Воронцовський палац в Одесі

Палацовий комплекс споруд маєтку М. С. Воронцова було збудовано як резиденцію генерал-губернатора Новоросійського краю, до складу якого в першій половині XIX ст. входила й Одеса. Його господар — ясновельможний князь Михайло Семенович Воронцов (1782—1856), російський державний діяч, котрий у 1823—1844 pp. був новоросійським та бессарабським генерал-губернатором, сприяв активному господарському розвитку південноруських земель, у 1844—1854 pp. — намісник на Кавказі з необмеженими повноваженнями, дослужився до чину генерал-фельдмаршала.

Воронцовський палац формувався як складова ансамблю Приморського (колишнього Миколаївського) бульвару з легендарними Приморськими сходами, названими Потьомкінськими після революційного повстання моряків на броненосці “Князь Потьомкін Таврійський” у червні—липні 1905 р. Час створення палацового комплексу належить до завершального етапу розвинутого класицизму, що потім набув романтичних рис і для якого за дотримання античних зразків — давньогрецьких і давньоримських — було властиве порушення канонів ордерної системи із запровадженням в архітектурній композиції елементів і рис інших стилів минулого.

Князь Воронцов у цей період замовляє багато маєтків і палаців: у 1827 р. у Сімферополі на річці Салгирці — у формах суворої класики (архітектор Філіп Ельсон), у 1828—1846 pp. в Алупці — у стилі “тюдоровської готики”, або раннього англійського ренесансу (архітектор Едвард Блор, який будував Букінгемський палац у Лондоні та замок Ебботсфорд Вальтера Скотта в Шотландії). Але палац в Одесі вирізняється своєю архітектурою. Його створено в 1824—1829 pp. і, як припускають, за проектом Франца Карловича Боффо (1793—1867), котрий був родом із о. Сардинія. У 1820—1861 pp. зодчий жив і працював в Одесі. У 1822—1839 pp. він був одеським міським архітектором при канцелярії генерал-губернатора. Як один із провідних розробників проектів архітектурних ансамблів центру міста на посаді міського архітектора Ф. К. Боффо успішно їх і здійснював. До таких споруд належать і два симетрично розташованих увігнутих будинки — присутствених місць та готелю на напівкруглій площі на початку Приморського бульвару, фасади яких проектував петербурзький архітектор А. І. Мельников (1784—1854), а збудував Ф. Боффо; і парадні Потьомкінські сходи, проект яких теж розробив Боффо в 1825 p., а реалізував лише в 1834—1841 pp. Він також не тільки забудовував, а й, очевидно, розробляв і саме планування Приморського бульвару — головного містобудівного ансамблю Одеси, який є парадним фасадом з боку моря.

Палац Воронцова замикає цей ансамбль із північного заходу. Спорудивши його, архітектор Боффо майстерно розвинув уже усталені “зразкові” принципи організації міського середовища, які від часу заснування Одеси були класицистичні й визначали надалі стильові переваги в її забудові.

Палац, розташований на відкритому майданчику в правій частині бульвару, коли дивитися на нього з боку моря, формує комплекс із чотирьох споруд: двоповерхового палацу, флігеля, бельведера — відкритої колонади, одноповерхового службового корпусу стайні в глибині маєтку та Великого саду, що спускався до моря (не зберігся). Усі будівлі палацового комплексу створено одночасно й вирішено в єдиній стилістиці та близьких формах.

Палац міститься у східній частині маєтку і є головною спорудою комплексу. Він порівняно невеликий, прямокутної форми, дуже компактний, вільний у вирішенні фасадів і внутрішнього планування. Палац зберіг сувору простоту й чистоту класичних пропорцій, має два портики доричного ордера: чотириколонний напівкруглий, звернений до моря, — із західного боку і прямокутний з округленням на південно-східному розі будівлі — по східному й частково південному фасадах. Декоровано фасад палацу удаваним чотириколонним портиком “великого іонічного ордера”. Стіни завершено виразним карнизом з балюстрадою над ним. Внутрішній простір палацу мав чіткий поділ: на цокольному напівпідвальному поверсі розміщувалися кухня, погреби та служби; перший поверх відведено під парадні, прийомні приміщення, серед яких відзначалися ліпленням, плафонним живописом, набірним паркетом та розкішними кришталевими люстрами їдальня, вітальня, кабінет і бібліотека; другий поверх призначався для житлових покоїв, які вирізнялися невисокою стелею та досить простим і скромним оформленням інтер’єрів.

Палац має чудові інтер’єри, які відзначаються декоративною пишністю і художнім смаком. Двері, віконниці й камін у парадних кімнатах першого поверху привезли з Михайлівського замку у Петербурзі. Всі кімнати мали паркетну підлогу, були обставлені здебільшого англійськими меблями.

У середній частині маєтку є оригінальна двоповерхова будівля стаєнь. Зроблена з черепашнику, вона являла собою чверть кола, головним фасадом була звернена в бік палацу, а увігнутим виходила на господарський двір. Ця споруда була окрасою комплексу. Пластичність фасаду під час руху сонця небосхилом та зміни освітлення сприяє створенню ефекту мінливості форми, відповідає криволінійності окреслень в архітектурі палацу й бельведера. На самому краю обриву окремо стоїть відкрита колонада-бельведер, що має в комплексі Воронцовського палацу важливе композиційне значення. Назва споруди, поставленої на узвишші для огляду околиць, “бельведер” з італійської мови й означає “чудовий краєвид”.

Бельведер складається з 20 колон тосканського ордера, розташованих по чвертьокружній дузі та з’єднаних широким антаблементом із двома трикутними фронтонами зі східного та західного боків. Випуклим боком бельведер звернений до моря. Збудовано колонаду з оштукатуреного каменю черепашнику, який був в Одесі основним будівельним матеріалом і часто застосовувався під час зведення житлових і громадських будинків, нерідко в неоштукатуреному вигляді, але з ретельним притесуванням стиків кам’яних блоків.

Палац є не тільки унікальним витвором архітектури, а й історичною пам’яткою революційних подій, що відбувалися в місті, — в ньому з березня 1917 р. засідала міська Рада робітничих і солдатських депутатів. Проведені капітальні ремонти в 1937 і 1946—1947 pp. частково змінили його зовнішній вигляд і внутрішнє планування.