Цивільне право України

Строки та терміни здійснення й захисту цивільних прав і виконання цивільних обов'язків

Для належного здійснення і захисту суб'єктивних цивільних прав та виконання обов'язків важливе значення має фактор часу. Проте юридичне значення має не сам час, а певні його відрізки чи моменти, з якими пов'язують виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. ЦК України оперує поняттями "строк" і "термін".

Термін — це певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення. Термін може визначатись календарною датою або вказівкою на подію, яка неминуче має настати. Такою подією може бути момент смерті особи, закінчення перебігу певного строку тощо.

Строк — це певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Іноді обчислення строку в цивільному праві визначається також хвилинами і секундами, наприклад договір телефонного зв'язку.

Строк і термін можуть визначатись актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Для правильного обчислення строку важливе значення має його початок та закінчення. За загальним правилом, строк починається з наступного дня після календарної дати або з настанням події, якими визначено його початок. Закінчення строку залежить від одиниці виміру часу, що застосовується для обчислення цього строку.

1. Строк, що обчислюється роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року строку.

2. Строк, що визначений півроком або кварталами року, спливає у відповідне число останнього місяця строку. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року.

3. Строк, що обчислюється місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, що обчислюється місяцями, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, то строк спливає в останній день цього місяця.

4. Строк, що визначається у півмісяця, розглядається як строк, який обчислюється днями, і вважається таким, що дорівнює 15 дням.

5. Строк, що обчислюється тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.

Якщо останній день строку припадає на неділю або неробочий день, днем закінчення строку вважається найближчий за ним робочий день.

Якщо строк встановлено для вчинення будь-якої дії, її може бути виконано до закінчення 24 години останнього дня строку. Проте якщо цю дію має бути вчинено в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції. Письмові заяви та повідомлення, що їх здали до установи зв'язку до закінчення 24 години останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Залежно від різноманітних критеріїв виділяють декілька видів класифікацій строків (термінів).

1. Залежно від суб'єкта встановлення строків (термінів):

• законодавчо встановлені — тобто ті, які закріплено в законах та/або інших нормативно-правових актах;

• договірні — строки (терміни), що встановлюються за домовленістю сторін;

• судові — це строки (терміни), які встановлюються судом.

2. За правовими наслідками:

• правостворюючі — строки (терміни), пов'язані з виникненням певних правовідносин;

• правозмінюючі — строки (терміни), спрямовані на зміну правовідносин;

• правоприпиняючі — строки (терміни), пов'язані з припиненням правовідносин.

3. За самостійністю визначення:

• імперативні — строки (терміни), які строго визначені законом та не можуть бути змінені за згодою осіб (наприклад строки набувальної давності);

• диспозитивні — строки (терміни), які хоча й передбачені законом, проте можуть бути змінені за згодою сторін.

4. За характером визначеності:

• абсолютно визначені строки (терміни) вказують на точний момент чи період часу, з яким пов'язуються юридичні наслідки;

• відносно визначені строки (терміни) характеризуються меншою точністю і вказують лише приблизні орієнтири, наприклад, у розумний строк, у строк, необхідний для виконання, негайно тощо;

• невизначені строки (терміни) мають місце у разі, якщо законом чи договором взагалі не встановлено будь-якого часового орієнтиру, хоча й передбачено, що відповідні правовідносини мають часові межі. Наприклад, деякі договори може бути укладено безстроково, але зрозуміло, що такі правовідносини, все ж таки, колись припиняться.

5. За поширенням:

• загальні строки (терміни) мають загальне значення та стосуються всіх без винятку суб'єктів та всіх однотипових випадків;

• спеціальні строки (терміни) встановлюються для винятків із загального правила і діють лише у випадках, що передбачено в законі.

Проте найбільш вагоме значення має розподіл строків на строки (терміни) здійснення цивільних прав, строки (терміни) виконання цивільних обов'язків та строки (терміни) захисту цивільних прав.

Строки здійснення суб'єктивних цивільних прав — строки, впродовж яках володілець суб'єктивного права може реалізувати ті можливості, які закладено в суб'єктивному праві.

Строки здійснення суб'єктивних цивільних прав поділяють на такі:

1) строки існування цивільних прав — це строки дії суб'єктивного права в часі. Введення часових обмежень означає, що законодавець свідомо обмежує деякі з прав для узгодження цивільного обігу, наприклад, майнові права автора існують упродовж життя автора та 70 років після його смерті;

2) преклюзивний строк — це період, із закінченням якого припиняється цивільне право як таке. Він надає уповноваженій особі строго визначений час для реалізації свого права і припиняє це право у разі його невикористання чи неналежного використання. Цей строк встановлюється для спонукання особи до здійснення свого права, в іншому ж випадку це право припиняється або ж переходить до інших осіб. Це свого роду санкція за нездійснення свого суб'єктивного права, оскільки його нездійснення певною мірою заважає подальшому нормальному розвитку суспільних відносин. Такими строками є 6 місяців для прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК), 3 місяці з моменту закінчення договору про зберігання у ломбарді (ст. 968 ЦК), 1 місяць для нерухомого та 10 днів для рухомого майна, протягом яких особа має переважне право купівлі частки спільної часткової власності (ст. 362 ЦК) тощо;

