Т. Г. Шевченко. “Катерина”. Картина

Тарас Григорович Шевченко (1814—1861) відомий у всьому світі як великий поет і пророк українського народу XIX ст. Він був одним із найвидатніших майстрів українського образотворчого мистецтва. Шевченко-художник працював у галузі станкового живопису, графіки, монументально-декоративного розпису та скульптури, досконало володів технікою акварелі, олії, офорта, рисунка олівцем і пером. Він — автор понад тисячі творів образотворчого мистецтва. Його поезія та живопис тісно пов’язані між собою.

Яскравим зразком зв’язку поезії та живопису у творчому житті Т. Шевченка є його поема “Катерина” та однойменна картина. Поему “Катерина” було присвячено основоположнику російської поезії В. А. Жуковському на пам’ять про 22 квітня 1838 р. Цей день для Т. Шевченка був другим днем його народження, бо на зібрані гроші його викупили з кріпацтва і він став вільною людиною, а не “майном” поміщика. Поема “Катерина”, як характеризував її сам поет і його друзі, “писана сльозами”. Ця поема увійшла до славнозвісного “Кобзаря”, виданого у 1840 р.

Тема трагедії збезчещеної дівчини-покритки та дитини-сироти, байстрюка була настільки хвилюючою для Т. Шевченка, що у 1842 р. він написав картину “Катерина”, яку завжди сприймали як ілюстрацію до його поеми. Але особливості композиції, художнього виконання картини свідчать про незвичайність цього живописного твору, що посідає особливе місце в розвитку мистецтва XIX ст. У ній, подібно до народних картин, кожен елемент зображення є символом: центральна постать уособлює Україну, дуб — її силу. Навряд чи можна до кінця зрозуміти особливості цього твору живопису без усього контексту опанування Т. Шевченком професії художника. З його біографії відомо, що потяг до малювання в нього проявився з самого дитинства. Малювання, як і писання віршів, було безперечним проявом його вразливої душі. При цьому потяг до малювання, мабуть, був у його молодому житті більшим, аніж до писання віршів. “Малювати та віршувати” — дві тісно пов’язані сторони душі Шевченка. “Божественне животворяще мистецтво” — так характеризував сам Тарас Григорович живопис у автобіографічній повісті “Художник”, де розповідається про історію його становлення як художника та викупу з кріпацтва.

Картину “Катерина” написано олійними фарбами, нині вона зберігається в Національному музеї Т. Г. Шевченка в Києві. Композиція твору дуже проста: на передньому плані посередині височить постать молодої вагітної дівчини, котра, понуривши голову та опустивши долу майже заплющені очі, прямує на глядача. В усьому русі присутній вираз двоїстого настрою надзвичайної тривоги та урівноваженого спокою. Справа від молодої жінки сидить біля куреня, звівши на неї очі, вусатий селянин-ложкар з ложкою в руці, біля нього сокира, якою він працює. Зліва від героїні — маленький чорний цуцик, за ним — фігура вершника, який, озираючись, швидко поганяє здибленого коня. Він одягнений у військову форму зі всіма належними до походу атрибутами — шаблюкою та прикріпленим до пояса ранцем.

Дія відбувається, мабуть, неподалік хати, що стоїть у яру при дорозі, на яку виїжджає військовий. Про це свідчить і верстовий стовп, зображений справа від Катерини, а також поставлені вертикально до обриву під деревом селянські дерев’яні граблі з вилами. В картині задіяно живописну характеристику лише трьох людських осіб. Їх подано на тлі природи України, яка позначена сходом над степом ранкового сонця, коли ще не розійшлися нічні літні хмаринки, символічними зображеннями українського вітряка і могил-курганів, що бовваніють удалині. Над головою дівчини — буйне зелене листя на скручених гілках дерева, як символ вічно живої і невблаганної природи.

За композицією ця картина належить до оповідних ілюстративних творів. Але у живописному зображенні втілені професійні досягнення молодого художника Т. Шевченка в петербурзькій Академії мистецтв. Найперше впадає в очі головна світла постать героїні твору, яка займає більшу частину центру картини. Художник виділяє її не тільки графікою зображення, а й відповідним кольором фарб. Ще сонце не встало до кінця над обрієм, а постать дівчини вже яскраво освітлена його промінням. Сліпуча білизна сорочки дівчини, барвиста плахта, блакитна спідниця та червоні фартух і стрічки на тлі ранкового холоднуватого і символічного певною мірою пейзажу створюють настрій неспокою. Синє небо затягнуте слабкими блакитними хмарами, з долини і степу здіймається блакитний туман, який створює разом із синьою формою вояка-офіцера та вітряком холодну гамму, протилежну теплій і ніжній гаммі кольорів фігури дівчини. Цьому сприяє і яскраво виражене горе дівчини, і співчутливо-осудливий погляд селянина. Його, мабуть, можна вважати батьком дівчини.

