Будинок з химерами В. Городецького

На північному схилі Кловського плато в районі Липського пагорба Києва, на вулиці Банковій у 1902—1903 pp. за проектом одного з найвидатніших київських архітекторів кінця XIX — початку XX ст., справжнього романтика й невтомного мандрівника Владислава Владиславовича Городецького (1863—1930) було зведено дивовижний особняк як приватний будинок з метою прибутку від оренди. Він отримав десятий номер вуличної нумерації. Згодом його оцінили як найяскравішу пам’ятку декоративного модерну в Україні. Ця будівля, яку справедливо вважають вершиною творчості архітектора завдяки польоту вільної фантазії, досконалому володінню синтезом мистецтв та експериментальному застосуванню нових будівельних матеріалів і оригінальних конструкцій, принесла В. Городецькому славу одного з найвідоміших архітекторів XX ст. У світовій практиці немає нічого подібного, а за оригінальністю задуму та сміливістю його втілення з будівлею на Банковій, 10 може змагатися лише знаменитий будинок “Каса Міла” в Барселоні, який спорудив лише кількома роками пізніше, в 1905—1910 pp., великий іспанський архітектор-фантазер Антоніо Гауді (1852—1910). І, напевне, немає в Києві жодної споруди, котрій приділяли б стільки уваги й присвячували стільки досліджень і публікацій — від наукових до популярних, як будинку з химерами. Але донедавна лише довідники чи окремі публікації проливали світло на загадкову постать майстра та його твори. У свою чергу, про праці Городецького із захватом писали у своїх спогадах київські “хроністи”: Михайло Булгаков, Костянтин Паустовський, Віктор Некрасов. Але тільки нещодавно з’явилися серйозні історико-архітектурні та мистецтвознавчі дослідження феномену “найбільш київського” архітектора кінця XIX — початку XX ст., котрий і досі залишається найпопулярнішим зодчим завдяки своєму унікальному творінню — будинку з химерами.

Своє дітище В. Городецький збудував на дешевій (з огляду на крутосхили) ділянці землі, котра довгий час була незабудована через складність інженерних підготовчих робіт. Кажуть, буцімто зведення будівлі пов’язане з тим, що він побився об заклад зі своїм колегою Олександром Васильовичем Кобєлєвим (1860—1942): останній категорично не вірив у реальність успішного проведення будівельних робіт в умовах такої крутизни. Городецький це парі виграв, продемонструвавши власні творчі здібності й можливості зведення будівлі на складному рельєфі.

Однак справжньою причиною спорудження цього оригінального будинку все-таки було інше. Наприкінці XIX — початку XX ст. у центральному районі Києва почали швидко з’являтися багатоповерхові прибуткові будинки, квартири в яких здавали в оренду. Майстер давно хотів жити у власному будинку, а не наймати квартиру. Однак йому як художникові було дорого утримувати особняк, і він чудово розумів, що будинок повинен якщо не давати прибуток, то хоч окупати себе. І в Городецького з’явилася ідея художньої будівлі великого масштабу, тобто він хотів створити витвір мистецтва й надійно вкласти капітал. Будинок проектувався як дохідний, але такий, що складається з кількох незалежних одна від одної квартир. Особливості обраної ділянки вимагали створення будівлі композиційно оригінальної, що передбачало розміщення на всіх чотирьох фасадах вікон, зорієнтованих на чотири боки ділянки, з вільним плануванням приміщень квартир — по одній на кожному з поверхів. Будинок-особняк збудовано із цегли. З боку Банкової вулиці — в ньому три поверхи з підвалом, з протилежного, дворового, що виходить на площу біля театру Соловцова (тепер — Національний академічний драматичний театр імені І. Франка), — він шестиповерховий, асиметричний, складної в плані конфігурації. Під час зведення цієї будівлі було вперше застосовано буро-набивні бетонні палі, що вбиті в землю більше як на п’ять метрів і забезпечують надійність фундаментів. Винайшов цю конструкцію паль і розробив усю інженерну частину проекту близький друг і колега зодчого, видатний гірничий інженер того часу Антон Страус.

