Цивільне право України

Засновницький договір

Відповідно до ст. 87 ЦК діяльність юридичної особи здійснюється на основі установчих документів, які розробляють учасники (засновники) з дотриманням письмової форми. Установчі документи мають бути підписані всіма учасниками.

Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Під засновницьким слід розуміти такий договір, за яким засновники зобов'язуються створити юридичну особу, встановлюють порядок та умови спільної діяльності щодо її створення, а також умови передання юридичній особі майна та участі в її діяльності.

Статут відрізняється від засновницького договору тим, що він врегульовує відносини між учасниками товариства (в тому числі корпоративні) з моменту його державної реєстрації і до моменту припинення, а також питання правового статусу товариства. Засновницький договір, поряд із корпоративними, врегульовує відносини між учасниками ще до створення та реєстрації юридичної особи, які мають зобов'язальний характер. Ще однією ознакою є те, що статут, на відміну від засновницького договору, за своєю юридичною природою є локальним нормативним актом. Засновницький договір ознак нормативності не має.

Засновницький договір, як і договір простого товариства, був ще за часів римського права. Конструкцію засновницького договору використовували під час створення товариських об'єднань — юридичних осіб, метою яких була підприємницька діяльність. З XIX ст. такий договір називають установчим і використовують при створенні торгових товариств. ЦК УРСР 1922 р. та ЦК УРСР 1964 р. термін "установчий договір" не використовували.

Законом України "Про господарські товариства" термін "установчий договір" було офіційно закріплено. У ЦК категорію "установчий договір" було змінено на "засновницький договір".

Відповідно до цивільного законодавства на основі засновницького договору створюються: а) повні та командитні товариства (ст.ст. 120 і 134 ЦК); б) товариства з додатковою та обмеженою відповідальністю (ст.ст. 142 і 151 ЦК). Причому для командитних та повних товариств засновницький договір є єдиним установчим документом. Для товариств із додатковою чи обмеженою відповідальністю закон вимагає, крім засновницького договору, ще й наявність статуту.

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний. Однак мета, з якою укладають цей договір, має інший характер, аніж у договорі простого товариства. Укладення засновницького договору спрямоване на створення нового суб'єкта права, за результатами діяльності якого учасники можуть отримувати певний майновий зиск.

Учасниками засновницького договору, за загальним правилом, можуть бути фізичні та юридичні особи, а також публічно-правові утворення. Однак у низці випадків закон встановлює спеціальні вимоги до суб'єктного складу договорів про створення окремих видів юридичних осіб. Наприклад, засновницький договір про створення повного товариства вправі укладати тільки особи (як фізичні, так і юридичні), зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності.

До істотних умов засновницького договору належать вимоги стосовно зобов'язань учасників щодо створення товариства, порядку їх спільної діяльності щодо його створення, умови про передання товариству майна учасників, якщо додаткові вимоги щодо змісту засновницького договору не встановлено ЦК або іншим законом (ст. 88 ЦК). Однак при створенні окремих товариств законодавством може бути встановлено спеціальні істотні умови. Це зумовлено організаційно-правовою формою створюваної юридичної особи. Наприклад, для засновницького договору про створення повного товариства істотними умовами, крім передбачених ст. 88 ЦК України, є умови про розмір та склад складеного капіталу товариства; розмір та порядок зміни часток кожного з учасників у складеному капіталі; розмір, склад та строки внесення ними вкладів (ст. 120 ЦК).

Засновницький договір про створення командитного товариства має містити умови про розмір та склад складеного капіталу товариства; розмір та порядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі; сукупний розмір вкладів учасників (ст. 134 ЦК), а також умови передбачені ст. 88 ЦК.

Щодо товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, то ст. 142 ЦК використовує поняття "договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю", який за своєю суттю є засновницьким. Зокрема, до істотних умов такого договору віднесено умови про порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку в статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови.

Засновницький договір, як один із установчих документів, укладають у письмовій формі, його вважають укладеним із моменту досягнення згоди між його учасниками за всіма істотними умовами. Обов'язковою умовою укладення договору є його підписання сторонами.

До основних прав учасників товариства належать:

1) право брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом;

2) право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частину (дивіденди);

3) право виходу у встановленому порядку з товариства;

4) право здійснювати відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом;

5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом (ст. 116 ЦК).

Основними обов'язками учасників товариства є:

1) додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів;

2) виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі пов'язані з майновою участю, а також робити вклади у розмірі, в порядку та засобами, що передбачено установчим документом;

3) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства;

4) брати участь у розподілі витрат та збитків, а також нести відповідальність перед третіми особами в порядку, передбаченому законодавством (ст.ст. 117 і 123 ЦК).

Зміна чи розірвання засновницького договору до моменту реєстрації товариства здійснюється на загальних підставах, у силу норм ст.ст. 516—523, 598—609 ЦК.

Зміна у складі учасників договору відбувається в разі виходу, виключення чи вибуття учасника (ст.ст. 125—131 ЦК).

Учасник товариства за загальним правилом може вийти з нього незалежно від згоди інших учасників. Однак законом може бути встановлено порядок виходу з товариства. Зокрема, учасник повного товариства, яке було створено на невизначений строк, може у будь-який момент вийти з товариства, заявивши про це не пізніше, ніж за 3 місяці до фактичного виходу із товариства. Достроковий вихід учасника з повного товариства, що засновано на певний строк, допускається лише з товариства з обмеженою відповідальністю.

Законом передбачено випадки, коли особа може втратити право участі у товаристві. Згідно зі ст. 149 ЦК, звернення стягнення на частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю припиняє його участь у товаристві.

Зміна учасників відбувається також у разі відчуження учасником своєї частки третім особам, або ж у разі, якщо частка переходить правонаступникові юридичної особи (при реорганізації) чи спадкоємцеві фізичної особи (ст.ст. 129 і 148 ЦК).

Припинення засновницького договору відбувається внаслідок ліквідації створеної на основі нього юридичної особи або в разі визнання договору недійсним. Визнання засновницького договору недійсним має наслідком визнання недійсним факту державної реєстрації юридичної особи та ліквідацію останньої.