Агресія

Агресія (від лат. aggressio — напад) — усі види та форми незаконного, з погляду Статуту ООН, збройного нападу та застосування сили однією державою чи групою держав проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої країни, народу (нації). Обов’язкові ознаки агресії — першість (ініціатива) щодо збройного нападу, а також агресивність задуму, намірів та інтенсивність дій суб’єкта міжнародної політики щодо відповідного об’єкта, тому поняття агресія не використовується при визначенні дій сторін у громадянських війнах, внутрішніх конфліктах. Збройна (пряма) агресія засуджується світовою громадськістю як один з найтяжчих міжнародних злочинів.

Визначення агресії набуло практично-політичного значення в 20-30-х pp. 20 ст. у зв’язку з відмовою більшості держав від права на війну і одночасного прагнення деяких політичних режимів до світового панування. У 1927 р. Лігою Націй була прийнята Декларація про агресивні війни, яка проголосила: «Будь-яка агресивна війна є й залишається забороненою» (п. 1). Ідеологічні та політичні змагання найвпливовіших держав навколо загальноприйнятого визначення агресії тривали майже 40 років, починаючи з Лондонської конвенції (1933). Право на визнання факту агресії належить Раді Безпеки ООН, яка згідно з резолюцією «Про визначення агресії» (1974) бере до уваги такі моменти: першість, ініціатива збройного нападу або іншого застосування збройної сили проти суверенітету держави; відповідність дій суб’єкта міжнародного права приблизному переліку агресивних актів; співучасть у формі надання своєї території для агресії; конкретність підходу та всебічне врахування обставин початку збройної боротьби країн. Залежно від змісту і форм дій розрізняють агресію пряму (вторгнення на територію іншої країни, напад, окупація, в т. ч. й тимчасова, бомбардування, блокада морських портів, порушення правил військової присутності згідно з попередніми домовленостями та ін.); непряму, в якій збройна сила агресора використовується приховано, замасковано, у формі найманців бандитських формувань; співучасть у діях агресивних держав. Найнебезпечнішою формою агресії, злочином перед людством вважається неспровокована пряма агресія, або ж агресивна війна. Міжнародним співтовариством не визнаються територіальні надбання, матеріальні здобутки, отримані внаслідок такої війни. З метою запобігання та припинення агресії до агресора застосовуються колективні заходи та примусові санкції без збройної сили (припинення економічних проектів, розрив дипломатичних стосунків) або із застосуванням збройної сили (колективні військові акції, блокада морських портів, шляхів постачання зброї тощо). Згідно з визначенням агресії Радою Безпеки ООН вона тягне за собою міжнародну відповідальність. Її несуть як держава-агресор (обмеження здійснення свого суверенітету, репарації, реституції), так і фізичні особи, винні в агресії (кримінальна відповідальність). Ті держави, які застосовують збройні сили для оборони у відповідь на напад, не можуть вважатися агресорами. Застосування державою сили припускається тільки у крайньому випадку: при здійсненні права на індивідуальну або колективну самооборону, якщо відбудеться озброєний напад на члена ООН, і тільки до того часу, поки Рада Безпеки не застосує заходів, необхідних для підтримання міжнародного миру і безпеки. Окрім санкцій проти агресора, застосовуються також різноманітні міжнародні заходи для ліквідації її наслідків.

Статут ООН зобов’язує своїх членів вирішувати всі свої суперечки тільки мирними засобами, не допускаючи жодних винятків, утримуватися у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави. Дійовим засобом проти агресії має стати створення всеохоплюючої системи міжнародної безпеки, виключення військового насильства як засобу розв’язання конфліктів, роззброєння, скорочення збройних сил, прийняття оборонних воєнних доктрин, ліквідація всіх видів зброї масового знищення.

Див. також Війна.