Будівництво проводилося в кредит, через загальну кризу початку XX ст. Але строки його зведення були справді вражаючі. І завершилося воно в 1903 р. — до 40-річного ювілею автора. Отож день народження В. Городецький святкував у власному будинку, в квартирі № 3 з десяти кімнат, не враховуючи кімнати для служниці й господарчих приміщень. Квартира архітектора була на першому поверсі з боку вулиці Банкової та на четвертому, якщо дивитися з боку театру Соловцова (тепер — площа Івана Франка). Усі приміщення, крім апартаментів власника в бельетажі та майстерні під ними, призначалися для здавання в оренду. Квартири в будинку були розташовані так, щоб створити особливо комфортні умови для мешканців. Вони розподілялися на ізольовані групи: парадні, житлові й господарчі. Загалом квартир було сім: на першому поверсі — дво- і трикімнатні, на другому — шестикімнатна, на третьому та шостому — восьмикімнатні, на п’ятому — дев’яти й на четвертому — десятикімнатна квартири. Крім необхідних допоміжних приміщень — кухні, ванної та туалету — в будинку були і льодовні, погреби, дров’яний склад (будинок опалювався місцево), винні погреби, пральня, екіпажні, кучерські й корівники, де тримали корів для мешканців — любителів свіжого молока.

Підкреслену асиметрію будівлі пояснюють складністю крутого рельєфу. Та не слід забувати, що її зводили в період, коли уми сучасників підкорилися модерну — чуттєвому, поетичному стилю ностальгії за всім неміським і несучасним, за тією органічною асиметрією, котра почала зникати після настання індустріальної епохи. В надзвичайній скульптурності й пластичності архітектурних вирішень, в їхній нераціональності відобразилося небажання архітектора змиритися з нудним одноманіттям усього, що оточує людину, формує її побут (житло, меблі, хатнє начиння). Головним девізом стилю модерн було: “Дивувати, що б то не стало!”, вражати уяву формою, матеріалом, оформленням, конструкціями, розміщенням на ділянці.

Будівля стала популярною насамперед завдяки оформленню фасадів та інтер’єрів своєрідними скульптурами, які створив друг В. Городецького скульптор-оформлювач із Мілана Еліа Саля (1864—1920) із високоякісного цементу за кресленнями й шаблонами, виконаними вугіллям на величезних аркушах картону в натуральну величину самим Городецьким. Зодчий був прекрасним малювальником, віртуозно креслив і часто прагнув самостійно реалізувати в матеріалі свої монументальні живописні творіння, не довіряючи їх нікому. Великі стельові розписи він робив сам, лежачи на спині на риштованні, як великий маестро доби Відродження — Мікеланджело. Так Городецький розписував плафон у театрі Соловйова, оформлював інтер’єри свого особняка на Банковій, в інших будівлях Києва, автором яких він був. В будинку на Банковій Городецький зумів оживити важкий матеріал — бетон зображеннями рослинності, динамікою життя міфічних тварин і людей, котрі, здається, взагалі не знають такого поняття, як смерть. Величезна кількість скульптур, викликаних з ірреального світу фантазією 39-річного архітектора, дали будинкові його сучасну назву — “будинок із химерами”. Найвизначнішим у ньому є скульптурне оформлення з істот тваринного наземного й підводного світу: зображення морських міфічних чудовиськ, слонів, носорогів, антилоп, ящірок, морських дів верхи на рибах та іншого, що зовсім не поєднується зі спокійним життям провінційного на той час Києва. Привабливо-вигідне поєднання елементів і деталей класичної архітектури та раннього модерну, вишуканість оформлення, анатомічна скрупульозність виконання багатофігурних скульптур із бетону практично на всіх карнизах і стінах справляють надзвичайне враження. Більшість істот мають спокійний і мирний вигляд: слони, носороги, косулі, ящірки, жаби завмерли, споглядаючи вулиці й будівлі. Скульптури доповнені численними атрибутами полювання й рибальства — головами оленів і носорогів, рибальськими сітями й корабельними канатами. На п’єдесталі скульптури, шо зображує смертельну боротьбу орла з пантерою, накреслено автограф майстра й дату її створення: “Е. Sala. 1902”.

