Авторитаризм

Авторитаризм (від лат. autoritas — влада, вплив) — політична концепція і політична практика, в основу яких покладено зосередження монопольної чи значної більшості влади в руках однієї особи чи групи осіб, а також його виправдання; політичний режим, встановлений або нав’язаний такою формою влади, що занижує або виключає роль представницьких інститутів влади. У політології поняття авторитаризму розглядається як явище, протилежне демократії. Авторитаризму як методу управління притаманні: рекрутування політичної еліти шляхом кооптації, призначення згори; скасування або значне обмеження, звуження політичних прав і свобод громадян; обмеження діяльності політичних партій та інших суспільних угруповань; народ не визнається як головне джерело і суверен влади; дії державних інститутів суворо регламентуються, можливості опозиції зведені до мінімуму, не виключені застосування політичних репресій і не реалізується демократичний принцип поділу влади. За авторитаризму відбувається формалізація і вихолощення справжнього організаційного і регулятивного сенсу політичних процедур та інститутів, що пов’язують державу і суспільство. Авторитаризм всіляко сприяє пасивності мас, їхній відстороненості від політичних процесів.

Головною опорою авторитарних режимів є домінуючі вертикальні силові структури влади — армія, каральні органи. Основа стилю діяльності — безапеляційно-командний метод керівництва: розпорядження, накази, директиви з вимогою їх безумовного виконання. Основний засіб подолання кризових ситуацій — сваволя і репресії. Засади і ступені авторитаризму можуть бути різними: від раціональних, виправданих ситуацією (стан війни, суспільна криза) до ірраціональних, коли авторитаризм набуває крайньої форми жорстокості. Слід розрізняти авторитаризм і тоталітаризм. На відміну від останнього авторитарним формам влади властиві певні елементи демократизму, зокрема автономія особистості і суспільства в неполітичих сферах. Пом’якшеними варіантами авторитаризму є олігархічні та конституційні форми влади, за яких формально допускаються поділ влади, багатопартійність, існування профспілок та інших суспільних організацій за умови їхньої підконтрольності, обмежені вибори парламенту при домінуванні виконавчої влади і зрощуванні правлячої партії з держапаратом, відмова від тотального контролю над суспільством і обмежене вторгнення в позаполітичні сфери, переважання харизматичних традицій.

Авторитарні режими вважаються природними або виправданими в умовах зламу старих соціальних структур, у процесі переходу від традиційного стану суспільства до індустріального рівня. У подальшому передбачається і почасти досягається переважання ліберальних елементів істеблішменту і поступове формування громадянського суспільства. Саме тому авторитарні політичні системи найбільш поширені в історії людства. До них належать монархії, диктаторські режими, військові хунти, популістські системи правління і т. ін. Така популярність авторитаризму продиктована його достоїнствами, особливо відчутними в екстремальних ситуаціях: здатністю забезпечити суспільний порядок, здійснити швидко реорганізацію суспільних структур, сконцентрувати зусилля й ресурси на вирішенні певних конкретних питань. Все це надає авторитаризмові привабливості й спонукає владні структури й окремі політичні сили посттоталітарних країн (у т. ч. й України) до застосування його методів як досить ефективного засобу проведення радикальних реформ.