Аддикція влади

Аддикція влади (від англ. addict — наркоман; звичка, схильність до чогось) — сукупність проявів аддикативної поведінки (що модифікує емоції індивіда благодійним для нього чином), котра характеризується метафоричними висловами «комплекс влади», «жадоба влади», «сп’яніння владою» й означає наркотичне прагнення до постійного владарювання. Саме з цим політичним феноменом тісно пов’язана проблема обмеження влади. І. Кант висловлював думку, що нероздільне панування неминуче спотворює судження розуму, а тому владу не можна зосереджувати в руках однієї особи, ким би вона не була («влада розбещує, абсолютна влада розбещує абсолютно»).

На думку західних психологів і соціологів, влада в умовах монополії тяжіє до того, щоб стати хворобливою звичкою, яка губить тих, хто нею володіє, і тих, хто перебуває під впливом такої влади. Для певної категорії людей влада має найвищу особистісну значущість і цінність, супроводжується інтенсивними емоційними переживаннями, пов’язаними з її здійсненням. Так, Е. Каннет звернув увагу на те, що А. Гітлер був не стільки політиком, скільки біопсихічним типом можновладця. За оцінками деяких дослідників (В. Миневич, С. Рожков), аддикція влади змінює всю структуру цінностей. Прагнення влади спочатку, як правило, підпорядковується мотивам облагодіяння інших людей (покращення матеріального становища, сприяння утвердженню певних ідеалів, соціальні перетворення тощо), але в процесі здійснення влади остання набуває самодостатнього значення. У жертву владі поступово приносять колишні ідеали, прихильність до конкретних людей та їхніх інтересів, міжособистісні стосунки затискуються в тісні рамки соціальної ієрархії. Разом з тим аддикативний характер «комплексу влади» не заперечує прагнення задовольняти інтереси інших людей (найчастіше лише до моменту виникнення загрози владі самого аддикта). У позбавленні влади аддикт вбачає крах, фрустрацію, що супроводжується різноманітними складними особистісними реакціями (відхід від політики, позбавлення ідентичності, самодостатності, девіантність і т. ін.). З іншого боку, наявне вперте прагнення аддикта до відновлення влади, здійснення її в інших формах.

У людських спільнотах усталеність відносин панування-підпорядкування сприяє засвоєнню і збереженню соціального досвіду, стабільності політичної системи. Боротьба за владу, постійна зміна лідерів поряд з усуненням небезпеки аддикції влади призводить, як правило, до внутрішньої нестабільності, почасти стагнації політичної системи. У будь-якому випадку означені процеси тісно пов’язані з політичним феноменом аддикції влади, що становить серйозну небезпеку як для тих, хто прагне влади, так і для суспільства в цілому.