Андріївська церква у Києві

Храм, названий на честь Андрія Первозванного, — чи не найкращий київський храм, один із символів міста. Його легкий, елегантний силует неначе злітає над стародавнім Подолом.

У літописах розповідається, що в 40-х роках нової ери апостол Андрій проповідував християнство на території нинішньої України. На місці, де тепер стоїть церква його імені, Андрій поставив дерев’яний хрест і, звертаючись до учнів, які супроводжували його, сказав: “Бачите ці гори? На цих горах засяє благодать Божа, буде місто велике, і воздвигне Бог багато церков”. Через чотири з половиною століття пророцтво збулося.

В XI ст. на місці легендарної події кияни збудували дерев’яний храм. Церкви, що називалися андріївськими або хрестоздвиженськими, були тут і в наступні століття. Остання з них 1724 року “від великих вітрів розвалилася”, і невдовзі її розібрали.

Історія нинішньої почалася в 1744 p., коли Київ відвідала імператриця Єлизавета Петрівна. Вона побувала в багатьох святих місцях, зробила великі пожертвування різним церквам і монастирям. А головне, імператриця вирішила збудувати в Києві свою літню резиденцію — палац і церкву. Для палацу місце вибрали на Печерську (будівля простояла недовго: в 1870-х pp. на її місці та за її зразком збудували Маріїнський палац). А церкву вирішили звести на Андріївській горі, заввишки 100 м над Дніпром. Палац і палацова церква були досить “рознесеними” у просторі. Пояснити це можна повагою до святині, пов’язаною з іменем апостола Андрія, якого вважали покровителем Російської імперії.

Урочисті закладини нового храму відбулися 9 вересня 1744 р. Процесія рухалася з боку Дніпра. Єлизавета Петрівна, яка очолювала похід, Олексій Розумовський і митрополит Рафаїл Заборовський, котрі йшли за нею, а також інші учасники процесії несли в руках по три цеглини. Перший камінь заклала імператриця.

Проектування нової церкви доручили Йогану Готфріду Шеделю — відомому київському архітекторові, котрий збудував Велику дзвіницю Києво-Печерської лаври та очолював роботи під час надбудови дзвіниці Софійського собору. На початок 1745-го план церкви і креслення фасаду були готові й відправлені до Петербурга. Шедель задумав збудувати також дві тріумфальні арки, що мали прикрасити під’їзди до церкви з боку Подолу та нинішньої Володимирської вулиці. Однак проект було відхилено. Розробку нового імператриця доручила Франческу Бартоломео Растреллі (1700—1771). Від нього вимагали виготовити не тільки загальний план будівлі, а й креслення найдрібніших деталей, аж до ліпних і різьблених орнаментів. Архітектор саме працював над проектом Смольного монастиря, проте розробив проект храму і надіслав його до Києва. З усіх будівель зодчого Андріївська церква в Києві за розмірами найскромніша. Але за своїм композиційним вирішенням, гармонійним поєднанням архітектурних форм і ландшафту вона найвишуканіша у спадщині славетного архітектора.

13 серпня 1747 р. новий проект затвердили. Для його втілення до Києва направили “архітектурну команду” Петербурзької канцелярії з будівництва московського архітектора Івана Федоровича Мічуріна, який очолив роботи. Будівництво храму розпочали наприкінці серпня 1748 р. Найбільшу проблему становили насипні ґрунти бастіону та джерельні води гори; довелося забутувати основу під фундаменти, а для відведення джерельних вод копати дренажі — “рудні”. Як згадують, було відведено воду за допомогою водогонів, і один із них, проведений на Поділ, використано для влаштування чудового колодязя (тепер “Самсон”). Лита металева визолочена фігура св. Андрія Первозванного на ньому — пам’ять того, що цю воду взято із джерел Андріївської гори. В травні 1749 р. почали зводити храм.

