Теорія держави і права

Поняття і значення тлумачення норм права

Під тлумаченням норм права слід розуміти діяльність органів держави, посадових осіб, громадських організацій, окремих громадян, спрямовану на встановлення змісту норм права, на розкриття вираженої у них волі соціальних сил, що знаходяться при владі. Розроблення нових юридичних приписів неможливе без тлумачення, оскільки у розвинутій системі законодавства більшість норм, що видаються, так чи інакше пов'язана з уже існуючими законодавчими положеннями. Великого значення набуває тлумачення і для створення зводів законів, зібрань і довідників із законодавства, для обліку нормативних актів. Процес тлумачення є необхідним при реалізації правових норм органами суду, прокуратури, господарськими судами, іншими державними органами, при укладанні угод і договорів господарськими структурами, в діяльності партій, громадських об'єднань тощо.

У процесі тлумачення встановлюється зміст норми права, її основна мета і соціальна спрямованість, можливі наслідки дії певного акта, виявляються суспільно-історичні обставини його прийняття, умови, у яких відбувається тлумачення, тощо. Для виявлення дійсного змісту волі, що виражена у нормативному акті, необхідно проаналізувати сам текст нормативного акта, преамбулу, офіційне і неофіційне його роз'яснення, інші близькі за змістом норми, матеріали періодичного друку, наукові праці тощо. Проте головним об'єктом тлумачення, при строгому режимі законності повинен бути текст нормативного акта, оскільки у ньому насамперед знаходить свій вираз воля законодавця.

Тлумачення має особливе значення для працівників правоохоронних органів, оскільки застосування права для них є одним з основних обов'язків, тією формою, у якій втілюється їх діяльність.

Проте тлумачення є необхідним і для громадян, оскільки відомо, що незнання закону, не звільняє від відповідальності.

Мета тлумачення — вірне і точне розуміння та застосування закону, виявлення його сутності, яку законодавець вклав у словесне формулювання. Воно покликано протидіяти будь-яким спробам відійти від змісту правових норм, протиставити букву і дух закону, виявити зміст того, що сформулював законодавець. Основною ідеєю, що має втілювати вчення про тлумачення, є ідея охорони і всебічного зміцнення законності. Тлумачення не вносить і не повинно вносити зміни і доповнення в чинні норми. Воно покликане лише пояснювати те, що сформульовано у законі.

Зрозуміло, що тлумачення неможливе без врахування суспільно-політичної ситуації в країні, проте це не означає, що у процесі тлумачення під приводом врахування зміни умов, потреб соціально-політичного і господарського розвитку можна відходити від точного змісту правових норм, змінювати зміст норми, що вкладений у неї законодавцем.

Закони змінюються і пристосовуються до нових умов не у процесі їх тлумачення і застосування, а у встановленому порядку самим законодавцем. В результаті тлумачення не створюється норма права, а лише виявляється, встановлюється виражена в законі державна воля. Воно не повинно заміняти правотворчість там, де є прогалини у правовому регулюванні, і де необхідне видання нових нормативних актів.

Законність забезпечує верховенство закону над всіма іншими нормативними актами, його вищу юридичну силу. Щодо тлумачення це верховенство знаходить прояв у тому, що зміст підзаконних актів розкривається у точній відповідності з законом.

Тлумачення норм права являє собою складне, комплексне явище. Його можна розглядати у двох аспектах. Під тлумаченням, по-перше, слід розуміти процес мислення особи, що вивчає правову норму, усвідомлення змісту норми та її пояснення. Це необхідний підготовчий етап, передумова для вірного вирішення конкретної справи, проведення кодифікаційної роботи, складення зібрань і картотек законодавства, обліку нормативних актів, видання акта — роз'яснення норми права тощо. По-друге, тлумачення передбачає роз'яснення змісту норми. Це — діяльність певних органів і осіб, що має самостійне і спеціальне значення. Її мета — забезпечити відповідне застосування норми, що тлумачиться, у всіх випадках, на які вона розрахована, запобігти можливим помилкам при застосуванні. Тлумачення — роз'яснення обов'язково повинно бути зафіксованим або у формі офіційного акта державного органу, або іншого органу, наділеного владними повноваженнями, або у формі рекомендацій, що дають громадські організації чи окремі громадяни, і не мають формально юридично обов'язкового характеру.

У першому випадку йдеться про різні способи усвідомлення норм права — мовний, систематичний, історико-політичний тощо. Крім того, слід пам'ятати про ті результати, які здобуває інтерпретатор, використовуючи всі прийоми усвідомлення (буквальне, поширювальне, обмежувальне тлумачення). У другому випадку розглядаються такі види тлумачення, як офіційне, яке може бути нормативним і казуальним та неофіційне.

Вказані аспекти є найбільш рельєфними при застосуванні права: особа чи органи, що застосовують юридичні норми, повинні усвідомити їх зміст і ознайомитися з роз'ясненням, що дають офіційні органи чи наука права. Усвідомлення норми має на меті встановити її зміст у повному обсязі, в той час роз'яснення має, як правило, більш конкретне призначення — розкрити зміст того чи іншого терміна, пояснити на кого розповсюджує свою дію норма, що тлумачиться, яке її співвідношення з іншими, близькими за змістом нормами. Усвідомленню підлягають в принципі всі нормативні акти, роз'ясненню лише ті, з приводу яких виникають на практиці сумніви чи неузгодженості. За усвідомленням не обов'язково повинно відбуватися роз'яснення, у більшості випадків достатньо лише усвідомити зміст закону, щоб винести рішення у справі.