Анекдот політичний

Анекдот політичний (франц. anekdote) — коротка жартівлива усна розповідь злободенного змісту з дотепною кінцівкою про певну політичну ситуацію, поведінку та риси характеру політичних лідерів, їхнє громадське та приватне життя. У загальнофілософському розумінні анекдот — це своєрідна форма масової свідомості, рефлексії, самокритики соціального життя, а також «свідчення певного успіху суспільства у поглибленні соціального досвіду, зростання самосвідомості, критики культури, соціальних відносин, відтворення» (А. Ахієзер). Він інтуїтивно виявляє амбівалентність явища, зміст якого до певного часу ілюзорно розглядався як монологічний, прямолінійний, позбавлений двозначності. Тим самим анекдот висловлює фантом, потаємну реальність, формує нове бачення світу, підкрадається до викриття таїни. До того ж анекдот протистоїть монологічній серйозності ідеології, стимулюючи її критику сміхом. І саме тому він стає авангардом історії. Від нього починається руйнування цінностей, що здавалися непорушними, він змінює духовну атмосферу суспільства, надає імпульс розвитку нових цінностей. Жорстока боротьба з анекдотом може затримати розвиток певного суспільного процесу, заганяючи хворобу вглиб, або зробити анекдот витонченішим, перетворити його в ще грізніший провісник масової інверсії. Тому слід визнати силу анекдоту, з якою не можуть не рахуватися можновладці.

Анекдот політичний як різновид анекдоту є віддзеркаленням соціальних і політичних реальностей і очікувань їхніх змін у вигляді метафори, своєрідною трансформацією їх інваріантності й емоційно ефективним аспектом пізнання цих реальностей. В умовах тоталітарного режиму, де політика є «державою в державі», він стає інтегратором громадської думки, певним видом політичного дискурсу, відповідно до мовного матеріалу якого, а також політичної риторики ця «держава в державі» не визнавалася народом легітимною, що знаходить своє відбиття в мові лексем із сумнівними конотаціями. Виникнення та «тріумфальна» хода анекдоту політичного в умовах такої держави визначаються безпосередньою необхідністю кодування тих чи інших політичних і соціальних чинників, зумовлюючи зміни в стереотипному інвентарі мови. Отже, в анекдоті політичному розглядаються соціальні та інші норми, не прийняті суспільством, тим самим демонструючи необхідність соціально-політичних змін, однак в дещо замаскованому дискурсі, мовних конотаціях. Кожний деспотичний устрій, іронічно зауважував Шамфор, взагалі заслуговує мати історію лише в анекдотах. У своїх анекдотах він намагався саме не розважати, а таврувати. Цим пояснюється разюча сила його характеристик королів, міністрів, фаворитів і фавориток, придворних і прелатів, у зв’язку з чим його анекдоти мали не лише велику популярність у народі, а й відігравали важливу роль у формуванні громадського життя, політичної думки.

Анекдот політичний може відігравати роль суспільної філософії, що передує змінам у житті суспільства, виступаючи як виразник легітимних засад громадської думки, та (особливо) андерграунду. В усіх цих випадках він забезпечує наступ на існуючі порядки завдяки своїй жанровій мобільності й різноманітності. Так, анекдот політичний може мати конкретних авторів (Шамфор, Ф. Ларошфуко), бути творінням певних відомств (спецслужб), засобів масової інформації, самої влади для власної популяризації або для зняття більш загрозливої критики. Інша частина анекдотів політичних — наслідок колективної творчості, фольклору, котра має за мету висміяти відверті або приховані вади державного чи політичного устрою, відомих політичних чи історичних осіб, їхніх політичних супротивників.