Екологічне право України

Збори за забруднення навколишнього природного середовища і погіршення якості природних ресурсів

Важливим напрямком узгодження економічних та екологічних інтересів підприємств, концентрації коштів для вирішення регіональних проблем є запровадження збору за забруднення навколишнього середовища у вигляді обов'язкових (фіксованих) і штрафних зборів. Перші з них мають здійснюватися в межах, встановлених для конкретних підприємств нормативів щодо викидів (скидів) забруднюючих речовин і розміщення відходів, а другі — стягуватися за аварійне, наднормативне забруднення довкілля.

Збір за забруднення довкілля розглядається як один з головних економічних стимулів для того, щоб підприємства-природокористувачі, діяльність яких пов'язана з впливом на навколишнє середовище, самі здійснювали заходи щодо зменшення забруднення довкілля згідно з вимогами законодавства. Такі заходи можуть проявлятись у різних формах. По-перше, великі розміри регулярних зборів за надмірне забруднення спонукають природокористувачів забезпечувати високу ефективність роботи діючих очисних споруд або ж удосконалювати технологію виробництва. По-друге, значний ефект по зниженню рівнів забруднення довкілля може досягатися природокористувачами за рахунок підвищення вимогливості до працівників і забезпечення дотримання трудової і технологічної дисципліни.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачає збори за викиди і скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного та іншого виробництва. Крім того, треба мати на увазі, що в законодавстві йдеться, по-перше, про викиди і скиди забруднюючих речовин, а також розміщення відходів у межах встановлених лімітів, по-друге, про такі ж дії при перевищенні лімітів. Остання обставина має практичне значення, яке полягає в такому. Збори природокористувачів (включаючи громадян) за викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів та інші види шкідливого впливу в межах лімітів відносяться на витрати виробництва, а за перевищення лімітів стягуються з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств, установ, організацій і громадян.

Встановлення лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів виробництва та інші види шкідливого впливу здійснюються залежно від того, чи призводить це до забруднення природних ресурсів державного значення і територій інших областей. Такі ліміти встановлюються Мінприроди. В інших випадках — у порядку, що встановлюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, міськими радами за поданням органів Мінприроди.

Вихідними даними при визначенні збору за забруднення довкілля є базові нормативи за викиди, скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів та інші види шкідливого впливу, а також коефіцієнти, які враховують екологічні фактори (природно-кліматичні особливості територій, значущість природних і соціально-культурних об'єктів тощо).

Положення ст. 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» деталізуються і конкретизуються постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 року, якою затверджений Порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору. Такий збір справляється за: викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти, розміщення відходів. Нормативи збору за викиди стаціонарними джерелами забруднення та скиди, а також нормативи збору за розміщення відходів встановлюються відповідно до виду забруднюючих речовин та класу небезпеки відходів. Перелік видів забруднюючих речовин, на які встановлюється збір за викиди і скиди, може бути збільшений з урахуванням фактичних умов місцевими радами за поданням Мінприроди.

Суми збору обчислюються його платниками на підставі затверджених лімітів, виходячи з фактичних обсягів викидів, скидів і розміщення відходів, нормативів збору та коригуючих коефіцієнтів. Загальний ліміт викидів стаціонарними джерелами забруднення для забруднюючих речовин встановлюється Мінприроди терміном на п'ять років.

Ліміти розміщення відходів визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За понадлімітні обсяги викидів, скидів і розміщення відходів збір обчислюється в п'ятикратному розмірі.

Збори за забруднення навколишнього природного середовища платники (крім розташованих у містах загальнодержавного значення) перераховують у таких розмірах:

20 відсотків — до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі сільських, селищних, міських бюджетів, на окремі рахунки;

50 відсотків — до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, на окремі рахунки;

30 відсотків — до Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, що утворюється у складі Державного бюджету України, на окремий рахунок.

Платники збору, розташовані у містах Києві і Севастополі, збори за забруднення навколишнього природного середовища перераховують у таких розмірах:

70 відсотків — до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі міських бюджетів, на окремі рахунки;

30 відсотків — до Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі Державного бюджету України, на окремий рахунок.

Формування Державного фонду охорони навколишнього природного середовища з коштів від збору за забруднення довкілля та інших коштів має за мету концентрацію коштів і цільове фінансування природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів, у тому числі наукових досліджень з цих питань, а також заходів для зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров'я населення. Розпорядником коштів зазначеного фонду є Мінприроди.

Згідно з Положенням про Державний фонд охорони навколишнього природного середовища, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2000 року, кошти цього фонду використовуються для фінансування витрат, пов'язаних з розробкою та здійсненням загальнодержавних і регіональних програм охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів; розробкою і впровадженням економічного механізму природокористування; здійсненням заходів, спрямованих на зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров'я населення; організацією моніторингу навколишнього природного середовища, створенням загальнодержавних систем і банків екологічної інформації; здійсненням природоохоронних і ресурсозберігаючих заходів, заходів у надзвичайних екологічних ситуаціях тощо.

Збір, який справляється за викиди стаціонарними джерелами забруднення, скиди та розміщення відходів у межах лімітів, відноситься на валові витрати виробництва та обігу, а за перевищення цих лімітів — справляється за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні юридичних осіб. Фізичні особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності, сплачують цей збір за рахунок свого доходу.

Збір, який справляється за викиди пересувними джерелами забруднення, відноситься на валові витрати виробництва та обігу. Для бюджетних організацій збір за забруднення навколишнього природного середовища відноситься на видатки і передбачається в кошторисі доходів і видатків.

Сплата цього збору не звільняє юридичних і фізичних осіб від відшкодування збитків, завданих порушенням природоохоронного законодавства.

Самостійне значення в системі економіко-правового механізму природокористування має збір за погіршення якості природних ресурсів. Він передбачений у разі зниження родючості ґрунтів, продуктивності лісів, рибопродуктивності водойм тощо в результаті володіння і користування. Такий збір встановлюється на основі нормативів. Порядок встановлення нормативів зазначеного збору визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 45 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що збори природокористувачів за погіршення якості природних ресурсів внаслідок володіння і користування ними здійснюються за рахунок прибутку, що залишається в їх розпорядженні.

Серед нових правових заходів економічного характеру окреме самостійне місце займає екологічне страхування. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 49) розрізняє добровільне і обов'язкове державне страхування, а також інші види страхування громадян та їх майна і доходів підприємств, установ і організацій на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Згідно з цим законом порядок екологічного страхування встановлюється законодавством України. Інститут екологічного страхування поки що в Україні не отримав достатнього розвитку.

Самостійного значення в системі економічного механізму набуває екологічний аудит, який проводиться з метою забезпечення додержання законодавства про охорону навколишнього природного середовища в процесі господарської та іншої діяльності. Основні правові та організаційні засади здійснення екологічного аудиту визначаються Законом України від 24 червня 2004 року, положення якого поширюються на всіх суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та видів діяльності. Цей закон спрямований на підвищення екологічної обґрунтованості та ефективності діяльності суб'єктів господарювання.