Тематика скульптурно-декоративного оформлення особняка пов’язана із захопленням Городецького далекими подорожами й екзотичним полюванням, зокрема в тропічних регіонах Азії та Африки. Лише за 1899—1912 pp. він здійснив шість мисливських експедицій: у Багінську губернію, Закаспійський і Туркестанський краї, на Алтай, у Семиріччя й Західний Сибір, прикордонні області Персії, Афганістану, а також в Африку. Останній присвячена його книга “У джунглях Африки. Щоденник мисливця”. Твір ілюстрований малюнками й фотографіями Городецького. Колекції з цих експедицій були в зібраннях музею київського відділення Імператорського товариства правильного полювання, розташованого на Хрещатику, і в його приватному музеї в будинку з химерами. Це можна пояснити його бажанням поділитися дорожніми враженнями зі своїми сучасниками не лише на книжкових і журнальних сторінках, а й в архітектурі власного будинку.

Інтер’єри будинку мають чимало таких “мисливських” романтичних прикрас, особливо навколо парадних сходів і у вестибюлі. Парадні мармурові сходи огороджені балясинами у формі пташиних лап, прикрашені фігурами зі щитами, на яких зображені лук і стріли. Стеля із фризом з екзотичних рослин і фруктів, щитів із головами оленя, лося, тура; стани з рельєфним панно з мисливських трофеїв. І нині деякі приміщення прикрашають панно-плафони на стелях, що також мають екзотичну тематику. Їх виконав брат скульптора Еліо Саля, італійський художник Еудженіо Саля (1866—1908). Обрамлення плафонів виконали скульптори Е. Саля та Ф. П. Соколов. І донині збереглося декілька печей і камінів із поливними майоліковими кахлями київського заводу Й. Анджейовського за ескізами скульптора Єви Куликовської.

Існує легенда, що архітектор звів цю фантастичну споруду начебто на знак скорботи за дочкою, котра втонула. Однак це не відповідає дійсності: його улюблена дочка Хелена прожила в Києві довго і щасливо. А бетонні скульптури фасаду виконані виключно з метою реклами художніх можливостей цементу, який виробляла київська фабрика Ріхтера. Цемент у той час ще не користувався популярністю, і фабрикант запропонував В. Городецькому його безплатно в рекламних цілях. В оформленні будинку застосовано художній метал у ґратах вікон, у сходах.

Створивши для себе затишну оселю, В. Городецький не припускав, що жити у своєму будинку йому доведеться порівняно недовго: в 1913 р. Городецький продав будинок із химерами товариству цукрового заводу “Благодатинське”, і прибутки з будівлі аж до революції 1917 р. отримували інші, пишаючись престижністю споруди й захоплюючись комфортністю приміщень. Сучасне планування будівлі частково змінено пізнішими перебудовами й трансформовано перегородками: тривалий час тут була поліклініка ЦК КПУ, а нині — громадські і державні структури.

Крім будинку з химерами, за проектами Городецького у Києві, якому він віддав свій талант, було споруджено: у псевдоготичному стилі — Миколаївський римо-католицький костьол на вул. Червоноармійській (тепер — Будинок органної та камерної музики України); у східному стилі — караїмська кенаса на Ярославовім валу, 7, багато дохідних будинків, виставкові павільйони для Всеросійської виставки, що відбулася у Києві в 1913 р. (не збереглися); в класичному стилі — Художньо-історичний музей по вул. М. Грушевського (тепер Національний художній музей України), житловий будинок на вулиці Гоголівській, склепи та мавзолеї (графу Вітте на Байковому кладовищі та інженерові М. Лялевському у Видубицькому монастирі). Він — автор багатьох архітектурних споруд у Черкасах, Умані, Євпаторії, на Тернопільщині, автор Торгового дому меблевої фірми Й. Кимаєра (на сучасній вул. Архітектора Городецького), а також шести корпусів Південноросійського машинобудівного заводу по вул. Жилянській у Києві. Усе створене ним мало широке призначення й відзначалося використанням різних історичних стилів (від еклектики й модерну до раннього функціоналізму).

У часи післяреволюційного лихоліття й громадянської війни В. В. Городецький залишив Київ, продовжуючи архітектурну практику в інших країнах світу. Його життєвий і творчий шлях продовжився з 1920-х pp. у Польщі, а з 1928 р. — в Ірані, де архітектор провів останні роки свого життя. В Тегерані, куди він емігрував, Городецький збудував Шахський палац, театр, готель і залізничний вокзал. Там 3 січня 1930 р. він і помер, де був й похований — поляк за походженням, українець і киянин за духом, видатний зодчий-фантазер й неперевершений стиліст.