Куль-Оба. Курган

Після приєднання Криму до Росії в 1783 р. перших мандрівників вражала величезна кількість курганів на Керченському півострові. На початку XIX ст. їх налічували понад дві тисячі. Розташовані на скелястих вершинах, на схилах пагорбів і в долинах, ланцюжки курганів тяглися уздовж давніх доріг. Ця низка пагорбів, яка простягалася у степ, надзвичайно мальовнича на тлі вечірнього неба і прикритого жарким маревом сонця. Так само добре було їх видно і 2500 років тому з висоти столиці Боспорського царства Пантікапея, яке розкинулося на схилах гори Мітрідат. Основні храми, громадські споруди і царський палац розташовувалися в її центрі, відкіля відкривався прекрасний вид на весь півострів. Домінували на заході Золотий курган і Куль-Оба, на півночі — Царський курган, а вдалині, на тлі блакитних вод Азовського моря, — масив Темір-гори. На півдні, за Юз-Обою, темніло плато античного міста Німфея з його околишніми курганами. Панорама ніби продовжувалась і за протокою, на Тамані, азійському Боспорі, де на вершинах кряжів також були насипані кургани, серед яких — Зеленський, Велика і Мала Близниці.

Перші відкриття на півдні України в сфері класичної давнини було зроблено саме в Керчі. Піонером вивчення Боспорського царства вважають Поля (Павла Олексійовича) Дюбрюкса (1774—1835), вихідця із провінції Франш-Конте. Під час Французької революції він із батьком та молодшим братом залишив батьківщину і вступив до корпусу роялістів під командуванням принца Конде. Батько і брат через кілька років повернулися до Франції, а Поль з 1797 р. жив у Польщі, згодом переїхав до Петербурга, а в 1811 р. перебрався в Керч, де був начальником Керченської митниці, а потім — начальником соляних озер.

Переїхавши до Криму, Дюбрюкс почав придивлятися до випадкових знахідок давнини та епізодичних розкопок військових і моряків. Прагнучи поповнити власний бюджет продажем знайдених речей мандрівникам і вельможним меценатам, він і сам пристрастився до розкопок. Він відкрив міську стіну Пантікапея — столиці давнього Боспорського царства, провів пошуки біля підніжжя гори Мітрідат, курганів і катакомб на півночі та заході від Керчі. Поступово його розкопки почали набувати наукового характеру — хід робіт фіксував у щоденнику, робив креслення поховань і малював знайдені речі. П. Дюбрюкс проводив систематичні обстеження залишків античних міст і поселень європейського Боспору, роблячи точні заміри й докладні описи видимих на поверхні залишків будівель. У цьому починанні його підтримав полковник Іван Стемпковський (1788—1832), Керч-Єнікальський градоначальник і відомий дослідник античних пам’яток Північного Причорномор’я, якого Дюбрюкс щиро любив і поважав.

До кінця своїх днів П. Дюбрюкс за власні кошти проводив археолого-топографічні дослідження. У 1826 р. на основі його колекції в Керчі відкрили один із перших на півдні музеїв. До колекції ввійшли знайдені в місті та на його околицях золоті прикраси, фігурки тварин, уламки статуй, стели, написи, медалі, монети, скляний посуд, глиняні вази, теракотові статуетки, фігурки з гіпсу і навіть невелика мумія, отримана від прибульця з Єгипту.

Двадцять чотири роки невтомних розкопок і розвідок підірвали здоров’я Поля. Помер він у бідності. Завдання ж, поставлені ним ще на початку XIX ст. в галузі археологічного вивчення європейського Боспору, стали актуальними для вітчизняної археології лише з середини XX ст.

У 1830 р. відставних матросів із Севастополя переводили до Керчі. Для спорудження казарм будівельний матеріал брали з покритого каменем пагорба, який татари називали Куль-Оба (Пагорб Попелу), що згодом став центром уваги всієї освіченої Європи. Знахідки, виявлені в ньому, спричинили “золоту лихоманку” на узбережжі Чорного моря і посіли гідне місце в колекції Імператорського Ермітажу в Санкт-Петербурзі. Пізніше ординарний академік Л. Стефані відзначав, що завдяки надходженням із Керчі цей музей збагатився настільки, що був об’єктом заздрості всіх європейських музеїв, адже жоден із них не володів чимось подібним.

