Цивільне право України

Загальні положення договорів про надання послуг

Договір про надання послуг як окремий правочин уперше посів своє місце в цивільному законодавстві України у главі 63 ЦК України. Проте окремі різновиди договорів про надання послуг було згадано у ЦК УРСР (1964 р.) та в низці нормативно-правових актів: законах України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", "Про телекомунікації", "Про поштовий зв'язок", наказі Держстандарту "Про затвердження Правил обов'язкової сертифікації готельних послуг" , наказі Міносвіти, Мінекономіки, Мінфіну "Про затвердження Порядку надання платних послуг державними навчальними закладами" тощо.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу.

Юридичні ознаки та форма договору про надання послуг визначаються спеціальними нормами про конкретні види договірних зобов'язань.

Сторонами договору про надання послуг є виконавець та замовник, це можуть бути фізичні (в тому числі й фізичні особи-підприємці) та юридичні особи.

Предметом договору про надання послуг є виконання певних дій або здійснення певної діяльності, які не мають матеріального результату.

Специфічною рисою договору про надання послуг є встановлення вимоги щодо виконавця надати послугу особисто, хоча і допускається можливість покладення виконання договору на іншу особу, за умови повної відповідальності виконавця перед замовником.

Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Законодавство допускає можливість розірвання договору про надання послуг, в тому числі й шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку, передбаченому законом.

Загальні положення щодо договору про надання послуг поширюється на всю низку договорів, предметом яких є надання послуги, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності. Їх передбачено в ЦК України поза межами глави (перевезення, страхування, транспортне експедирування, зберігання, доручення, комісія, управління майном та ін.) та в інших нормативно-правових актах і законах України.