Активність політична

Активність політична (від лат. activus — діяльний) — одна з форм суспільно активності, діяльність соціальних суб’єктів, яка має на меті впливати на прийняття політичних рішень, здійснення своїх інтересів. Активність політична властива як індивідам, що беруть участь у політиці, так і масам, буває усвідомленою і стихійною. Кожна сучасна держава, здійснюючи свою політику, намагається заручитися підтримкою якомога більшої кількості громадян. Навіть диктаторські й тоталітарні режими, які насправді до крайності обмежують можливість участі громадян у політичному житті, намагаються створити ілюзію активності політичної, примушуючи всіх брати участь у різноманітних політичних акціях. Демократичні держави вбачають у розвитку активності політичної одну з головних умов здійснення своєї політики, досягнення й забезпечення політичної стабільності взагалі.

Активністю у політиці позначена діяльність професійних політиків, у т. ч. депутатів, чиновників вищої ланки, лідерів політичних партій, організацій та їх членів, самих партій та організацій, націй та інших соціальних спільнот, аж до держав. Розрізняють такі форми активності політичної: міжнародна (дипломатична, громадська); суспільна (регіональна, місцева, колективна); особистісна (відставка, голодування, абсентеїзм та ін.). Найпростішими формами активності політичної є пасивна участь у голосуванні, політичних мітингах та демонстраціях. Участь у політичному житті на цьому рівні характеризується низьким рівнем залучення. Високий рівень залучення передбачає організаційну участь у проведенні політичних кампаній, звернення з письмовими та усними заявами в державні та інші політичні органи, роботу в партійних та інших політичних організаціях, виступи в засобах масової інформації з політичних проблем. Серед факторів, які впливають на активність політичну, політологи виділяють рівень освіти та ступінь успіху. Особи, які мають вищу освіту і високі доходи, як правило, проявляють вищу активність політичну в порівнянні з тими, хто закінчив тільки школу і має порівняно низькі доходи.

Активність політична може бути легітимною, тобто законною, і незаконною. У першому випадку мається на увазі діяльність офіційних політиків — від президента до лідера первинного осередку зареєстрованої партії та її членів. Сюди входять також активність легальної опозиції та санкціонована активність самодіяльних громадян. У другому випадку активність політична включає політичну діяльність «непримиренної опозиції» (напр., більшовиків, терористичних організацій типу «червоних бригад», української закордонної діаспори та підрадянських дисидентів в часи колоніального становища України і т. ін.). За своїм змістом вона може бути: конструктивною і деструктивною; прогресивною, що веде до створення інноваційних, демократичних форм політичного життя, об’єднує суспільство й відображає його корінні інтереси; консервативною, що сприяє збереженню статус-кво й водночас збалансованості в суспільстві, у стосунках соціальних груп, окремих громадян і забезпеченню стабільності діяльності організацій та інститутів; реакційною (націоналізм, сепаратизм, екстремізм), що стримує поступальний розвиток соціуму і послаблює соціальні зв’язки. В основі активності політичної, як правило, лежать неординарні психологічні та соціальні якості суб’єкта (сильна воля, характер, холеричний і сангвінічний тип темпераменту), або за іншою класифікацією — екстравертність, завищені претензії. Активний громадянин звичайно керується такими мотивами: визначитися, вибитися в люди, домогтися певних благ, підняти професіоналізм влади, поліпшити соціальну практику. Активну особистість найчастіше характеризують такі риси, як розум, вміння зорієнтуватись, швидка реакція, мобільність. У її свідомості обов’язково наявні приватні або суспільні інтереси, ідеали, еталони громадянської поведінки, моральна позиція, а також завищене почуття власної гідності та справедливості.

Серед факторів активності політичної виділяють макрофактори (панівні світові тенденції, що звільняють чи закріпачують людину, характер політичного режиму, морально-політичне становище в країні); фактори середнього рівня (добробут окремої особи, взаємовідносини в колективі, сімейний стан); мікрофактори (освіта, минулий досвід, воля, мотиви, темперамент, самоідентифікація з референтною групою). Існує досить суперечливий зв’язок між активністю політичною громадян та ефективністю діяльності політичної системи. Різке збільшення кількості громадян і соціальних груп, залучених до політичної діяльності, що проявляється у зростанні числа партій та масових рухів, у політизації етнічних груп, страйках, політичних демонстраціях, призводить до зниження ефективності функціонування політичної системи і навіть може паралізувати її. І навпаки, політична активність допомагає підвищенню ефективності діяльності політичної системи, якщо вона проявляється в інституційних формах, регулюється правовими та політичними нормами.