Колекція єврейського мистецтва

Волинь, Поділля, Галичина, Буковина й інші землі сучасної західної України в XVIII — на початку XX ст. були місцем найчисленнішої єврейської діаспори. Тут найінтенсивніше розвивалася самобутня єврейська культура. Єврейська релігія здавна багата на символи і церемонії. У єврейських оселях і синагогах при виконанні обрядів зазвичай використовували різноманітні твори мистецтва, котрі називають іудаїкою.

У зібранні Музею історичних коштовностей України близько чотирьохсот експонатів, виготовлених у майстернях Австро-Угорщини, Німеччини, Польщі, Росії та України. Деякі з них були придбані ще до революції в приватних осіб, частину передала київська митниця. Нині це одна з найвідоміших у світі колекцій єврейської культурної спадщини. Основу зібрання становлять предмети, вилучені більшовиками в 20—30-х pp. із синагог і молитовних домів: срібні ритуальні предмети для виконання обрядів під час свят життєвого і річного циклів, а також побутові предмети, виготовлені єврейськими ювелірами, подарунки відомим єврейським письменникам.

Особливе місце займають предмети, що прикрашають Тору (вчення, закон) — сукупність усіх заповідей, нібито даних Богом єврейському народові через Мойсея, а також перших п’яти книг Біблії — П’ятикнижжя, святиню єврейського народу, головний священний текст іудаїзму.

На ланцюзі підвішують спеціальну пластину — Тора-шилд (щит Тори). Для читання сувою призначені спеціальні указки.

У свята і суботу священний сувій Тори з текстом П’ятикнижжя прикрашає корона. Вона — символ вищої влади, святості й мудрості Тори, і ритуал грунтується на Книзі Кохелета. У ній ідеться про три корони — царства Давидового; священства, призначеного для Аарона і його нащадків; корону Тори для всіх євреїв. Традиція прикрашати сувої Тори коронами в країнах Центральної Європи і в Італії поширилася з XVII ст. Перше згадування про корону як прикрасу належить до X ст.

Поряд із короною широко використовували риммонім (парні срібні предмети у вигляді башточок, фігурних колон, увінчаних зображенням її корон, плодів і птахів; настромлюють на стрижні, на які намотано сувій) з підвісними дзвіночками, дзенькіт яких сповіщав парафіянам про наближення служителя. Риммон у перекладі з івриту — “гранат”, один із шанобливих плодів Святої землі, що символізує достаток. Завдяки своїй формі і символістиці став декоративним атрибутом сувоїв Тори. Стрижень називають “ец-хаїм” — “древо життя”. Як і корона Тори, риммонім належить до найурочистіших і найпишніше декорованих традиційних предметів зі срібла.

Ще один традиційний предмет — щиток, названий “тас” чи “торашилд”. Його призначення — швидко знайти потрібне місце в Писанні. Відповідно торашилд містить напис із назвою свята, а оскільки в синагозі зазвичай було кілька сувоїв Тори, то кожен із них був намотаний на ец-хаїм у місці, що відповідає написові щитка. Плоска поверхня таса дозволяла майстрам вкласти в його орнамент багато фантазії та вміння. Тому вони є однією з найяскравіших сторінок у народному мистецтві євреїв України.

Виготовлені торашилди зі срібла 500—600-ї проби в техніці пресштампа, литва і карбування. Риси народної творчості простежуються у формі, декоративності, у чергуванні суто орнаментальних, площинних фігур і візерунків, в органічному сполученні реальних і казкових образів. Лише незначну частину торашилдів використовували за призначенням. Більшість була декоративними прикрасами Тори.

До аксесуарів сувою належить яд — “указка”. Тора вимагала шанобливого до неї ставлення. Полягало це, зокрема, у забороні говорити її текст по пам’яті, а лише читати, чітко вимовляючи кожну літеру. Для читання і призначалися указки, виготовлені у вигляді руки з витягнутим вказівним пальцем. Яд виготовляли з кістки, дерева, бронзи, іноді із золота, але здебільшого — зі срібла із застосуванням різних технік.

У духовному житті євреїв власний дім відіграє так само важливу роль, як і синагога. Тому до предметів, пов’язаних із домашніми релігійними церемоніями, ставляться по-особливому. Суботу і свята іменують “мікраей-кодеш” (святі зібрання), вони мають бути освячені (кіддуш). Господар дому читає молитву кіддуш, тримаючи в руці кубок з вином. Як правило, він срібний, з вигравіруваними написами, часто біблійними: фрагменти молитви, побажання, прізвища власників, інколи — майстра-виробника. І все це оформлено орнаментальними рослинними мотивами, левами, грифонами, єдинорогами.

Проводи суботи так само священні, як і зустріч її, благословляють тиждень, що настає. Під час цієї “молитви поділу” (хавдала) запалюють кручені свічки і застосовують пахощі. Розмаїтістю форм відрізняються бсаміми — ємності на пахучі речовини. У колекції музею є мініатюрні кубки, скриньки XIX ст. відомих московських ювелірів. Та особливо художні й цікаві бсаміми житомирських майстрів, котрі робили їх у вигляді рослин: соняшника, дзвіночка, хмелю з виноградним листям на стеблах.

У кожному єврейському домі на одвірок прикріплюють коробочки, куди вставляють так звану мезузу — пергамент, на якому написані два уривки з Біблії (второзакония 6:4—9, 11:13—21). Мезуза, за легендою, має відношення до врятування первістків народу Ізраїлю під час перебування у Єгипті, тому їй приписують благотворну дію. Матеріалом для футлярів мезузи були дерево, кістка, метали. Надзвичайно красивий футляр, що зберігається у музеї, зробив московський майстер Панас Тихонов у 1835 р. Виготовлений він із білої найтоншої срібної скані, дуже вишуканої за малюнком, художньо прикрашеної зерню, інкрустованої аметистом, сердоліками, цитринами.

