Екологічне право України

Рослинний світ як об'єкт правової охорони та використання

Рослинний світ, як зазначено в ст. 3 Закону України від 9 квітня 1999 року «Про рослинний світ» являє собою сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угруповань на певній території.

Вперше в юридичній літературі наукове визначення поняття «рослинний світ» було сформульовано в дисертаційному дослідженні А. Б. Іскоян «Проблеми вдосконалення правового регулювання охорони і використання рослинного світу (диких рослин поза лісами)». Рослинний світ визначався як «сукупність диких рослин (наземних і водних), що зростають у стані природної волі на території Радянського Союзу, а також в межах континентального шельфу СРСР». Але в подальшому, це поняття не знайшло свого розвитку і в законодавстві колишнього СРСР не було закріплено.

Рослини як складова та найбільш вагома частина рослинного світу налічують близько 350 тис. видів. До середини XX століття всі рослини традиційно ділилися на нижчі рослини (бактерії, водорості, гриби та лишайники) та вищі рослини (мохові, хвощові, папоротникові, голонасінні і квіткові або покритонасінні).

Зараз бактерії та гриби виокремлюють у самостійну групу, у зв'язку з цим штучна група — нижчі рослини — зберегла переважно історичний інтерес. У сучасному розумінні царство рослин поділяється на три групи: червоні водорості; справжні (достеменні) водорості; зв'язкові або вищі рослини. Зазначені групи охоплюють всю різноманітність рослинного світу, який з біологічної точки зору можливо класифікувати на: деревинний, трав'янистий, чагарниковий та водний.

До основних видів природного рослинного світу з позиції його правового регулювання слід віднести: природні лісові ресурси; природну рослинність, що не належить до лісових ресурсів; рослинність сільськогосподарського призначення.

Найбільш повно з усіх названих видів урегульовані відносини, що виникають у процесі використання, відтворення та охорони лісових ресурсів. І це є цілком виправданим, оскільки велике соціальне значення цього виду рослинного світу.

Що стосується природної рослинності, яка не належить до лісових ресурсів, то її правова основа протягом багатьох років була відсутня. Саме ця прогалина в регулюванні правовідносин у сфері охорони, використання та відтворення рослинного світу була заповнена Законом України від 9 квітня 1999 року «Про рослинний світ». Тепер з впевненістю можна стверджувати, що стосовно зазначеної групи екологічних відносин створена належна правова основа, хоча й не з усіх питань вона є оптимальною.

Що стосується суспільних відносин, які виникають у сфері охорони, використання та відтворення рослин і багаторічних насаджень сільськогосподарського призначення, то відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про рослинний світ» вони регулюються відповідним законодавством України. Таким чином, ця група суспільних відносин не підпадає під дію правових норм цього закону.

Безпосередніми об'єктами рослинного світу, що використовуються або можуть бути використані населенням для потреб, є природні рослинні ресурси. За своєю екологічною, господарською, науковою, оздоровчою, рекреаційною цінністю та іншими ознаками вони поділяються на природні рослинні ресурси загальнодержавного та місцевого значення.

До природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення належать: а) об'єкти рослинного світу у межах: внутрішніх морських вод і територіального моря, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України; поверхневих вод (озер, водосховищ, річок, каналів), що розташовані і використовуються на території більш ніж однієї області, а також їх приток усіх порядків; природних та біосферних заповідників, національних природних парків, а також заказників, пам'яток природи, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного зазначення; б) лісові ресурси державного зазначення; в) рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, види яких занесені до Червоної книги України; г) рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, та типові природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України. Крім того, до природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення законодавством України можуть бути віднесені й інші об'єкти рослинного світу.

До природних рослинних ресурсів місцевого значення належать дикорослі та інші несільськогосподарського призначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, які не віднесені законодавством України до природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення.

Таким чином, об'єктами рослинного світу є різноманітна сукупність усіх видів дикорослих та інших несільськогосподарського призначення судинних рослин біологічного походження, мохоподібних, водоростей, лишайників, а також грибів і їх угруповань.