За композиційним вирішенням, колірним співвідношенням, наявністю трьох людей і собачки ця картина дуже близька до ранньої акварельної картини Шевченка “Циганка-ворожка”, написаної у 1841 р. Після того, як його в 1838 р. було викуплено за портрет В. Жуковського, написаний К. Брюлловим, він став постійним і найулюбленішим учнем найвідомішого тоді художника Росії та Європи. Шевченко увесь свій час проводить у рисувальних класах Академії мистецтв. Його значний мистецький досвід та надзвичайна працездатність допомогли швидко оволодіти всіма академічними засобами малювання. За мистецькі успіхи в Академії його було відзначено трьома срібними медалями. В 1839 р. він отримав срібну медаль за малюнок з натури, у 1840 р. — “за першу спробу в живописі олійними фарбами”, у 1841 р. — за акварель “Циганка-ворожка”, в побудові композиції якої та використанні колірного діапазону є багато спільних рис із картиною “Катерина”, написаною олійними фарбами через рік.

Мистецтвознавці відзначали надзвичайну пластичність та витонченість ліній і фарб у зображенні героїні картини “Катерина”. Дуже помітною рисою є виконання переходу від яскравого світла до глибоких тіней. Майже всі захоплені напрочуд милим обличчям дівчини. Професор О. Сидоров писав: “Дівчина, в якій наближається материнство, — справді красива, а малюнок її ніг, — на що слід звернути увагу, — майже точно копіює ноги “Сікстинської мадонни” Рафаеля...”. Привертають увагу “деякі умовності” в картині, що знайшли відображення у відтворенні пейзажу, офіцера, собачки, вітряків, могил тощо. Це було певною мірою характерно для творчості Т. Шевченка не тільки в живописі, а й у поезії, теми для якої він знаходив серед розповідей простих українських селян. Т. Шевченко, коли служив козачком у пана Енгельгарда, захоплювався копіювуванням не тільки релігійних та історичних сюжетів з ікон і картин, а й народних лубків, символічні зображення на яких, безперечно, справили свій вплив на художню свідомість Шевченка і проявились у картині “Катерина”.

Найголовнішим досягненням Т. Шевченка як художника в “Катерині” є створення образу молодої вагітної жінки, яку він зобразив з великим тактом і делікатністю. Про те, що зображення вагітної жінки — дуже складна і певною мірою заборонена у мистецтві тема, добре знав Шевченко. В повісті “Художник” він наводить історію учениці та натурниці Паші, створення картини “Весталка”. “Весталка” була написана з вагітної натурниці” “як найліпший, найчудесніший витвір божественної природи”. “Та як написав! Просто розкіш! Такої наївно-цнотливої краси я ще не бачив ні на картині, ні в природі”. Цілком можливо, що в описі створення “Весталки” Т. Шевченко передав якісь реальні події з історії написання своєї “Катерини”. У цій повісті він висловив і своє ставлення до жінки, яка для нього була “свята й недоторкана річ і водночас така зваблива, що ніяка сила волі не спроможна протистояти цій звабі. Хіба що почуття високої євангельської любові. Тільки воно може захистити їх від ганьби, а нас од вічного каяття”.

Мистецтво Стародавнього світу, особливо з часів Відродження, знає багато найяскравіших образів молодої жінки з дитиною. Десятки найкращих живописних творів митців Італії, Нідерландів, Іспанії, Франції, Німеччини присвячені створенню образу Мадонни з немовлям. У Східній Європі цей образ утілений на християнських іконах із зображенням Богородиці з її малим сином Ісусом. Але жоден із великих художників не наважився створити образ вродливої вагітної молодої жінки. На це відважився тільки Т. Шевченко. Невідомо, що його спонукало до цього — високе моральне ставлення до жінки, його поема чи вічна боротьба зі стереотипами, у тому числі й у мистецтві.

Дослідники цієї картини незмінно підкреслювали головну її особливість і цінність, яка “полягає в її гострому викривальному змісті, чіткому соціальному спрямуванні”. “У цьому глибоко реалістичному, сповненому драматизму творі Шевченко першим у тогочасному образотворчому мистецтві так сміливо і переконливо показав трагедію нещасливого кохання бідної селянської дівчини-кріпачки, скривдженої офіцером-поміщиком”. Насправді, це тільки офіціозно-політичний висновок. Картина аж ніяк не реалістичного спрямування, в ній присутні елементи романтизму, навіть народних пародійних лубків XIX ст. Вона має не так соціальне, як загальнолюдське моральне значення. І це, справді, не тільки ілюстрація до поеми “Катерина”, хоча всі образи і пов’язані з нею.

Образ жінки посідає визначне місце у поетичній і живописній творчості Шевченка. Сприйняття жінки протягом життя поета і художника змінювалося. В однойменних поемі й картині відображені загальні тематичні та моральні засади Т. Шевченка, сутність яких — у високій християнській моральності сімейних стосунків, що існували у XIX ст. в українській, російській і взагалі будь-якій родині Європи. Вони концентрувалися в становищі дівчини, молодої жінки, шлюбом і створенням сім’ї. Від цього залежало і становище майбутньої дитини. Це дуже хвилювало Т. Шевченка, бо образи скривдженої дівчини, а потім і сироти-безбатченка присутні в багатьох його поетичних творах. Він і сам почувався сиротою, але не тільки тому, що рано зостався без матері, а й тому, що залишився без Вітчизни. Етнографічно підкреслені постаті картини стосуються конкретної історії України.