Антропологія політична

Антропологія політична (від грец. ανθροπος — людина і λογος — учення, слово) — філософсько-політологічна концепція, яка охоплює весь комплекс питань, що складають зміст проблеми людини в координатах універсальних законів буття і універсальних принципів людської діяльності. Однією з центральних проблем філософсько-політичної думки упродовж усієї історії незмінно залишається людина. Звернення до людини особливо характерне для філософії і політичної науки 20 ст. У контексті концепції антропології політичної людина — це процес надбання людської сутності окремим індивідом. Цей процес відбувається все життя, не втрачаючи своєї гостроти і драматизму. Один з найважливіших його наслідків — формування Homo humanis.

Гуманістична основа антропології політичної — надання політиці гуманістичного відтінку, орієнтація на реалізацію людських інтересів і цінностей, коли кожна людина відкриває для себе шлях до особистої субстанціональності. Антропологія політична має за мету сформулювати умови, за яких такі прагнення стають домінантною необхідністю. Така субстанціональність повинна забезпечити самореалізацію людини в її сімейних, економічних, політичних і культурних формах життя, незалежно від того, яке місце посідає людина в політичному спектрі суспільного життя. Переорієнтація політики на реалізацію інтересів людини пов’язана з демократизацією. Людина здатна впливати на функціонування політичної системи, що й прагне теоретично довести антропологія політична. Активність же індивідуального політичного суб’єкта явно недооцінюється різними політичними системами, хоча саме у вирішенні цього питання часто й криється доля демократизації політики.

Гуманістичні засади антропології політичної — це подолання дегуманізації, тобто таких відносин, коли людина була «гвинтиком», «фактором», а не «людиною як мірою всіх речей». Антропологія політична повинна подолати явище дегуманізації, насамперед у політиці. Переорієнтація на реалізацію інтересів людини, її буттєвих (онтологічних) засад — основне завдання антропології політичної. Творцями політики мусять виступити її суб’єкти, оскільки ще Платон вважав: теорія політики повинна ґрунтуватися на вивченні людини вже тому, що здорове суспільство не може складатися з людей, яких переслідують страх і невпевненість. Оскільки йдеться про особу, то з погляду антропології політичної передбачаються два підходи до проблеми: по-перше, визначення субординації людини, її свободи; по-друге — характеристика людини як суб’єкта політичного життя, тобто з’ясування того, як відбувається політична соціалізація людини. Загалом же проблема співвідношення людини і політики з погляду антропології політичної ґрунтується на абсолютному пріоритеті особи як соціально-політичного суб’єкта.