Складовою частиною таких об'єктів, як це зазначено в Законі України «Про рослинний світ», є лісові ресурси державного значення, що є цілком обґрунтованим. Ще в 1985 році А. Б. Іскоян у своєму дисертаційному дослідженні писала: «Законодавець вважає, що поняття «ліс» охоплюється поняттям «рослинний світ». Правової охорони і регулювання використання потребує не лише ліс, якому приділялася значна увага в попередні роки, але й весь рослинний світ як елемент навколишнього природного середовища».

У зв'язку з наведеним слід звернутися до питання про співвідношення лісової та нелісової рослинності як близьких за своєю зовнішньо-біологічною формою вираження для сприйняття людиною. Це питання протягом багатьох років було предметом уваги як законодавця, так і вчених різних галузей науки. Так, автор «Вчення про ліс» професор Г. Ф. Морозов писав: «Будь-яка алея чи дорога, обсаджена по узбіччю деревами, може тягнутися сотні кілометрів, так що насаджені уздовж неї дерева можуть становити велику кількість окремих деревних рослин без того, щоб із них був сформований ліс. Існують і такі штучні, а також природні форми ландшафту, в яких дерева розкинуті в одиночному стоянні на значній площі землі і, незважаючи на свою велику кількість, лісом все ж не можуть вважатися».

На думку Г. М. Полянської, критерієм розмежування лісової та нелісової рослинності слід вважати різний характер використання лісів та спосіб ведення господарства, які безпосередньо визначаються природними властивостями лісів та нелісової рослинності. Якщо ліси виконують функцію, необхідну для отримання лісової продукції, а також слугують як забезпечення водоохоронних та захисних кліматологічних факторів, то нелісова рослинність забезпечує інші потреби людини.

Вперше на теренах СРСР про нелісову рослинність згадується в декреті ВЦВК від 27 травня 1918 року «Про ліси», де була передбачена можливість вилучення зі складу лісів чагарникової та деревинної рослинності місцевого сільськогосподарського призначення, що знаходилася на земельних ділянках селян.

Основи лісового законодавства Союзу РСР та союзних республік, що були прийняті 17 червня 1977 року, не залишили поза увагою питання співвідношення лісової та нелісової рослинності. Відповідно до ст. 5 зазначеного нормативно-правового акта до державного лісового фонду не належали: дерева і групи дерев, а також інша деревинно-чагарникова рослинність на землях сільськогосподарського призначення; захисні насадження в смугах відводу залізничних, автомобільних доріг та каналів; дерева та групи дерев, а також зелені насадження в містах та інших населених пунктах, на землях поза міськими лісами; дерева на садових ділянках.

Лісовий кодекс УРСР, який було затверджено 13 грудня 1979 року, повністю відтворив положення Основ лісового законодавства в цій частині.

Лісовий кодекс України, затверджений Верховною Радою України 21 січня 1994 року, теж вирізнив з лісового фонду окремі рослинні насадження, які не належали до лісів а саме: усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, садибах, дачних і садових ділянках.

Таким чином, лісове законодавство на відповідних етапах свого розвитку (за відсутності законодавства про рослинний світ) по-різному співвідносило лісову і нелісову рослинність. Це можна пояснити таким чином: відсутністю у лісовому законодавстві (аж до прийняття Лісового кодексу України від 21 січня 1994 року) поняття «ліс»; недостатньою науковою розробкою зазначеного питання в юридичній літературі.

Визначення Лісовим кодексом України терміна «ліс» (ст. 3 Лісового кодексу України, далі ЛК України) та прийняття Закону України «Про рослинний світ» є важливим підґрунтям для остаточного вирішення питання про співвідношення лісової і нелісової рослинності як об'єктів рослинного світу України, що підлягають охороні та використанню.

Законом України «Про рослинний світ» передбачена необхідність збереження природної просторової, видової, популяційної та ценотичної різноманітності об'єктів рослинного світу; збереження умов місцезростання дикорослих рослин і природних рослинних угруповань; науково обгрунтованого, невиснажливого використання природних рослинних ресурсів; здійснення заходів щодо запобігання негативного впливу господарської діяльності на рослинний світ; охорони об'єктів рослинного світу від пожеж, захист від шкідників і хвороб; здійснення заходів щодо відтворення об'єктів рослинного світу; регулювання поширення та чисельності дикорослих рослин і використання їх запасів з урахуванням інтересів охорони здоров'я населення.