Аграрне право України

Правовий режим основних, оборотних та інших фондів державних та комунальних аграрних підприємств

За цільовим призначенням і правовим режимом майно, що використовується в процесі сільськогосподарського виробництва, поділяється на основні фонди і оборотні кошти, а також інші цінності (спеціальні фонди, грошові кошти), вартість яких відбивається на самостійному балансі підприємства (ст. 10 Закону «Про підприємства в Україні»). Залежно від цільового призначення розрізняються основні виробничі фонди і фонди невиробничого (соціального) призначення. На такі ж різновиди поділяються й оборотні кошти. Правовий режим майна залежить як від форм власності, так і від призначення майна у виробництві або використання в невиробничій (соціальній) сфері.

Основні виробничі фонди — це засоби праці, тобто товарно-матеріальні цінності, що використовуються в процесі праці протягом декількох виробничих циклів, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вони поступово, частинами переносять свою вартість на виготовлену продукцію.

До основних виробничих фондів відносять земельні ділянки, капітальні витрати на покращення земель, споруди, передавальні пристрої, верстати, машини, обладнання, транспортні засоби, робочу і продуктивну худобу, багаторічні насадження і деякі інші матеріальні цінності. До оборотних виробничих фондів відносять предмети праці, які повністю споживаються в кожному виробничому циклі, змінюючи чи втрачаючи при цьому натурально-речову форму, і повністю переносять свою вартість на вироблену продукцію (сировина, матеріали, напівфабрикати тощо).

Не належать до основних фондів і обліковуються як засоби в обороті: предмети терміном служби менше одного року незалежно від їх вартості; знаряддя лову (трали, неводи, сіті тощо) незалежно від строку служби; бензомоторні пилки, сучкорізи, сплавний трос, сезонні дороги, тимчасові відгалуження лісових доріг; спеціальні інструменти і спеціальні пристосування (для серійного і масового виробництва певних виробів або для виконання індивідуального замовлення) незалежно від вартості; тимчасові (нетитульні) споруди, пристосування і пристрої, затрати на зведення яких включаються до собівартості будівельно-монтажних робіт; молодняк тварин і тварини на відгодівлі, птиця, кролі, хутрові звірі, сім'ї бджіл, а також піддослідні тварини; багаторічні насадження, що вирощуються в розсадниках як посадковий матеріал, тощо.

Основні невиробничі фонди становлять житлові будинки, санаторії, пансіонати, лікарняні установи та інші об'єкти соціально-культурного і оздоровчого призначення.

Належні підприємству на праві власності чи закріплені за ним на праві повного господарського відання або орендовані основні і оборотні кошти, виражені в грошовій формі, створюють його статутний фонд. У складі виробничих коштів (власних і позичкових) вирізняють виробничі запаси і незавершене виробництво, товарну частину виробленої продукції, що підлягає реалізації за договорами. Готова продукція разом із грошовими коштами створює так звані фонди обігу. Вироблена підприємством продукція, необхідна для внутрішнього споживання у процесі виробництва, не є готовою продукцією через те, що не реалізується споживачам. Вона може бути віднесена до незавершеного виробництва чи виробничих запасів.

Чим же різняться правові режими окремих видів майна підприємства? Якщо стосовно основних і оборотних фондів підприємство використовує в основному свої правомочності володіння і користування, то відносно готової продукції воно використовує правомочність розпорядження. Варто зазначити, що в умовах переходу до ринку різниця у правовому режимі окремих видів майна, що належить підприємству, стає менш виразною, ніж це було за жорсткої централізованої планової економіки. Наприклад, основні виробничі фонди вже не є тим недоторканним об'єктом, стосовно якого державне підприємство не мало правомочностей розпорядження, за винятком реалізації непотрібного для підприємства майна (яке не використовувалось). І то за умови, що вищий орган або орган матеріально-технічного постачання відмовиться від його розподілу. На ці фонди не поширювалися правила про стягнення заборгованості з майна боржника.

Згідно з чинним Законом «Про підприємства в Україні» підприємство, якщо інше не передбачено законодавством або статутом, вправі продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям, установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику належні йому будівлі, споруди, обладнання, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу. Головне ж призначення основних виробничих фондів, як уже зазначалося, — це використання їх у сфері виробництва. Тому вони, як правило, закріплюються за внутрішніми структурними підрозділами підприємства. Останні й використовують їх для виготовлення продукції, виконання робіт чи надання послуг відповідно до виробничих і фінансових планів, які складаються на підставі укладених господарських договорів.

На відміну від основних оборотні фонди не закріплюються за виробничими підрозділами. Реалізація продукції здійснюється переважно підприємством. В умовах переходу до ринку найдоцільнішим є передача цих функцій спеціалізованим підрозділам.

До спеціальних фондів союзним законом про державне підприємство (об'єднання) 1987 року були віднесені фонд розвитку виробництва, науки і техніки; фонд соціального розвитку і фонд заохочення (фонд економічного стимулювання); ремонтний фонд та ін. У нормативних актах і літературі останнього часу застосовуються терміни «фонд накопичення» і «фонд споживання». Поділ майна на згадані фонди має за мету регулювання процесу спрямування коштів підприємства на ці основні напрямки витрат.