Одне з найшанованіших свят у євреїв — Ханука. Відзначають у пам’ять про перемогу іудеїв над греко-сирійськими завойовниками в II ст. до н. е. і звільнення Єрусалимського храму. На Хануку заведено запалювати вісім свічок у спеціальних ханукальних лампадах. Запалюють із правого боку, наступного вечора додають свічку зліва, і так протягом восьми днів.

Ханукальні лампи з кераміки, каменю, міді, латуні, олова, срібла, фарфору, скла виготовляли на території сучасної України. Починаючи з XIX ст. в Україні і деяких регіонах Польщі робили ханукальні світильники особливого типу — Баал Шем Тов (за ім’ям засновника хасидизму). Виконані зі сканного срібла, вони вирізняються філігранною роботою і багатством форм. Посудина на олію зроблена у вигляді глечиків, традиційний орнамент поєднано з високим рівнем ювелірної техніки.

Найрадісніше свято — Пурим, на честь цариці Естер, дружини перського царя Ахешвароша (Ксеркса І), котра запобігла знищенню євреїв у перських провінціях. У Пурим читають сувої Естер. Письмена має практично кожна єврейська родина. За традицією, родина нареченої дарує молодим у день весілля сувій Естер. Як правило, ці сувої красиво оформлені, у декорі панує свобода форм і фантазії. Зберігали сувій у декорованому футлярі з кістки, дерева, тканини чи металу.

Єврейського хлопчика, який досяг 13 років, вважають дорослим. Він зобов’язаний дотримуватися всіх заповідей, надягати тфіллин (від “тфілла” — молитва) — шкіряні коробочки, що містять чотири цитати з Тори, записані на пергаменті.

Більшість футлярів декоровано рослинними і геометричними орнаментами, зазвичай гравірованими. Іноді трапляється зображення чотирьох символічних тварин — лева, оленя, орла й леопарда.

Найважливіше зі свят — Йом Кіпур (Судний день) — день спокути, пам’яті батьків. На Йом Кіпур євреї вдягають білий одяг — символ чистоти. Деякі вдягають білий “кітл” — халат, що нагадує саван.

Священнослужителі вдягали білі халати з поясом, іноді на ньому була спеціальна пряжка у вигляді прямокутника. На ній гравірували текст із Біблії до певного свята. Прикрашали гравірованими і рельєфними символічними зображеннями. Найсвоєрідніший мотив — сцена жертвоприношення Іцхака. Відоме і зображення козла, що символізував очищення від помилок і гріхів. Поширеним елементом декору було зображення лева в геральдичній позі. У XVII—XIX ст. пряжки здебільшого робили зі срібла, а основною місцевістю їх виготовлення була Галичина. Одна з пряжок у колекції музею датована 1749 p., вона не має аналогів у світі.

Вода в іудаїзмі — символ ритуальної чистоти. Тому перед кожною молитвою омивали руки. Для цього в синагогах і житлах використовували спеціальні балії з кераміки чи металу. Рідкістю в іудаїці є посудини зі срібла, зазвичай — у великих синагогах і заможних родинах. Один з музейних зразків зроблений у вигляді овальної полірованої балії з вузькими віночками. По краях декорований фризом із гравірованим рослинним орнаментом на тонкому стеблі і квітами. У центрі нижнього фриза — ваза, квіти і п’ятилисник. По центру верхнього фриза у фігурному картуші вміщено напис на івриті “Омий. 1810 рік”. Зліва і справа від картуша — фігурки левів. Ця посудина є раритетом.

Особливе місце в традиційному єврейському мистецтві в Україні посідає церемоніальне срібло. Цей вид художньої творчості належить минулому. У XVIII — на початку XX ст. саме на території сучасної України були найвідоміші центри виробництва ритуальних предметів.

Корони, що увінчують сувої Тори, виробляли львівські ювеліри. Кілька чудових екземплярів збереглося і донині. Про розвиток ремесла свідчать дослідження історії львівських єврейських майстрів Мейєра Балабана. Під час погромів 1664 р. у старій міській синагозі було вкрадено 24 срібні корони Тори, у тому числі шість позолочених. Із так званої нової синагоги Ісаака Нахмановича зникло 34 корони. Незважаючи на переслідування, єврейська ювелірна справа у Львові зберігала свої позиції. За даними 1708 p., у місті було 44 євреї-ювеліри і десять колег по цеху християнського віросповідання. Чимало євреїв-ювелірів працювало в Жовкві, Бродах та інших містах.

Колискою навчання, зокрема художньо-ужиткового, євреїв Волині був Житомир. Тут діяло єдине в Російській імперії ремісниче єврейське училище (1862—1884 p.), де майбутні майстри здобували широку освітню і професійну підготовку. В останній чверті XIX ст. одним із центрів виготовлення церемоніального єврейського срібла став Київ. У відомості Київської ремісничої управи з 11 травня 1881 р. по 27 грудня 1888 р. зазначено: місцевих майстрів-християн — 484, іногородніх християн — 711, іноземців — 162, євреїв — 2227. Численні вироби єврейського церемоніального мистецтва виготовляли і в Одесі, Кам’янці-Подільському та інших містах.

Відомий фахівець у галузі іудаїки, голова Академічної ради Єрусалимського університету професор Бецацель Наркісс, оглянувши музейну колекцію, наукові каталоги, був уражений і сказав: “Це найаристократичніша колекція іудаїки, котру мені коли-небудь доводилося бачити...”.