Цивільне право України

Право спільної власності

Досить часто буває, що одне й те саме майно може належати на праві власності декільком особам (співвласникам). В цьому разі, виникає право спільної власності як право двох або більше осіб за спільною згодою володіти, користуватися та розпоряджатися належним їм майном, що становить єдине ціле.

Розрізняють такі види права спільної власності: право спільної часткової власності та право спільної сумісної власності.

Право спільної часткової власності — право двох або більше осіб разом за спільною згодою володіти, користуватись та розпоряджатись єдиним майном, що належить їм на праві власності, з виділенням долі кожного з них. Законодавець право спільної часткової власності презюмує.

Визначаючи частки у праві спільної часткової власності, слід вважати, що вони є рівними, якщо інше не визначено за домовленістю співвласників або законом. Слід також враховувати і внесок кожного із співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Особливу роль під час визначення частки в майні відіграє також і покращення спільного майна, які здійснив один із співвласників. Наприклад, якщо співвласник власним коштом та за згодою всіх співвласників здійснив поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, то він має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності. Якщо ж ці поліпшення можна відокремити, то вони є власністю того із співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.

Здійснення права спільної часткової власності відбувається за згодою співвласників, в тому числі шляхом укладення договору про порядок володіння та користування спільним майном. Причому кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

При здійсненні спільної часткової власності співвласники наділені правами та обов'язками щодо спільного майна, так само як при праві особистої власності, однак у відповідній частині. Наприклад, співвласники отримують право на плоди, продукцію та доходи від використання майна відповідно до їх часток. Однак співвласники відповідно до своєї частки зобов'язані здійснювати витрати на утримання спільного майна.

Окремо слід звернути увагу і на розпорядження спільним майном шляхом відчуження чи виділення. Приміром, співвласник має право самостійно відчужити свою частку у праві спільної часткової власності. Однак у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом 1 місяця, а щодо рухомого майна — протягом 10 днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі. Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця.

Співвласник має також право на виділення йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Причому виділення може провадитись як в натурі, так і за його згодою шляхом грошової компенсації.

Від виділення слід відмежовувати поділ спільного майна, тобто проведений за згодою усіх співвласників розподіл спільного майна в натурі між усіма співвласниками. При поділі, на відміну від виділення, відносини спільної власності припиняються.

Право особи на частку в спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і її не може бути виділено в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї (ст. 365 ЦК).

Право спільної сумісної власності є правом двох або більше осіб разом за спільною згодою володіти, користуватись та розпоряджатись єдиним майном, що належить їм на праві власності, частки якого попередньо не визначено. Право спільної сумісної власності виникає лише у разі, якщо це прямо передбачено в законі.

На сьогодні законодавець відзначає дві підстави виникнення права спільної сумісної власності:

• набуття майна подружжям за час шлюбу;

• набуття майна в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї.

Особливості правового режиму майна подружжя за час шлюбу додатково регулюють ст.ст. 60—74 СК України. Особливості правового режиму майна, набутого в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, регулює Закон України "Про особисте селянське господарство".

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що його вчинено за згодою всіх співвласників.

Виділення майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за бажанням співвласника. У разі виділення частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Причому виділення може провадитись як у натурі, так і, за згодою співвласника, шляхом грошової компенсації.

Поділ майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за домовленістю між співвласниками цього майна. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Окрім цього, за рішенням суду частку співвласника може бути збільшено або зменшено з урахуванням обставин, які мають істотне значення. Наприклад, суд може відійти від рівності часток при поділі майна подружжя та визнати за одним із подружжя право на більшу частку в спільному майні з урахуванням інтересів неповнолітніх осіб, що залишаються на його утриманні (ст. 70 СК). У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.