Аграрна політика

Аграрна політика (від лат. agrarius — земельний і грец. πολιτιχα — державні або суспільні справи) — сільськогосподарська політика, пов’язана з суспільно-політичним вирішенням земельного питання. Під аграрною політикою розуміють сукупність форм, методів і заходів, що їх здійснює держава в галузі сільського господарства, а також споріднених з ним галузей. Розрізняють аграрну політику у вузькому і широкому розумінні. У вузькому розумінні вона означає політику в галузі сільського господарства на тому етапі розвитку цієї традиційної сфери людської праці, коли вона була самостійним, застійним і консервативним видом діяльності. За останні десятиріччя сільськогосподарські галузі (численні відгалуження рослинництва й тваринництва) трансформувалися і органічно з’єдналися з цілим рядом інших галузей і сфер національної економіки в єдиному народногосподарському агропромисловому комплексі (АПК). Оскільки роз’єднати і відокремити ці галузі сьогодні практично неможливо, аграрна політика, що її проводять уряди всіх країн, як правило, стосується АПК в цілому, охоплює цілий комплекс галузей, які працюють на сільське господарство (так звана перша сфера АПК), власне сільське господарство (друга сфера АПК) і всі галузі з переробки, обробки, зберігання, транспортування, оптової й роздрібної торгівлі сільськогосподарською сировиною і кінцевою продовольчою продукцією (третя сфера АПК). Отже, в широкому розумінні слова сучасна аграрна політика охоплює всі перелічені сфери, причому не тільки суто економічні заходи, а й всю сукупність соціальних, політичних, правових заходів у цьому величезному, провідному секторі національної економіки. Аграрний сектор економіки в цілому є об’єктом постійного втручання і пильної уваги держави, спеціальної політики і масштабних урядових програм. Загострення економічних і соціальних проблем в агросфері призвело до того, що держави і урядові органи все більшою мірою перебирають на себе роль арбітра у стосунках між фермерами і гігантами-монополістами у галузі переробки й збуту сільськогосподарської продукції. Мета державного регулювання в агросфері — підтримка ринкового механізму, пом’якшення несприятливих соціальних наслідків діяльності ринкових сил для різних соціальних груп. В Україні на сучасному етапі її розвитку аграрна політика має велике значення з огляду на нагальну потребу визначення напрямів регулювання земельних відносин з метою забезпечення раціонального використання земель, створення умов для підвищення ефективності їхнього використання і охорони прав соціальних суб’єктів як землекористувачів.

Див. також Селянство.