Авантюризм політичний

Авантюризм політичний (від франц. aventure — пригода) — політичні наміри і дії, що спираються на віру і обман, спрямовані на здійснення мети, заснованої на уявленнях, бажаннях, міфічних переконаннях без урахування реальних політичних сил і можливостей, наукового їх обгрунтування й розрахованої на випадковий успіх. Прибічниками авантюризму політичного є політики-авантюристи, котрі являють собою тип політичного керівника, який пропонує програму популістського характеру.

Політика, що ґрунтується на авантюризмі політичному, як правило, приречена на провал і веде до поразки. Як засвідчує історична практика, прикладами авантюризму політичного можуть бути: породжене радянською політичною системою утвердження ідеї «всемогутності партії на шляху до світлого майбутнього» в колишньому СРСР; нацистські ідеї всесвітнього панування в Німеччині; соціально необгрунтовані ідеї «прискорення» й «оновлення» в початковий період краху радянського тоталітаризму. Політиці авантюризму політичного властиві такі основні риси: вона розрахована на видиму активність і спирається на створення «шумових ефектів» політичного та ідеологічного впливу; характеризується пошуками «винних»; орієнтується на конфронтаційну стратегію неприйняття й цілковитого ігнорування правдивої громадської думки, на неврівноваженість і галасливість політичних лідерів, на деперсоналізацію і розмивання статусно-престижних критеріїв взаємодії людей, деактуалізацію цінностей. Прихід до влади авантюристів стає найреальнішим в умовах загрози загального революційного наступу, соціальних потрясінь, панічного страху перед терором. Авантюризм як політиканство руйнівно впливає на «суспільний організм», стримує його демократичний розвиток. Він є виразом соціопатії в суспільстві й приховує у собі негативний зміст. Останні події світового й вітчизняного політичного розвитку свідчать, що авантюризм політичний залишається досить поширеним явищем і особливо небезпечним у військовій і державних сферах, де йдеться про долю цілих держав і народів.