Англійська політична думка

Англійська політична думка — сукупність ідей, поглядів і концепцій політичного характеру, висловлених англійськими мислителями Нового часу. Злет новітніх політичних вчень 17—18 ст. англійських мислителів мав кілька напрямів.

Консервативно-охоронна, або авторитарно-державницька, платформа представлена у вченні Томаса Гоббса (1588—1679) — автора знаменитого «Левіафана». На його думку, людина — це не суспільно-політична істота, а суто егоїстична тварина («людина людині вовк»), рівність якої від природи заперечує саме право, провокує війну всіх проти всіх. Для творення стану «людина людині бог» виникає штучна інституція — держава, яка відбирає в індивідів природні права, окрім права на фізичне життя. Безмежні права держави зосереджуються у руках абсолютного монарха, а тому поділ влади на гілки неприпустимий, бо призведе до громадянської війни. Влада суверена-монарха не підлягає будь-якому контролю, і він стоїть над законом. Гоббс впевнений, що держава — це і є суспільство, а суспільство — це і є держава, які стоять над людиною.

Другий напрям англійської політичної думки — радикально-конституційний, або революційно-демократичний — представляв Д. Лільберн (1614—1657), ідеолог найрадикальнішої політичної партії левелерів. «Божий народ є джерело будь-якої справедливої влади», але він «перебуває у становищі, близькому до рабства», — вважав Лільберн. Для визволення народу треба гарантувати свободу підприємництва, слова, інформації, право на працю, на соціальний захист, забезпечити недоторканність особи та її власності. Істинні левелери, або дигери, погляди яких узагальнював Д. Уїнстенлі (1609—1652), вимагали ще й скасування приватної власності, заперечення майнової нерівності людей, заборони торгівлі, грошової системи та встановлення суцільної соціальної рівності. Поміркованішим виявився радикалізм партії індепендентів (джентльменів), ідеологом яких вважається Д. Мільтон (1608—1674). Саме вони відрубали голову королю, доводячи його підзвітність народові, а не Богові, але ретельно відстоювали принципи народного суверенітету, свободу думки, преси, совісті, цензового виборчого права.

Найяскравішим виразником третього — ліберально-конституційного, або ліберально-демократичного, напряму англійської політичної думки став Д. Локк (1632—1704) з його «Двома трактатами про державне правління» та іншими працями. Він першим серед мислителів на концептуальному рівні, а не у вигляді гасла, у ланцюжку «особа-суспільство-держава» поставив на визначальне перше місце особу, тобто потреби й інтереси людини, на друге — потреби й інтереси суспільства і лише на третє — потреби й інтереси держави. Саме такий підхід згодом було покладено в основу політичної доктрини лібералізму. Держава, за Локком, виникла не у результаті гоббсівської «війни всіх проти всіх», а з первісного миру і злагоди серед рівних і вільних людей з метою забезпечення цих природних невідчужуваних прав і захисту приватної власності. Передані державі права свободи і рівності людьми не втрачаються, вони тільки зберігаються державою, найдосконалішою формою якої є не абсолютна, а конституційна монархія. Гарантом запобігання в ній політичній сваволі щодо особи повинен бути поділ влади на законодавчу, виконавчу (сюди включається і судова) та союзну, котра займається зовнішньою політикою. Такий поділ здійснюється на «істинних підвалинах моралі» та на принципі верховенства закону, якому підпорядковуються всі, у т. ч. і самі законодавці.

Результатом бурхливого перебігу революційних подій в Англії і концептуальної діяльності політичних мислителів цієї країни стали два визначні нормативні акти, які справили значний вплив на пізнішу політичну думку — Хабеас корпус акт 1679 р. та Білль про права 1689 р. Разом з Великою хартією вольностей 1215 р. вони й стали першою у світі конституцією держави і тепер вважаються складовими частинами сучасної неписаної конституції Великої Британії.

Подальший розвиток англійської політичної думки пов’язаний з іменами таких всесвітньо відомих вчених, як І. Бентам (1748—1832), Д. С. Мілль (1806—1877), Г. Спенсер (1820—1903), Е. Б. Тейлор (1832—1917) та ін., котрі репрезентували різні напрями англійської і європейської суспільно-політичної думки й погляди яких суттєво вплинули на розвиток американської і європейської політичної науки.

Див. також Бентам І., Берк Е., Європейська політологія, Мілль Дж.