“Козак Мамай”. Народна картина

Традиційно “мамаями” (або “Козак Мамай”, “Козак-бандурист”) називають народні, інколи професійні (авторські) картини, на яких зображено козака з бандурою, котрий сидить, підібгавши ноги по-східному. Ця назва стала загальновживаною. Жоден інший сюжет не мав у народному мистецтві України такої популярності. На всій її території (від Карпат і до Кубані) та за межами (Сибір, Далекий Схід, де проживали етнічні українці) мало не в кожній селянській хаті та й у маєтках заможних українців був Мамай, намальований на полотні чи просто на стіні, скрині, віконниці, серед розмальованих пічних птахів, навіть на вуликах і чумацьких возах.

Найближчі сусіди України, зокрема слов’янські народи, не знали подібних сюжетів. Аналогії знаходимо у мистецтві давніх кочівників (тюрків, монголів, скіфів), а також у мистецтві Індії, Ірану, Тибету.

Український мистецтвознавець П. Білецький у монографії “Козак Мамай. Українська народна картина” вбачає східні витоки композиційного вирішення мамаїв. Зображення козака іконографічно близьке зображенням релігійно-міфологічних персонажів буддійсько-ламаїстської релігії. Так, індійське божество Дхритараштра (охоронець східної частини небосхилу) завжди подають у позі “лотос” (зі схрещеними ногами), з музичним інструментом, схожим на бандуру, пальці рук його складені у ритуальному жесті “дх’яні-мудра”, що дуже схожий на той, яким козак Мамай “воші б’є”.

Про тісні зв’язки українського козацтва зі Сходом нагадує і саме таке незвичне ім’я “Мамай”, яке дало загальну назву всім подібним творам. Це сталося не відразу, а мало свою власну і непросту історію.

Такі картини досить часто мають написи, що конкретизують зображеного: “Іван-брат”, “Козак Гордій Велегура”, “Сава Чалий іменитий”, “Козак Бардадим”, “Козак Шарпило, давній запорожець”, “Грицько Запорожець”, “Максим Залізняк”, “Козак Мамай”, “Мамай з Жалкого” тощо. Ці та інші назви головного героя (“Козак — душа правдивая...”, “Козак-сіромаха”, “Кошовий Іван Васильович” та ін.) стосуються фактично єдиної у своїй основі композиції з невеличкими варіаціями щодо деталей, колориту, індивідуалізації рис обличчя. Чому ж за всіма ними міцно закріпилася назва “Козак Мамай”?

У народі здавна мамаями називали кам’яні стели на курганах у степу, як і загалом весь кочівницький люд.

Пізніше, за часів Гайдамаччини, в Правобережній Україні був широко відомий реальний запорожець Мамай, якого схопили і закатували поляки в 1750 р. Згодом під цим ім’ям з’явився ще один ватажок — Андрій Харченко, котрий теж загинув на палі. Народна пам’ять зробила безсмертним героя. Тип Мамая поступово ввібрав у себе й образи давніх кочовиків-воїнів (від ханів Мамая і Батия), і риси реальних історичних постатей, і численних легендарних і напівлегендарних персоналій (від сподвижників Богдана Хмельницького до ватажка гайдамацького руху на Поділлі Мадая).

Зрештою, образ козака Мамая в народних картинках став збірним, узагальнюючим і, попри всі варіації, неповторним і цілісним. Адже саме в ньому знайшла своє художнє втілення героїчна доба, пов’язана з боротьбою українського народу за утвердження державності. Образ козака-запорожця, козака-воїна особливої популярності набув після доби Богдана Хмельницького в піснях, легендах, думах і у творах образотворчого мистецтва XVIII і XIX ст. Зокрема, в офорті “Дари в Чигирині” Т. Шевченка змальовано інтер’єр гетьманського палацу Хмельницького, де художник помістив на стіні картину “Козак-бандурист”.

Полотно “Козак-бандурист”, що зберігається в Національному художньому музеї України, написане невідомим автором першої половини XIX ст. із більш раннього оригіналу XVIII ст. Супроводжувальні документи загинули під час окупації Києва, тому місце походження його достеменно не відоме.

...Серед широкого степу, просто на землі сидить молодий козак, схрестивши ноги по-східному. На ньому сині шаровари, сорочка, розстебнута на грудях, оторочений хутром жовтий жупан, на ногах онучі, перев’язані мотузками і заправлені у шкіряні постоли. Козак грає на бандурі, сидячи під самотнім дубом з темно-зеленою кроною, на гілках якого висить його зброя, ліворуч лежать ріжок-порохівниця та стріла. Обличчя героя спокійне, замріяне. Біля нього за спиною стоїть вороний кінь — його вірний товариш, осідланий, покритий червоною попоною, прив’язаний до списа, вертикально встромленого в землю. Ця звичайна деталь — спис із прапорцем — надає картині меморіального звучання, роблячи її “пам’ятником невідомому козакові”, оскільки на могилі загиблого вояка встановлювали спис.

Основну постать козака згодом почали оточувати додаткові персонажі: побратими, дівчата, корчмарі. Під картинами зазвичай уміщували написи. Іноді вони були близькі до текстів монологу Запорожця з вертепної інтермедії, яку ставили мандрівні театри переважно до свята Різдва Христового. В них іронічні зауваження героя на власну адресу, спогади про молодечі подвиги, похваляння перемежовувалися з журбою, подеколи і з масними дотепами. Іноді написи представлено у формі діалогів, що вилітають з вуст персонажів.

Досить поширеним був такий текст: “Козак — душа правдивая, сорочки не має. Коли не п’є, то воші б’є — таки не гуляє”. Козак відклав бандуру, тримає руки на грудях у характерному малозрозумілому жесті (чи то тримає кисет з тютюном, чи хустину, перебираючи її). Тут панує елегійний, ліричний настрій, підкреслений нахилом голови, опущеними долу очима, спокійною зосередженістю обличчя. Сам підпис не зовсім відповідає змісту картини. Козак зовсім не справляє враження якогось сіромахи, злидаря. На ньому гаптований золотом жупан, біла сорочка, висока шапка, добра зброя, навіть герб тут присутній. Наявність герба в козака-бандуриста почали підкреслювати в картинках і написами: “Я єсть козак именитий, маю собі герб знаменитий. Бач він висить на дубі прибитий...”. Імовірно, підпис виник окремо від картини і значно пізніше.

Тема козака-бандуриста, розроблення якої змінювалося з розвитком суспільного життя, була дуже популярна і посідала провідне місце в тематичній народній творчості. Ці картини були своєрідним живописним пам’ятником перемогам, здобутим ціною життя тисяч козаків, візитною карткою українського національного мистецтва.