До фонду накопичення на рівні підприємства відносять частину створеної вартості, яка йде на розширення виробництва. Сюди направляються відрахування від чистого прибутку, як правило, на збільшення основних і оборотних фондів, створення і поповнення резервного фонду тощо.

Декрет Кабінету Міністрів від 10 травня 1993 року «Про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і організацій» встановив, що державні підприємства після сплати обов'язкових платежів проводять відрахування від прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні, на технічне переобладнання виробництва, освоєння нових технологій, здійснення природоохоронних заходів і нового будівництва за нормативами, встановленими органами, які виконують функції з управління майном, що перебуває в державній власності, в розмірах не менш як 30 відсотків і не більш як 80 відсотків суми прибутку.

Фонд споживання — це частина вартості, створеної на рівні підприємства, яка використовується для задоволення матеріальних і соціальних потреб працівників.

Сільськогосподарське підприємство здійснює оперативний і бухгалтерський облік майна і наслідків своєї діяльності. Порядок ведення бухгалтерського обліку визначається законом України від 16 липня 1999 року «Про бухгалтерський облік і звітність в Україні».

Державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні здійснюється з метою створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, які є обов'язковими для всіх підприємств і гарантують та захищають інтереси користувачів.

Головне завдання бухгалтерського обліку полягає в тому, щоб забезпечити контроль за виконанням зобов'язань, наявністю і рухом майна, використанням матеріальних і фінансових ресурсів; своєчасне запобігання негативним явищам у фінансово-господарській діяльності, виявлення і мобілізацію внутрішньогосподарських резервів; формування повної, достовірної інформації про господарські процеси і результати діяльності підприємства, необхідної для оперативного керівництва та управління, а також для її використання інвесторами, постачальниками, покупцями, кредиторами, фінансовими, податковими, статистичними і банківськими установами та іншими зацікавленими органами і організаціями.

При проведенні бухгалтерського обліку підприємства повинні забезпечити повноту відображення за звітний період усіх господарських операцій і результатів інвентаризації майна. Записи в реєстрах бухгалтерського обліку провадяться на підставі первинних документів, що фіксують здійснення господарських операцій.

Інвентаризація майна забезпечує достовірність бухгалтерського обліку. Її проведення є обов'язковим при передачі майна державного підприємства в оренду або при його приватизації, при перетворенні підприємства в акціонерне товариство, а також у деяких інших випадках, передбачених законодавством.

Як уже зазначалось, одним із основних джерел формування майна підприємства є прибуток (доход), одержаний від реалізації продукції та від інших видів господарської діяльності. Прибуток від реалізації продукції ( робіт, послуг) визначається як різниця між виручкою від реалізації в цінах продажу і витрат на її виробництво та реалізацію.

До джерел формування майна підприємства належать і капітальні вкладення, тобто витрати на будівельно-монтажні роботи, придбання обладнання, інструменту, інвентаря, інші капітальні роботи і витрати на проектно-розвідувальні, геологорозвідувальні та бурові роботи, на відведення земельних ділянок і переселення, на підготовку кадрів для підприємства, що будується, та ін. Всі капітальні вкладення відбиваються в балансі за фактичними витратами для забудовника.

Таким чином оцінюються в балансі і фінансові вкладення (придбання цінних паперів, облігацій, внески до статутних фондів, фонди інших підприємств тощо) на території України та за її межами.

Держава гарантує недоторканність майна суб'єктів господарювання взагалі і в тому числі в агропромисловому комплексі, законодавче забезпечує однакові умови захисту їхніх майнових прав. Згідно з Конституцією України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Всі суб'єкти права власності рівні перед законом. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Вилучення державою в суб'єкта господарювання його основних і оборотних фондів та іншого майна, що ним використовується, не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами України.

Збитки, спричинені сільськогосподарському товаровиробнику внаслідок порушення юридичними чи фізичними особами, а також державними органами його майнових прав, відшкодовуються йому відповідно до чинного законодавства. Так, згідно зі ст. 27 закону «Про підприємства в Україні» шкода (в тому числі й не одержаний прибуток), завдана підприємству внаслідок виконання вказівок державних органів, що порушили його права, а також через неналежне здійснення цими органами передбачених законодавством обов'язків щодо підприємства, підлягає відшкодуванню за їх рахунок.

Закон України «Про власність» визначає, що власник майна має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння, а також усунення будь-яких порушень його прав, навіть якщо ці порушення не були пов'язані з втратою володіння.

У разі прийняття законодавчого акта, що припиняє право власності, держава відшкодовує власникові завдану шкоду в повному обсязі згідно з реальною вартістю майна на момент припинення права власності, в тому числі й неодержані доходи.

Положення про захист права власності поширюється також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Захист майнових прав здійснюється в судовому порядку.