3) претензійний строк — строк, упродовж якого уповноважений суб'єкт вправі, а іноді й зобов'язаний звернутися до безпосередньо зобов'язаної особи для врегулювання спору, що виник між ними перед зверненням до суду за захистом свого порушеного права;

4) гарантійний строк — період часу, впродовж якого продавець, виготівник чи інший послугонадавач гарантує придатність товару (речі) чи послуги для використання за звичайним призначенням, а набувач (користувач) вправі вимагати безоплатного усунення виявлених недоліків, заміни товару (послуги) чи застосування інших встановлених законом чи договором наслідків. Близькими до гарантійного строку є термін служби (для товарів чи робіт тривалого користування) і термін придатності (для продуктів харчування, медикаментів тощо).

Строк виконання обов'язків — це строк, упродовж якого особа повинна виконати належний їй обов'язок, тобто вчинити певні дії чи відмовитися від їх вчинення. Вирізняють загальні та проміжні строки виконання суб'єктивних цивільних обов'язків. Загальний строк охоплює собою весь строк виконання обов'язків, а проміжний — строк, у продовж якого має бути виконано певний етап цього обов'язку, наприклад, під час здійснення поставки може бути додатково встановлено строк щодо поставки кожної з партій продукції.

Відповідно до ст. 531 ЦК боржник має право виконати свій обов'язок достроково. Однак дострокове виконання обов'язку не повинно суперечити договору, актам цивільного законодавства або випливати із суті самого зобов'язання чи звичаю ділового обороту. Наприклад, вантаж було доставлено достроково, коли замовник ще не підготовив склади для вивантаження продукції, проте він зобов'язаний звільнити транспортний засіб, внаслідок чого вантаж може бути пошкоджено або знищено.

Строк захисту цивільних прав — це строк, упродовж якого особа, право якої порушено, оспорено чи не визнано, може вимагати примусового здійснення чи захисту свого права.

Залежно від того, яким чином здійснюється захист, розрізняють: строки судового захисту (позовна давність); строки адміністративного захисту; строки самозахисту; строки оперативного захисту.

Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Значення позовної давності полягає у наданні потерпілому строго визначеного, проте цілком достатнього строку для захисту його права. Після збігу строку позовної давності потерпілий позбавляється можливості примусового (судового) захисту свого права, але саме порушене право зберігається.

Строки позовної давності поділяють на загальний та спеціальні.

Загальний строк позовної давності встановлюється в три роки та поширюється на всі правовідносини, окрім тих, щодо яких встановлюється спеціальний строк.

Спеціальні строки позовної давності встановлюють:

• один рік:

— на вимогу про стягнення неустойки (штрафу, пені);

— на вимогу про спростування розміщених у засобах масової інформації відомостей, що ганьблять честь, гідність, ділову репутацію, який обчислюється від дня розміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи повинна була довідатися про ці відомості;

— про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 ЦК);

— на вимоги, що виникають у зв'язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦК);

— на вимогу про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦК);

— на вимоги, що виникають у зв'язку з перевезенням вантажу (ст. 925 ЦК);

— на вимоги про оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293 ЦК);

• п'ять років — на вимогу про визнання недійсним правочину, який було вчинено під впливом насильства, погрози, обману;

• десять років — на вимогу про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Позовна давність імперативно встановлюється в законі і не підлягає відміні чи зменшенню за згодою сторін. Однак за взаємною згодою сторони можуть збільшувати позовну давність, встановлену законом.

Велике значення для обрахування строків позовної давності має початок перебігу строку позовної давності. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася чи повинна була довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Наприклад, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання, а з невизначеним строком — з моменту, коли у кредитора виникає право поставити вимогу про виконання зобов'язання.

Строк позовної давності переважно перебігає безперервно. Проте законодавець встановлює низку випадків, коли, залежно від обставин, можливо зупинити та перервати строк позовної давності.

Сутність зупинення строку позовної давності полягає в тому, що час, упродовж якого діє обставина, яка перешкоджає захисту порушеного цивільного права, не зараховується у встановлений законом строк позовної давності.

Перебіг позовної давності зупиняється:

1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за цих умов подія (непереборна сила) на весь час існування цих обставин;

2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, установлених законом;

3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;

4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведено на воєнний стан.

Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Переривання строку позовної давності означає, що час, який збіг до настання обставини, що стала підставою переривання, в цей період не зараховується і він починає бігти з початку.

Перебіг позовної давності переривається у випадках:

1) вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

2) пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Сплив строку позовної давності є підставою для відмови в позові. При цьому сплив строку позовної давності за основною вимогою автоматично вважається спливом строку позовної давності за додатковими вимогами. Проте особа, яка виконала зобов'язання після закінчення позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, хоча б у момент виконання вона не знала про її закінчення.

Позовна давність не поширюється на вимоги:

1) що випливають із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, установлених законом;

2) вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;

3) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

4) власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право;

5) страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).

Цей перелік не є вичерпним, і законом може бути передбачено й інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.