До будівництва залучили місцевих мулярів, зокрема досвідчених каменярів Києво-Печерської лаври. Через два з половиною роки “зведенням стін начорно і зі склепіннями” Андріївську церкву було завершено. В доповіді імператриці, яка виявляла до київської будівлі жвавий інтерес, указували навіть точну кількість використаної цегли — 2014883. Фундаменти заглиблено на 14 м, що дало змогу поставити двоповерховий будинок-стилобат із допоміжними приміщеннями. В плані Андріївська церква — хрест із кінцями різної довжини: вісь на сході-заході — 31 м, на півночі-півдні — 15 м. Висота церкви — 47 м, стилобата — 15 м, діаметр бані — 10 м. За зиму 1751—1752 pp. звели центральну баню. Невеликими маківками увінчали й чотири декоративні вежі.

Попереду була не менш складна робота над декором Андріївської церкви, деталі якого в кресленнях ретельно розробив сам архітектор. Растреллі взяв на себе і проект іконостаса і за місяць накреслив його лекала у натуральну величину. За ним “вільний вирізувальний майстер” Йосип Домаш і різьбяр Андрій Карловський виготовили в Петербурзі “до іконостаса різьблену роботу” — великі та малі різьблені рами для ікон, прикраси царських врат, кронштейни, коринфські капітелі, фронтони, орнаменти до капітелей тощо. Карловському належать і різьблені деталі “царського місця”. Іконостас привезли до Києва, а змонтували його київські майстри.

У червні 1752 р. до Києва із синоду надійшов “розпис... якому зображенню бути слід” в інтер’єрі нового храму. Живописні роботи виконав прибулий із Петербурга відомий художник Олексій Антропов зі своїм учнем Ф. Корнєєвим. Розписували церкву і київські художники І. Роменський та І. Чайковський.

Старий, хоча, можливо, й не зовсім достовірний, переказ згадує серед них Григорія Левицького, одного з найвідоміших українських граверів свого часу, та його сина, майбутнього знаменитого портретиста Дмитра Левицького. Антропов і його помічники розписали купол, склепіння притвору, олтар, кафедру, а також написали частину ікон для іконостаса. Йому належить, зокрема, головна композиція вівтаря — запрестольний образ “Тайна вечеря”. Живописні достоїнства цього твору такі високі, що в минулому його навіть вважали творінням... Леонардо да Вінчі. А основну частину образів для Андріївської церкви виготовила в Петербурзі “живописна команда” на чолі з І. Вишняковим, знаменитим художником середини XVIII ст. У січні 1753 р. Мічурін відправив до Петербурга план і фасад Андріївської церкви у завершеному вигляді, запитавши також, у який колір фарбувати стіни будівлі. Растреллі порадився з імператрицею. Обрали бірюзовий, який ще у XVIII ст. називали зеленим. Це був улюблений колір Єлизавети Петрівни — колір мундирів Преображенського полку, з допомогою якого вона в 1744 р. вчинила державний переворот і прийшла до влади.

Роботи сподівалися закінчити в 1753 p., до приїзду самодержиці в Київ. Проте насправді їх було завершено через два роки.

Збудована в стилі бароко церква гармонійно поєднує в собі пишноту й урочистість, від неї віє життєрадісністю та оптимізмом. Порівняно камерна будівля справляє враження парадної і величавої, але водночас затишної, навіть інтимної. Вона чудово вписана в пейзаж. Храм на Андріївській горі викликав не тільки захват, а й деякий подив. Так, дивувала відсутність дзвіниці. Хоч це й було у дусі традицій для церкви, яку зводили як палацову, серед богомольців ходили різні чутки. Найбезневинніша з них: дзвони могли збурити грунтові води, а тоді не минути другого потопу.

Тим часом у Російській імперії відбулися події, що відволікли увагу двору та імператриці від київської будівлі. В 1756 р. почалася Семилітня війна. 1761 р. Єлизавета Петрівна померла. Її спадкоємця Петра II невдовзі скинули, до влади прийшла Катерина II. Проте політичними змінами справа не обмежилася. Час безроздільного панування в архітектурі стилю бароко минув. Почалася епоха класицизму. Старомодного Растреллі в 1763 р. відправили у відставку, і він виїхав із Росії. Лише в 1767 p., за указом Катерини II, Андріївську церкву нарешті було освячено, служби відправляли ченці Софійського кафедрального монастиря. Але Андріївська церква потребувала постійної уваги через ґрунтові води.

