Гарантії, охорона та форми захисту екологічних прав громадянПід гарантіями прав розуміють сукупність об'єктивних і суб'єктивних факторів, спрямованих на фактичну реалізацію прав людини, на усунення причин і перешкод їх обмеження, ненадійного здійснення і захист від порушень. Вони поділяються на загальні й спеціальні. До загальних гарантій належать соціально-економічні, політичні, ідеологічні умови життя суспільства, до спеціальних — юридичні. Однак всі вони перебувають у нерозривному зв'язку, взаємодії. У статті 10 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлені еколого-правові гарантії екологічних прав громадян. Аналіз змісту зазначених гарантій свідчить про їх різну спрямованість. У ній закріплені гарантії забезпечення екологічних прав громадян: а) проведення широкомасштабних державних заходів щодо підтримки, відновлення, поліпшення стану навколишнього природного середовища; б) обов'язком міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій є здійснення технічних та інших заходів для запобігання шкідливого впливу господарської й іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконання екологічних вимог при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві й експлуатації об'єктів; в) участь громадських об'єднань і громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища; г) здійснення державного і громадського контролю за дотриманням законодавства про охорону навколишнього природного середовища; ґ) компенсація у встановленому порядку шкоди, заподіяної здоров'ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; д) невідворотність відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; е) створення і функціонування мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації. Зазначені гарантії сприяють нормальному здійсненню громадянами своїх екологічних прав. У цій статті також закріплене положення, що діяльність, яка перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище й інші екологічні права, підлягає припиненню в порядку, встановленому законодавством України. Крім гарантій, що мають загальне значення, у законодавстві також передбачені спеціальні гарантії екологічних прав. Наприклад, Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» встановлює такі гарантії: пріоритет захисту людини і навколишнього природного середовища від впливу іонізуючого випромінювання; надання громадянину повної інформації про дозу опромінення й можливу шкоду для здоров'я, що може бути заподіяна використанням іонізуючого випромінювання при обстеженні чи лікуванні (ст. 16), та ін. Гарантії також закріплені і в поресурсовому законодавстві (наприклад, розділ V Земельного кодексу України — Гарантії прав на землю, ст. 25 Кодексу України про надра, ст. 20 Лісового кодексу України, ст. 35 Закону України «Про тваринний світ» та ін.). Правова охорона екологічних прав являє собою систему приписів, закріплених у законодавстві, що забезпечують міру дозволеної і належної поведінки суб'єктів. Охорона прав зводиться до правотворчої діяльності у встановленні охоронних норм у статиці (в об'єктивному змісті), виявляється в період нормального (без перешкод) здійснення екологічних прав, а захист настає в разі порушення прав із метою їх відновлення, де необхідно застосувати примус з боку компетентних органів. Про захист прав громадян у сфері екології йдеться в ст. 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», згідно з якою держава гарантує своїм громадянам реалізацію екологічних прав, наданих їм законодавством. Зокрема, конкретні органи державного управління зобов'язуються надавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні ними своїх екологічних прав. Порушені права громадян повинні бути відновлені, а їх захист можливий як в адміністративному, так і в судовому порядку. Способи і форми захисту слід розглядати як явища не тотожні. Форми захисту — це адміністративний, судовий, громадський, самозахист, звертання до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини тощо, а способи захисту в екологічному законодавстві, на відміну від цивільного (ст. 16 ЦК України), не містяться в узагальненому виді. Зокрема, до них можна віднести такі види: визнання екологічних прав; відновлення порушеного права; припинення дії, що перешкоджає здійсненню права або порушує його; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також моральної шкоди (екологічної шкоди); зміна правовідношення; припинення правовідношення; визнання незаконним рішень чи дій (бездій) органів державної влади, місцевого самоврядування, службових і посадових осіб; та інші способи, встановлені в нормативно-правових актах. Адміністративна форма захисту регламентується ст. 40 Конституції України, Законом України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року, відповідно до яких громадяни можуть звертатися в органи державної влади, місцевого самоврядування, об'єднання громадян, до підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності зі зверненнями, зокрема зауваженнями, пропозиціями і скаргами, у тому числі й із екологічних питань. Особи, яким направлені такі звернення, повинні їх розглянути і дати обґрунтовану відповідь у місячний термін. Проте місячний термін розгляду звернень громадян може бути продовжений керівником відповідного органу або його заступником, якщо вирішити порушене питання в цей строк неможливо. Вони встановлюють необхідний термін для його розгляду. При цьому загальний строк вирішення звернення не може перевищувати 45 днів (ст. 20). Однією з головних функцій Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у сфері екології є контроль за діяльністю виконавчих та інших органів державної влади шляхом розгляду скарг громадян на дії тих чи інших органів або посадових осіб, що призвели до порушення екологічних прав громадянина. До громадського порядку захисту можна віднести: референдум; громадські (публічні) слухання; загальні збори громадян за місцем проживання; залучення експертів від громадськості в робочі групи з екологічних питань, утворених органами влади, участь у проведенні державної екологічної експертизи, а також проведення експертизи громадської; збори, мітинги, походи, демонстрації; робота з депутатами. Як самостійну форму захисту природних екологічних прав слід розглядати самозахист. Можливість заперечувати право не в компетентних органах є характерною рисою самозахисту, що відрізняється від інших форм захисту. Вона належить до конституційних прав. Способи самозахисту можуть бути визначені в законі чи договорі. Характерно, що кількість способів самозахисту не обмежується. Вони можуть застосовуватися як окремо, так і в комплексі, але лише з дотриманням умов правомірної реалізації. Особа може самостійно вибирати способи самозахисту з урахуванням змісту порушеного права, характеристики протиправної поведінки. Але обраний спосіб самозахисту не може суперечити вимогам закону. Під самозахистом екологічних прав розуміють передбачені моральними засадами суспільства та нормами законодавства, у певних випадках визначених у договорі, дії особи (тобто застосування засобів протидії), які наділені зазначеним правом, спрямовані на забезпечення недоторканності права, припинення порушення і ліквідацію наслідків. До форм правового захисту прав громадянина належить, зокрема, судовий захист, що є найефективнішим механізмом у цій сфері. Проведення і реалізація судово-правової реформи в Україні забезпечує пріоритет прав у всіх сферах життя суспільства. Право на судовий захист є конституційним і не вимагає додаткового закріплення в інших нормативно-правових актах. Стаття 55 Конституції України містить норму, що встановлює право кожного звертатися до суду, якщо: його права і свободи порушені чи порушуються; створені чи створюються перешкоди для реалізації прав або свобод; мають місце інші обмеження прав і свобод. Зазначені положення трансформуються і на екологічні права, що порушені. Належна реалізація екологічних прав повинна забезпечуватися не тільки гарантіями, але дією всієї системи екологічного законодавства щодо їх забезпечення, зокрема: нормуванням якості навколишнього природного середовища, екологічним страхуванням, державним контролем за станом довкілля та дотриманням екологічного законодавства. |