Теорія держави і права

Причини правопорушень

Причини правопорушень — це комплекс явищ об'єктивного і суб'єктивного характеру, здатних детермінувати протиправну поведінку суб'єктів права.

Розуміння самого поняття «причина» є досить багатогранним. М. Бунге стверджує, що кожен філософ і вчений користується своїм власним визначенням причини, навіть якщо йому не вдалося чітко його сформулювати. У філософському словнику під причинами розуміють події чи явища, що породжують наслідки.

Філософія права визначає причинність як об'єктивний, загальний, генетичний зв'язок між явищами. Процес формування причинності послідовно розвивається в часі, і причина в часі завжди попереджує наслідок.

Неоднозначність у розумінні причин правопорушень пояснюється наявністю цілого ряду факторів, а саме: різноманітністю досліджуваних явищ, складністю взаємозв'язків між ними, особливостями суб'єктного складу тощо. Самі правопорушення, як і їх причини, історично мінливі і різні не тільки у кожній соціально-економічній формації, але навіть часом у різних регіонах держави.

Важливе значення у процесі дослідження даної проблеми має комплексний підхід до вивчення даного явища. У юридичній літературі виділяють декілька рівнів дослідження: 1) індивідуальний рівень; 2) на рівні колективу; 3) на рівні суспільства в цілому.

Індивідуальний рівень. На індивідуальному рівні аналізуються причини протиправної поведінки окремої людини, які зводяться до неузгодженості поведінки особи та оточуючого її середовища. Причини цього неузгодження залежать як від деформації особистості, антигромадської спрямованості в діяльності особи так і від особливостей впливу середовища на поведінку суб'єкта.

На рівні соціальних груп. Основними причинами протиправних діянь є несприятливі умови формування особистості, а також ті протиріччя, конфлікти і життєві труднощі, що мають місце в оточуючому середовищі. Важливу роль відіграють і дефекти буденної свідомості, зокрема притаманні малій групі стереотипи поведінки, що відхиляється від норми.

На рівні суспільства в цілому причини правопорушень пов'язують із змінами, що відбуваються у соціальній, економічній, культурно-психологічній системах суспільства.

Негативні явища у системі, що розвивається, безпосередньо пов'язані із історичними умовами її формування, внутрішніми і зовнішніми протиріччями її розвитку. Виходячи із наукових досліджень, можна сказати, що частіше має місце поєднання суб'єктивних причин правопорушень з об'єктивними умовами (недоліки у сфері побуту, економіки, у сфері організації управління тощо.).

В. Котюк вважає, що всі причини і умови злочинності можна класифікувати за різними критеріями:

1) за рівнем дії (субординації):

а) причини злочинності в цілому;

б) причини певних видів правопорушень (категорій, груп);

в) причини окремих злочинів;

2) за змістом причини злочинності поділяються на діючі у соціально-економічній, ідеологічній, політичній, соціально-психологічній, культурно-виховній, організаційно-управлінській сферах;

3) соціальна суть криміногенних причин і умов визначається залежно від взаємозв'язків з основними закономірностями розвитку суспільства;

4) за значимістю розрізняють: повні і специфічні причини злочинності (частина повної причини);

5) залежно від природи причини і умови злочинності поділяють на об'єктивні, об'єктивно — суб'єктивні і суб'єктивні.

П. Рабінович виділяє дещо інші критерії класифікації причин злочинності:

1. за значенням у процесі детермінації:

а) основні — соціальні явища, яким належить вирішальна роль у даному процесі (напр.: суперечність чинного законодавства основним правам людини, загальнолюдським моральним приписам тощо);

б) неосновні — це фонові явища, які здійснюють свій вплив на фоні головних чинників, вони сприяють чи полегшують скоєння правопорушення (напр.: недосконалість обліку та охорони матеріальних цінностей; недостатній контроль за дотриманням техніки безпеки тощо);

2. за онтологічним статусом щодо свідомості конкретної особи:

а) об'єктивні — явища, що не залежать від свідомості особи (напр.: недоліки в роботі державних органів);

б) суб'єктивні — явища, які належать до складу індивідуальної свідомості конкретного суб'єкта та безпосередньо визначаються нею (напр.: психологічна установка особи на протиправну поведінку).

Враховуючи досягнення кримінологічної науки, В. Котюк всі концепції причин злочинності поділяє на дві основні групи: соціологічні і біосоціальні. Перші характерні для американської і англійської кримінології; другі — для європейської і латино-американської кримінології.

Соціологічні теорії причин злочинності:

1) Теорія науково-технічної революції. Дана теорія виникає у XX ст. та є результатом НТР. Соціальні зміни, що відбулися в суспільстві, такі як індустріалізація, урбанізація, автомобілізація, міграція призвели до порушення традиційних форм сімейних зв'язків, вплинули на розвиток релігії, культури, внаслідок чого відбуваються відчуження і знеособлення людини та її індивідуальності, формується загальна байдужість, підвищується агресивність, емоційна нестриманість. Всі ці фактори сприяють зростанню рівня злочинності.

2) Вчення Є. Сатерленда про диференціальні асоціації (різні зв'язки). Відповідно до даної теорії злочинцями не народжуються, а стають у процесі багатогранних контактів особи у мікрогрупах: в сім'ї, на вулиці тощо. Домінування в таких групах антигромадських поглядів, установок і позицій призводить до злочинності.

3) Теорія соціальної дезорганізації (аномії). Її суть полягає у тому, що значний влив на рівень злочинності має соціальне розшарування, різний рівень соціального життя.

4) Теорія багатофакторності (Кетле, Гере). На рівень злочинності впливає цілий ряд факторів, до яких належать: фізичні, кліматичні, територіальні, психічні, антропологічні, соціальні тощо.

5) Класова теорія. Її суть зводиться до того, що основною причиною злочинності є класова і майнова нерівність.

Серед біосоціальних теорій причин злочинності виділяють:

1) Небезпечний стан — перманентна (та, що змінюється) та іманентна (внутрішньо присутня) схильність людини до скоєння злочинів.

2) Фрейдистські теорії злочинності отримали розповсюдження на початку XX ст. під впливом досліджень лікаря-психіатра Зігмунда Фрейда. Суть цієї теорії полягає у комплексі неповноцінності, який формується з моменту народження дитини (комплекс Едіта та Електрик — ставлення матері до сина і сина до матері, а також батька до дочки і навпаки). Дитина біологічно приречена на постійну жорстоку боротьбу антисоціальних глибинних інстинктів (агресивних, статевих тощо) з моральними установками особи, від яких людина не може позбавитися все своє життя.

3) Теорія психопатологічних причин. В основі даної теорії покладено той факт, що злочинцем завжди є людина, якій притаманні патологічні зміни у її психіці, у її розумовому розвитку, у поведінці.

4) Спадкові теорії — представники даної теорії вважають причиною злочинності спадковий фактор (у генетичному коді людини закладається схильність до антисоціальної поведінки). Іноді цю теорію називають «теорією сімейного древа».

5) Теорія конституціональної схильності. В основі даної теорії лежать антропологічні особливості будови людського тіла. Між будовою тіла і психологічними рисами особи, особливо її характером, існує прямий зв'язок.

Правопорушення — це не стільки юридичне, скільки соціальне явище, яке посягає на правопорядок, спричиняє вплив на стійкість та стабільність життя суспільства, наносить шкоду особистим та суспільним інтересам.