Теорія держави і права

Закономірності та види соціального регулювання

Суспільство — це різновид складних, диференційованих, динамічних соціальних систем, що характеризуються цілісністю, стійкістю, здатністю до саморозвитку та наявністю особливих соціальних цінностей і норм, які забезпечують його функціонування.

Дослідження будь-якої системи можна проводити як у цілому, так і аналізуючи її складові. Так, В. Селіванов, Н. Діденко зазначають, що системостворюючими чинниками слід вважати людину як суб'єкта становлення, функціонування та розвитку суспільних відносин; суспільні відносини як найефективнішу форму соціального зв'язку; культуру як сукупність матеріальних та духовних досягнень суспільства, що зумовлює певні критерії її цілісності як соціального утворення.

В. Четвернін розглядає суспільство як вияв самоорганізованої соціальної системи, серед властивостей якої розрізняє самоцінність як неможливість існування людини поза межами суспільств. Це дає можливість виокремити два типи суспільства та два типи цивілізації: персоноцентристську і системо-центристську.

Слід зазначити, що дієвість даної системи залежить від рівня впорядкованості соціальних відносин. Це впорядкування відбувається шляхом соціального регулювання. Міра регулятивного впливу на суспільство визначається певними факторами, а саме: ступенем розвитку суспільних відносин, вимогами, які ставить саме суспільство, складністю відносин, що виникають між суб'єктами та рівнем організованості суспільства.

Соціальне регулювання — це здійснюваний за допомогою системи спеціальних засобів вплив суспільства на поведінку суб'єктів з метою упорядкування відносин та забезпечення соціального компромісу.

У юридичній літературі існують різні підходи до проблеми соціального регулювання: від релігійних до класових, від біхевіористських (пов'язаних з поведінкою суб'єктів) до кібернетичних.

Кожен з цих підходів є складним, поліструктурним комплексом. Так, релігійні уявлення про соціальне регулювання містять різні вихідні постулати. Теологічні теорії, згідно з якими поведінка людини повністю залежить від «Божої волі», а беззаперечне підкорення цій волі є змістом людської діяльності; інші теологічні теорії, менш радикальні, виходять з того, що людина має божественне начало, але водночас має і свободу вибору своєї поведінки. Основу релігійних поглядів складають певні правила (заповіді, канони, закони), яким повинні слідувати всі члени суспільства.

Складним є і класовий підхід щодо соціального регулювання. В його основу покладено класові інтереси, ідеали та цінності, які формуються пануючими класами, а тому ці моральні та правові норми діють як регулятори суспільного життя.

Соціальне регулювання повинно знайти відображення у різноманітності форм виразу: від правових (закони, підзаконні нормативно-правові акти) до моральних (кодекси честі, етика адвоката, підприємця тощо); від естетичних (стиль, мода) до організаційно-технічних (стандарти, правила безпеки); від централізованих (програми, директиви) до синергетичних (фактори, які формують навколо себе однорідні, подібні стани, групи явищ тощо).

Біхевіористський підхід розглядає соціальне регулювання з позиції певного впливу норм, що встановлені та визнані в суспільстві, у державі, в певній соціальній спільності, на поведінку людини, з урахуванням різних факторів.

Для кібернетичного підходу характерний погляд на суспільство як врегульовану систему, де соціальне регулювання розглядається як засіб впливу на суспільні відносини, процеси, системи, котрий має забезпечувати їх певні характеристики. Суспільні відносини повинні набувати заданих нормою права певних ознак. Коли характеристики об'єкта регулювання виходять за ці межі, ці відносини чи системи повинні бути відкореговані до відповідних параметрів. Цей процес передбачає зворотній зв'язок, який дає повну інформацію щодо стану об'єкта правового регулювання, своєчасного застосування заходів додаткового впливу на останній та повернення його у межі запропонованих параметрів.

У сфері соціального регулювання вирішуються завдання щодо формування соціальної ролі в суспільстві соціальних систем і структур шляхом підпорядкування, встановлення ієрархії, організації та функціонування влади тощо.

Соціальне регулювання характеризується наступними ознаками:

— Воно здійснюється в межах суспільства.

— Регулює поведінку соціальних суб'єктів.

— Має загальний характер.

— Поширюється на всіх суб'єктів.

— Здійснюється за допомогою спеціальних засобів.

— Гарантується суспільством.

— Забезпечує функціонування суспільства як певним чином організованої системи.

Соціальне регулювання характеризується як найбільш раціональне поєднання двох його різновидів: нормативного регулювання та індивідуального регулювання.

Соціальне регулювання реалізується в суспільстві, його змістом є перехід від нормативного регулювання до індивідуального. Процес упорядкування відносин між суб'єктами пов'язується з можливістю конкретизації правил загального характеру до певного випадку чи суб'єкта.

Таким чином, винесення рішення у певній справі на підставі та у відповідності з нормою загального характеру і визначає практичну реалізацію соціального регулювання.

Вказані види соціального регулювання мають рівноцінне значення, оскільки нормативне визначає правила поведінки в цілому, а індивідуальне — є засобом реалізації нормативного шляхом його конкретизації до певних життєвих обставин.