будівництва в творчості українських майстрів.

До середини XVII ст. у Придніпров’ї будували здебільшого з дерева, а камінь і цеглу використовували переважно лише на західних землях, і історичний досвід кам’яного будівництва на Лівобережжі за його обмеженого застосування було поступово втрачено. На прохання гетьмана І. Мазепи російський цар Петро І делегував до України з Московії одних із найкращих на той час “кам’яних справ майстрів” — зодчих Д. В. Аксамитова, О. Д. Старцева, І. П. Зарудного з товаришами — різьбярами по каменю, мулярами та майстрами інших будівельних спеціальностей, загальною кількістю понад сотню. Цим і пояснюється той факт, що з другої половини XVII ст. почався швидкий розвиток будівельної техніки для зведення культових, цивільних та житлових споруд із каменю. Активне залучення російських майстрів до відродження України було не випадковим і пов’язане з тим, що в другій половині XVII ст., після завершення Визвольної війни українського народу 1648—1654 pp. та наступного возз’єднання України з Росією в 1654 p., починається зближення двох держав, під час якого Російська держава виступала гарантом захисту України від зовнішніх ворогів, а також допомагала у відбудові міст після воєнних руйнувань. У багатьох українських поселеннях і передусім у козацьких полкових містах, до яких належав і Чернігів, у ті роки формувалися військово-адміністративні, цивільні та торговельно-ремісничі центри. В містах Лівобережної України разом з оновленням староруських споруд зводили нові житлові, представницькі (гетьманські палаци та двори, будинки козацької старшини і міщан, магістрати й військові установи) та культові (собори, церкви, трапезні) будівлі з дерева та цегли. При цьому цивільні будинки часто нічим не відрізнялися від звичайних сільських житлових чи господарчих споруд. Кам’яні житлові будівлі козацької старшини, що збереглися в Чигирині, Гадячі, Любечі, Великих Сорочинцях, Глухові, Батурині та інших містах, мали вигляд великих сільських хат “на дві половини”.

Подібно до сільської хати, однак виконаної з цегли, зводили й лизогубів будинок, що поєднував функції полкової канцелярії — “кам’яниці” Якова Лизогуба в Чернігові. Прямокутна з двосхилою покрівлею, витягнута будівля розміром 21x16 м розділена на шість майже однакових приміщень однією подовжньою та двома поперечними стінами. Її збудовано відповідно до традицій народної архітектури, як “хату на дві половини” з “чорними” та “білими” сіньми. Ними є два середні приміщення, дві східні кімнати займала в минулому жіноча половина сім’ї, а дві західні, великої площі — чоловіча. У товшині подовжньої стіни в західній частині будинку зроблені сходи в шестикамерний льох, що повністю повторює планування вищого поверху, а в товщині стін східної частини розташовані сходи, що вели на горище. Це дає підстави припускати, що льох і горище використовувалися для якихось практичних потреб. Будинок перекрито системою напівциркульних склепінь заввишки 4,5 м. У західній частині склепіння не збереглося. Підвальні приміщення також перекриті склепіннями заввишки 3 м. Висота будинку до карнизу становить 5,8 м. Внутрішня об’ємно-планувальна композиція яскраво відбилася у зовнішньому вирішенні фасадів. Проте в окремих місцях її порушено вільним розташуванням вікон по фасаду внаслідок пізніших перебудов, які пов’язані з пожежами 1718, 1750 pp. та різними переобладнаннями й пристосуваннями споруди.

Торцеві західний і східний фасади завершено трикутними фронтонами, шо створюють висоту будівлі в 13 м. Висота фронтонів і влаштування в них вікон указують на використання горищного простору, а раніше тут, очевидно, були ще й мансардні приміщення. Фасади торців пишно прикрашені тричетвертними колонками, розкріпленим карнизом, фігурними, трикутними й лучковими фронтончиками над вікнами, плоскими й напівциркульними нішами, що утворюють багату світлотіньову гру. Будівлю увінчано розкішним карнизом. Так оформлено і стіни двох інших фасадів. Нижня частина будівлі має лише кутові виступи, натомість стіни енергійно й рельєфно розчленовані пілястрами, сандриками, нішами та карнизом. Архітектурна пластика фасадів у будинку Я. Лизогуба формує певний сценарій сприйняття споруди: деталі поступово ускладнюються і збагачуються від східного через південний і західний до головного фасаду — північного, зверненого до головної площі міста. Пропорції та виразна пластика стін надають цій оригінальній споруді монументального й водночас мальовничого вигляду. В ньому органічно злилися характерні особливості російської архітектури — в декорі, та українського зодчества — в плануванні будинку “хатнього типу на дві половини”. Проте загальне вирішення будівлі в цілому та в окремих деталях свідчить про великий вплив форм московської архітектури XVII ст. на кам’яне зодчество молодої української держави.

Майстерне використання можливостей цегли — характерна риса архітектури Лівобережжя XVII—XVIII ст., що продовжує давньоруську традицію, започатковану в орнаментальному мереживі цегляної кладки Спаського собору, П’ятницької церкви та ін.

У XVIII ст. із боку північного фасаду прибудовано тамбур з фігурним фронтоном. У XIX ст. розібрано печі, пробито вікна у східній і західній стінах, перероблено на вікно південний вихід, замінено черепичний дах на бляшаний.

Будинок Лизогуба став першою кам’яною спорудою цивільного призначення на Чернігівщині і є рідкісною пам’яткою архітектури періоду Гетьманщини, стилю раннього українського бароко. Простота загальної побудови поєднується з різноманітною пластичною обробкою стін, розчленованих зовні напівколонками та рельєфними пілястрами, розташованими між вікнами та нішами. Піднесений художній образ споруди, її динамічна пластика, яскрава декоративність — усе це відображає умови часу, коли, з одного боку, козацька верхівка досягла найбільшої влади, а з іншого — національна самосвідомість народу загалом потребувала свого втілення в тріумфально-монументальних формах.

Архітектура чернігівської полкової канцелярії сприяла виникненню низки цивільних споруд-аналогів. Близькими за формами до чернігівської полкової канцелярії є будинок митрополита біля Софійського собору в Києві, трапезна Троїцького монастиря в Чернігові та ін. Нині будинок Лизогуба входить до Чернігівського архітектурно-історичного заповідника.