А сталося все випадково і буденно. В середині вересня 1830 р. П. Дюбрюкс, уважно оглядаючи місце видобування каменю, зненацька помітив сліди входу до гробниці. Через десять днів під його керівництвом тут виявили кам’яний склеп із незайманими похованнями двох чоловіків і жінки другої половини IV ст. до н. е. Уступчасте склепіння було перекрите дерев’яною стелею, з якої звисала гаптована золотими бляшками запона. Значну частину поховання займав дерев’яний мережаний саркофаг, розділений на дві частини. У більшому відсіку лежав чоловічий скелет у пишно прикрашеному золотими бляшками одязі. В іншій частині було багато золотих предметів (зброя, військове спорядження, чаші-фіали). Навпроти входу до склепу стояло кипарисове ложе з жіночим скелетом. Воно було декороване тонкими пластинками слонової кістки з чудовими малюнками, виконаними талановитим грецьким художником, який зобразив суд Париса. Голову покійної прикрашала електрова (зі сплаву срібла й золота) діадема з рельєфними фігурками жінок, грифонів й інкрустована кольоровими емалевими розетками. До неї кріпилися три електрові стрічки, два золоті медальйони з розетками й підвісками, а також дві унікальні золоті скроневі підвіски із зображенням голови Афіни Партенос. На шиї була масивна кручена гривна із золота, на руках — золоті пластинчасті браслети із зображенням сцен роздирання тварин, а в ногах — всесвітньо відомий кубок зі сценами з легендарного епосу скіфів, шо вперше познайомив людство з їхніми етнографічно реальними зображеннями.

У цьому ж кургані (як потім з’ясувалося) були й інші цінності, з яких згодом лише частина потрапила до музею. Дюбрюкс і його помічники після трьох діб напруженої роботи в ніч з 24 на 25 вересня пішли, не дослідивши південної частини склепу і частково східної. На жаль, не виставили на ніч і варту. До кургану проникли грабіжники, котрі не тільки винесли всі знайдені скарби, а й цілком знищили поховання, яке було під масивними кам’яними плитами. Про подробиці цієї нічної події Дюбрюкс довідався тільки в лютому 1831 р. від одного з грабіжників, грека Дмитра Бавро. На прохання Дюбрюкса той віддав Стемпковському предмети, що дісталися йому особисто: золоту нащитну бляху у вигляді оленя і шматок золотої гривни з головою лева, розрубаної при розділі на три частини. Після їх передачі до Ермітажу Керч-Єнікальський градоначальник заплатив Д. Бавро 1200 рублів — на той час досить великі гроші. Згодом другий наконечник від цієї ж гривни було куплено у французького вченого Сабатьє, котрий придбав його вже в Парижі. Інші знахідки з цієї могили зникли безвісти. Можливо, й досі вони перебувають у приватних колекціях, якщо не були переплавлені.

Унікальними є золоті скроневі підвіски з жіночого поховання, диски-медальйони яких оздоблені рельєфними зображеннями голови Афіни в шоломі з трьома фігурками сфінксів. Неважко помітити, що обличчя богині на підвісках різне: на лівій — жорстокіше, люте, на правій — піднесено-спокійне. За словами грецького історика Павсанія, саме такий шолом вінчав голову всесвітньо відомої статуї Афіни Партенос (Діви), датованої приблизно 438 р. до н. е. На думку вчених, це найраніші й найточніші її копії. Статуя була найбільшим скарбом Парфенону і виготовлена в хрисоелефантинній техніці. На дерев’яну основу на місці обличчя, оголених частин рук і ніг накладалися пластинки зі слонової кістки, а одяг виконували з листів золота. Волосся богині золотими кучерями спадало на плечі.

З усіх відомих знахідок у Куль-Обі найбільший інтерес викликав унікальний електровий кубок другої половини IV ст. до н. е. з барельєфним фризом із чотирьох окремих сюжетів.

Рельєфні композиції кубка вирізняються монументальністю і величністю. Творчий стиль майстра умовно можна розділити на два напрями: з одного боку, він культивує витончений, орнаментальний малюнок, котрий передає розмаїття декору на одязі і озброєнні, а з іншого — його цікавить пошук нових форм і ракурсів для відображення ілюзії руху. Іноді фігури частково закривають одна одну, створюючи щось на зразок глибини простору. Художник показує людину не тільки повернутою на поверхні опуклої посудини суворо в профіль, а й у три чверті, при цьому правильно передаючи перспективне зменшення (скіф, у котрого видаляють зуб). Саме цьому сюжетові найбільш властивий психологічний драматизм і внутрішній динамізм, а також плавність лінійних ритмів і розкутість рухів. Та хоч за яким заняттям, у яких складних позах зображував би скіфів невідомий грецький художник, вони насамперед наділені ідеалізованими рисами. У кожного з них акуратна типова зачіска, ніби щойно зшите та оздоблене орнаментами вбрання. Усі без винятку персонажі вирізняються своєрідною привабливістю, оптимізмом і мудрістю.

