Адміністративно-командні методи управління

Адміністративно–командні методи управління (від лат. administratio — керівництво, управління і франц. commande — наказ, розпорядження) — сукупність форм і методів управління суспільством, згідно з якими діяльність людей стимулюється переважно засобами адміністративного примусу, а всі фази управлінського циклу — рішення, організація виконання, контроль за виконанням рішення — ініціюються та здійснюються засобами жорсткого централізму, обмеженням процесів самоврядування на всіх рівнях. Адміністративно–командні методи управління можуть бути історично виправданими й досить ефективними при досягненні мети управління за надзвичайних умов в економіці, виробництві, під час гострих політичних криз, воєн, подолання природних та антропогенних катастроф тощо. Однак домінування таких методів управління суспільством неминуче породжує: ототожнення примусової влади з владою політичною; придушення творчого потенціалу особистості, колективу, соціальних груп; обмеження свободи вибору рішень і діяльності; ідеологізацію всього суспільного життя; прагнення підпорядкувати за допомогою планування всі економічні і соціальні процеси «єдино вірному» вченню; тотальну залежність особистості від держави й етатизацію господарського життя.

Адміністративно–командні методи управління, як правило, використовуються поряд (в сукупності) з іншими методами — економічними, науково обґрунтованими, колегіальними, демократичними. Абсолютизація будь-якого методу, намагання користуватись ним завжди та в усіх сферах життя приречена на поразку. Однією з найважливіших складових мистецтва політичного керівництва суспільством є вміння правильно вибирати відповідне конкретному історичному моменту співвідношення, оптимальне поєднання різних методів, у т. ч. й адміністративно–командні методи управління, оскільки будь-яка управлінська система передбачає включення тих чи тих елементів жорсткості.