Цивільне право України

Особливості відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, яка створює підвищену небезпеку для осіб, яку цю діяльність здійснюють, та інших осіб (ст. 1187 ЦК).

Характерні ознаки джерела підвищеної небезпеки:

• неможливість повного контролю з боку людини;

• наявність шкідливих властивостей;

• велика ймовірність завдання шкоди.

У ч. 1 ст. 1187 ЦК закріплено тільки приблизний перелік джерел підвищеної небезпеки: транспортні засоби, механізми та обладнання, хімічні, радіоактивні, вибухо- і вогненебезпечні та інші речовини, дикі звірі, службові собаки та собаки бійцівських порід тощо. Вичерпний їх перелік навести неможливо у зв'язку з постійним розвитком науки та техніки. Через цю обставину суд, вирішуючи питання про можливість віднесення діяльності до джерела підвищеної небезпеки, з'ясовує наявність його характерних ознак.

Зокрема, судова практика визнає джерелом підвищеної небезпеки будь-яке застосування концентрованої енергії у таких випадках, коли енергію використовано не в споживчих цілях, не в побуті, а на виробництві, на транспорті. Тому газопровід, електромережа в квартирі не визнаються джерелом підвищеної небезпеки, оскільки умови їх використання не створюють ніякої небезпеки для оточення.

Всі так звані засоби звичайного озброєння (танки, артилерія, ракети тощо) є джерелом підвищеної небезпеки.

Всіх домашніх тварин, хоча б вони й мали непокірний норов, не може бути віднесено до джерел підвищеної небезпеки, окрім службових собак та собак бійцівських порід. Однак дикі звірі є джерелом підвищеної небезпеки лише за умови їх перебування у володінні людини.

Іноді позитивний висновок і можливість застосування ст. 1187 ЦК можуть бути пов'язані не тільки з якісними, й кількісними критеріями. Наприклад, зберігання каністри з бензином в гаражі власника автомашини підвищеної небезпеки для оточення не створює. Однак зберігання горючих матеріалів у великих місткостях пов'язане з підвищеною небезпекою.

Судова практика не визнає діяльність зі зброєю джерелом підвищеної небезпеки. Однак діяльність з організації стрільб є джерелом підвищеної небезпеки, оскільки зброя зосереджується в одному місці, і тому, попри знання устрою і механізму дії зброї та проведення інструктажу щодо заходів безпеки, виникає велика ймовірність заподіяння шкоди третім особам.

Для більш системного розуміння джерел підвищеної небезпеки їх можна поділити на:

• фізичні (механічні, електричні, теплові);

• фізико-хімічні;

• хімічні (отруйні, вибухонебезпечні, вогненебезпечні);

• біологічні (зоологічні, мікробіологічні).

Обов'язок відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, покладено на володільця джерела підвищеної небезпеки, тобто особу, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не визнається володільцем джерела і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляла джерелом в силу виконання своїх трудових обов'язків перед володільцем джерела підвищеної небезпеки. Проте, якщо громадянину було заборонено управляти джерелом, а він без дозволу скористався ним в особистих цілях, то це діяння вважатиметься неправомірним заволодінням і на громадянина буде покладено обов'язок відшкодовувати шкоду згідно зі ст. 1187 ЦК.

Щодо транспортних засобів ЦК передбачає два види найму — найм транспортного засобу з екіпажем (ч. 2 ст. 798) та найм без екіпажу (ч. 1 ст. 798). Якщо в першому випадку відповідальність за завдану шкоду покладено на наймодавця (ст. 805), то в другому — на наймача (ст. 804).

Володілець джерела підвищеної небезпеки не є суб'єктом відповідальності за шкоду, якщо доведе, що це джерело вибуло з його володіння внаслідок неправомірних дій інших осіб. Однак якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкоду, завдану діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовують вони спільно, в частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення (ч. 4 ст. 1187 ЦК).

Підставами відшкодування шкоди за цим деліктом є: а) наявність шкоди; б) протиправна дія заподіювача шкоди; в) наявність причинного зв'язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (незалежно від вини).

Володілець джерела підвищеної небезпеки може бути звільнений судом від відповідальності, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок:

• дії непереборної сили;

• умислу потерпілого.

У цьому разі ризик невідшкодування шкоди покладається на самого потерпілого.

Груба необережність потерпілого та матеріальне становище фізичної особи — володільця джерела підвищеної небезпеки є підставами для зменшення розміру відшкодування (ст. 1193 ЦК).

У разі завдання шкоди кількома джерелами підвищеної небезпеки внаслідок їх взаємодії згідно зі ст. 1188 ЦК необхідно розрізняти завдання шкоди самим володільцям цих джерел та іншим особам.

У разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки їх володільцям питання про її відшкодування вирішується за принципом вини. За правилами ч. 1 ст. 1188 ЦК, якщо шкоди завдано одній особі з вини іншої особи, то її відшкодовує винна особа; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини усіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Положення ч. 2 ст. 1188 ЦК застосовуються у випадках завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки іншим особам. Тобто володільці цих джерел, які спільно завдали шкоди, несуть солідарну відповідальність незалежно від своєї вини (ст. 1190 ЦК).

Певні особливості має і порядок відшкодування ядерної шкоди. Відносини щодо цивільної відповідальності за ядерну шкоду регулюють Закони України "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення", "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" і Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду. Особливість правил про відшкодування ядерної шкоди полягає в тому, що для виникнення деліктної відповідальності необхідна наявність тільки трьох підстав: а) ядерної шкоди; б) ядерного інциденту; в) причинного зв'язку між ядерною шкодою та ядерним інцидентом. Наявність вини особи, яка завдала ядерної шкоди, не вимагається. Суб'єктом відповідальності за завдану ядерну шкоду є оператор ядерної установки. На нього покладається відповідальність, якщо цю шкоду завдано ядерним інцидентом на ядерній установці, а також під час перевезення ядерного матеріалу на ядерну установку оператора після прийняття ним від оператора іншої ядерної установки відповідальності за цей матеріал або під час його перевезення з ядерної установки оператора і відповідальність за який не прийняв інший оператор згідно з письмовою угодою. Відповідальність оператора за ядерну шкоду обмежується сумою, еквівалентною 50 мільйонам Спеціальних прав запозичення за кожний ядерний інцидент, де Спеціальні права запозичення означають розрахункову одиницю, визначену Міжнародним валютним фондом, яка використовується ним для здійснення власних операцій та угод. Якщо оператор не має майна, необхідного для відшкодування завданої ядерної шкоди, обов'язок її відшкодувати покладається на державу.