Авторитет політичний

Авторитет політичний (нім. autorität, від лат. autoritas — влада, вплив) — у широкому розумінні означає загальновизнаний вплив особи чи організації в різних сферах суспільно-політичного життя, заснований на знаннях, моральних якостях, соціальному статусі, досвіді чи міфах; у вузькому — одна з форм легітимного здійснення політичної влади. Авторитет політичний — це якість, яку може мати або не мати суб’єкт влади. Якщо він спроможний, не використовуючи силу, впливати на поведінку інших людей шляхом навіювання, наполегливості та переконання, тоді можна вважати, що він має реальний авторитет. Таким чином, авторитет політичний — якість набута. Вона пов’язана з визнанням влади без прямого примусу чи вираженої готовності.

М. Вебер визначив три найважливіші види авторитету політичного: традиційний, заснований на звичаї, звичці коритися, поважати визначену особу чи організацію; законний, або конституційний, набутий внаслідок поваги людей до закону, волі більшості; харизматичний, пов’язаний з особистою повагою до лідера, організації, з вірою у їх виключні якості. Залежно від тих специфічних особливостей, котрі характеризують авторитет політичний, він буває науковим (якість ученості), діловим (компетентність, навички, досвід), моральним (високі моральні якості), релігійним (святість), статусним (повага до посади) і т. ін.

З багатьох стратегій здобуття авторитету політичного можна виділити дві головні: прямий вплив на політичну владу та офіційних осіб; непрямий вплив на них через окремих осіб, політичні партії та суспільну думку. Стратегія та методи, що при цьому використовуються, визначаються їх якістю, складом, метою та засобами її досягнення, а також характером об’єкта, на який намагаються вплинути. У цьому політичному просторі існують такі рівні: вплив на суспільну думку з використанням різноманітних засобів масової інформації для популяризації своїх ідей чи програм; намагання вплинути на результати виборів шляхом фінансування політичних, груп чи активізації інших форм передвиборної боротьби; вплив на зміст платформ політичних партій шляхом виступів на відповідних форумах або в спілкуванні з кандидатами; концентрація зусиль, що впливають на законодавчі органи, входження в контакт з депутатами; спроби контролювати вже прийняті закони, співробітництво чи суперництво з бюрократією у тлумаченні цих законів; особисті зв’язки, що здійснюються через сім’ю, школу, контакти за місцем проживання чи праці; пряме представництво у законодавчих органах влади чи бюрократичному апараті, що надає широкі можливості безпосередньо брати участь у прийнятті політичних рішень; входження в певні організаційні структури, участь в акціях протесту і т. ін.

Ефективність авторитету політичного залежить від багатьох чинників, серед яких варто відзначити такі: активність та енергія впливаючих; фінансові можливості та політична майстерність лідерів, їх чисельність, організаційна єдність і престиж у правлячих колах; рівень збігу прагнень впливаючих з громадською думкою; тип політичного режиму та орієнтованість його структур на урахування інтересів впливаючих та мас загалом; автономність, незалежність впливаючих щодо інших, впливовіших осіб та організацій; правильність стратегії й тактики в діяльності та ін.

Без авторитету влада не може бути міцною і ефективною. Характер авторитету політичного проявляється у багатьох його різновидах. Демократичний передбачає довіру, можливість прощати лідеру його помилки при загалом успішному керівництві, не виключає критичного ставлення до нього з боку опонентів. Авторитарний передбачає концентрацію впливу в одній особі чи групі. Критика на їх адресу виключається. Кінцевим виразом авторитарності в авторитеті політичному є харизма. Для її підтримки необхідне постійне продукування міфів, мистецтво видавати буденне за виключне, прорахунки — за прояв далекоглядності. Зміна політичних режимів приводить, як правило, до зміни типів авторитету. Авторитет політичний — неодмінна умова лідерства. Для демократичних систем характерною є ситуація, коли офіційним лідером у партії, прем’єром, президентом, спікером стають особи, що вже стали політичними авторитетами. Офіційне лідерство допомагає підтвердити авторитет політичний, але може звести до нуля накопичений політичний капітал.

Стійкість і тривалість авторитету політичного пов’язані передусім з тим, наскільки глибоко особи, організації усвідомлюють надану їм виборцями довіру, свою політичну і громадську відповідальність, наскільки вони є зразком порядності, справедливості, безумовного дотримання законів у проведенні політики. Управління на основі авторитету політичного не викликає у підлеглих негативної психологічної реакції, не сприймається ними як примусове, нав’язане ззовні. Саме тому здобутий державною владою авторитет у громадян, легітимація влади є необхідною умовою стабільності й злагоди в громадському житті. Авторитет політичний існує в будь-якому людському суспільстві. Його необхідність визнається майже всіма політичними течіями.