Хто був похований у кургані Куль-Оба? Голова одного з номадів у першій сцені на кубку зав’язана орнаментованою кільцями стрічкою, яку вчені вважають діадемою. А його самого — царем, воєначальником чи вождем. Дослідники, які розкопали склеп, були впевнені, що це гробниця видатного боспорського царя Перисада І, та згодом дійшли висновку, що вона належить одному зі скіфських воєначальників.

Дюбрюкс першим відзначив скіфський характер групового царського поховання, а також припустив, що на кубку зображені сцени з життя скіфського царя, похованого в Куль-Обі. На цю думку його наштовхнула сцена видалення зуба. Описуючи в звіті щелепу похованого, він зауважив, що в ній бракувало двох корінних зубів, а третій, біля них, також був явно хворий. Інші ж зуби — цілком здорові й належали людині 30—40 років. Вже в 60-х pp. XX ст. антропологічні дослідження підтвердили цей вік скіфа з Куль-Оби. Інші вчені пов’язують усі сюжети з військовим побутом кочівників. Та при цьому не можна виключати, що в такий спосіб художник представив своєрідні ілюстрації до легендарного чи епічного сказання про скіфських вождів, йому добре відомого. Адже й досі неясно, яким чином одержав цей кубок похований у Куль-Обі. Чи його було виготовлено для нього і за його спеціальним замовленням, чи ж даровано боспорським царем за великі заслуги?

Утім, ці пояснення не дають змоги вирішити всіх питань, у тому числі — хто ж усе-таки був похований у Куль-Обі? Можна лише припускати, що це був скіф зі знатного роду, який одружився на одній із дочок Перисада І, жив при царському дворі в Пантікапеї і певною мірою сприйняв грецький спосіб і стиль життя. Водночас він обіймав тут посаду головного воєначальника скіфських вершників-лучників, котрі були найманцями у війську боспорських царів. Це тим більше ймовірно, оскільки відомо, що під час міжусобної війни синів Перисада І його малолітній онук Перисад утік до скіфського царя Агара, а скіфські воїни боролися на боці законного спадкоємця влади.

Опис електрового келиха другої половини IV ст. до н. е. Насамперед привертає увагу зображення двох скіфів. Один із них сидить зліва на невисокому, порослому квітами горбку. Його задумливо схилена голова спирається на піднятий наконечником угору спис, котрий він тримає в руках. Обличчя з тонким профілем звернене до співрозмовника. Той, трохи нахилившись, із піднятою головою сидить навпочіпки й нібито дуже уважно слухає. Далі бачимо самотнього скіфа, могутню фігуру якого показано, як і дві попередні, у профіль. Його ноги — в шкіряних чоботах, перев’язаних навколо щиколотки тонкими ремінцями, опираються на два невеликі горбки з ледь видною рослинністю. Під коліно заведений лук, тятиву якого він намагається натягнути обома руками. До пояса з внутрішнього боку підвішений горит із вкладеним у нього луком. На голові — башлик, що закриває лоб і шию. Довгі хвилясті пасма волосся, вибиваючись із-під головного убору, прикривають спину майже до талії. На іншому боці посудини зображено дві унікальні сцени лікування. У них втілено одне з поширених у грецькій класичній скульптурі понять — “схемата”, тобто здатність художника з ритмічною виразністю передати душевний стан людини завдяки певному рухові тіла. Перший сюжет змальовує, як один воїн вириває товаришеві зуба чи, можливо, лікує щелепу. Сцена наповнена внутрішнім динамізмом і глибоким драматизмом. Перекошене від болю обличчя чудово передає напругу і страждання воїна, внутрішню зосередженість його рятівника. Реалістичне і самобутнє зображення воїнів і в іншому сюжеті. Художник показав момент перев’язування ураженої ноги. На обличчі пораненого скіфа із широко розплющеними очима застиг біль, майстерно виражений і в усій його стражденній позі.

На всіх дійових особах — однакового крою башлики, куртки, штани і чоботи. Куртки попереду мають трикутні, трохи звисаючі поли. Вишивка на них розміщена вздовж обшитого хутром коміра, на полах, іноді на рукавах. Штани також оздоблено різноманітним геометричним орнаментом із горизонтальних та вертикальних рядів.