Перший капітальний ремонт здійснено в 1828 р. з ініціативи Андрія Меленського, який із 1799 р. обіймав посаду міського архітектора. Це був видатний будівничий, автор таких відомих київських споруд, як церква-ротонда на Аскольдовій могилі, Воскресенська церква Флорівського монастиря, пам’ятник Магдебурзькому праву. Керуючи роботами в Андріївській церкві, Меленський намагався максимально зберегти її зовнішній вигляд. Про те, який вигляд Андріївська церква мала після його реставрації, дають уявлення дві акварелі М. Сажина — товариша Т. Шевченка по петербурзькій Академії мистецтв. З церквою пов’язане також ім’я іншого співучня Шевченка — П. Бориспольця. У 1866 р. він подарував київському духовенству найкращу свою картину — “Проповідь Андрія Первозванного на березі Дніпра”, написану в Парижі. “Проповідь” помістили в трансепті Андріївської церкви, як і полотно “Вибір віри князем Володимиром”, авторство якого приписують Еггіну. В 1866 р. в Андріївській церкві знову почали ремонтні роботи, цього разу приурочені до близького сторіччя освячення храму. Їх ініціатором був камергер імператорського двору Андрій Муравйов — релігійний письменник, поборник православ’я, великий знавець і цінитель київської старовини.

Наприкінці XIX ст. Андріївська церква опинилася в центрі уваги всієї Російської імперії. Слава ця була, втім, дещо скандальною — ішлося про спотворення форми бань під час чергової реставрації, проведеної в 1894—1895 pp. Дискусія набула напруженого характеру ще й тому, що креслень Растреллі, попри всі зусилля, не знайшли, й орієнтуватися у роботі не було на що. Зрештою було прийнято компромісне рішення — повернути баням той вигляд, який вони мали до реставрації.

На початку XX ст. до церкви мало не провели “електричний підйом” — фунікулер. Лише докази про цілковиту непридатність ґрунтів Андріївської гори для такого заходу переконали Товариство київської міської залізниці відмовитися від своєї ідеї. Диво-проект дещо пізніше здійснили на Володимирській горі.

У першоквітневому числі київської газети “Последние новости” (1912 р.) з’явилося повідомлення, що ситуація на Андріївській горі сягнула критичної стадії — дзвіниця, принаймні, вже обвалилася. “Розиграш” був очевидний, бо при церкві ніколи не було дзвіниці. Втім, автор фейлетону мав винятково благородну мету — привернути увагу громадськості до знаменитого храму, що знову потребував ремонту.

Після встановлення в Україні радянської влади Андріївську церкву взяли під охорону як пам’ятку архітектури. В 1939 р. у ній розмістили філіал Софійського антирелігійного музею. Після війни, в 1949 p., у стилобаті церкви була Київська духовна семінарія, а сама церква стала семінарською. Через десять років семінарію перевели до Одеси, а церкву передали інституту “Київпроект”, у віданні якого вона перебувала до 1968 р. Після капітального ремонту в 1965—1967 pp., здійсненого Республіканськими спеціальними науково-реставраційними виробничими майстернями, Андріївська церква стала філіалом Державного історико-архітектурного заповідника “Софійський музей”.

Останню масштабну реставрацію храму здійснено в 1979—1988 pp. Їй передували широкомасштабні архівні пошуки, котрі увінчалися сенсаційною знахідкою у віденському музеї “Альбертіна” креслень Андріївської церкви, виконаних Растреллі.

Нині Андріївська церква — діюча й належить Українській автокефальній церкві, водночас зберігаючи функції одного з найпопулярніших київських музеїв, а також концертного залу.