Теорія держави і права

Інкорпорація

Інкорпорація (від лат. In corporo ) — це така форма систематизації, коли нормативні акти певного рівня об'єднуються повністю або частково у різного роду збірники чи зібрання у певному порядку (хронологічному, алфавітному, системно-предметному). Інкорпорація являє собою постійну діяльність державних й інших органів з метою підтримувати законодавство в діючому (контрольному) стані, забезпечувати його доступність, надавати найширшим колам суб'єктів достовірну інформацію про закони й інші нормативні акти у їх чинній редакції.

Особливість інкорпорації полягає в тому, що будь-які зміни у змісті актів, поміщених в збірники, звичайно, не вносяться і зміст правового регулювання по суті лишається незмінним. Саме це властивість інкорпорації — збереження незмінним змісту нормативного регулювання — відрізняє її від кодифікації і консолідації.

Разом з тим форма викладу змісту нормативних актів інколи зазнає певних, досить суттєвих змін, оскільки інкорпорація не являє собою простого відтворення актів у їх первинній редакції. Звичайно у збірниках чинних нормативних актів тексти останніх друкуються з врахуванням наступних офіційних змін і доповнень. Крім того, у процесі інкорпорації з тексту актів, вміщених в збірник, вилучаються глави, статті (пункти), окремі абзаци й інші частини, визнані такими, що втратили силу. У такий збірник вносяться всі наступні зміни і доповнення з фіксуванням офіційних реквізитів тих актів, якими внесені відповідні корективи.

Із тексту нормативних актів виключаються також різного роду оперативні доручення й інші ненормативні приписи, тимчасові норми, строк дії яких закінчився, відомості про осіб, що підписали відповідний акт.

Поділ інкорпорації на окремі види можна проводити за різними підставами. Залежно від юридичної сили збірників і зібрань, що видаються, інкорпорація поділяється на офіційну, офіціозну (напівофіційну) і неофіційну.

Офіційна інкорпорація здійснюється від імені і за дорученням або з санації правового органу (органів), який затверджує або іншим способом офіційно схвалює підготовлені зібрання (зводи). Таке зібрання (звод) має офіційний характер, тобто воно прирівнюється до офіційних джерел опублікування розміщених у зібранні нормативних актів і на його матеріали можна посилатися в процесі правотворчої і правозастосовчої діяльності, в угодах, скаргах і заявах громадян, що направляються в правоохоронні чи інші державні органи. Офіційне зібрання законодавства має пріоритет перед раніше виданими публікаціями нормативних актів, оскільки воно включає акти в їх чинній редакції.

Підготовка офіційних зібрань (зводів) звичайно супроводжується великою підготовчою роботою. У процесі їх складання виявляються і визначаються такими, що втратили силу, застарілі, фактично не чинні акти або акти чи їх частини, що протирічать більш пізньому законодавству; в інші акти, що частково протирічать більш пізньому законодавству, вносяться необхідні зміни. Приймається ряд нових законів й інших нормативних актів, що усувають прогалини у законодавстві. Можливе також усунення множинності нормативних актів з одного питання шляхом прийняття укрупнених, консолідованих актів.

Офіційна (напівофіційна) інкорпорація — це видання зібрань і збірників законодавства за дорученням правотворчого органу (органів) спеціально уповноваженим на те органом (наприклад, Міністерством юстиції), причому правотворчий орган офіційно не затверджує і не схвалює таке зібрання (збірник), і тому тексти розміщених у ньому актів не набувають офіційного характеру.

Неофіційна інкорпорація здійснюється відомствами, організаціями, державними чи приватними видавництвами, науковими особами, тобто тими суб'єктами, які не мають спеціальних, наданих правотворчим органом повноважень видавати зібрання законодавства і здійснюють цю діяльність за власною ініціативою. Неофіційні збірники законодавства не є джерелами права, на них не можна посилатися у процесі правотворчості й застосування права. Більшість виданих сьогодні у нашій країні збірників законодавства — це неофіційна інкорпорація.

За характером розміщення матеріалу всі зібрання законодавства можна поділити на хронологічні і систематичні. У хронологічних зібраннях нормативні акти розташовуються послідовно за датами їх видання, у систематичних — за тематичними розділами залежно від змісту акта, причому в кожному розділі акти розміщуються, знову ж таки, не в хронологічному порядку, а за предметним принципом. У систематичних збірниках на початку кожного розділу і в інших підрозділах розміщуються акти більшої юридичної сили, що містять основні принципові норми з відповідного питання, а потім акти, що розвивають, конкретизують і деталізують основні норми.

При підготовці і виданні зібрань законодавства можуть поєднуватися хронологічний і предметний методи розміщення матеріалу, коли розділи зібрань поділяють тематично, за предметним принципом, а всередині кожного розділу акти розміщуються в хронологічному порядку.

У систематичних зібраннях акти перебувають в логічно витриманому вигляді. Цього позбавлені хронологічні зібрання. Проте дуже часто систематизація законодавства починається саме з підготовки хронологічних зібрань як попереднього етапу систематизації, після чого значно легше розміщувати нормативні акти у систематичних зібраннях за тематичним принципом.

Нарешті, інкорпорація законодавства може класифікуватися залежно від обсягу поданого нормативного матеріалу. За цією ознакою слід розрізняти генеральну (повну) інкорпорацію, коли у зібрання включають все законодавство країни, і часткову інкорпорацію, коли складають зібрання і збірники нормативних актів з певних питань, сфери державної діяльності, певної галузі законодавства чи правового інституту й інших ознак.

В сучасних умовах, коли в Україні темпи правотворчої діяльності на всіх рівнях, і насамперед в законодавчій сфері, надзвичайно великі, виникла гостра потреба у підготовці і виданні нового Зводу законів України. Його видання — це необхідна передумова створення внутрішньо узгодженого і зручного для користування зібрання Української держави.