Атитюд політичний

Атитюд політичний (від франц. attitude — поза) — активно-дійове ставлення до політичних об’єктів (партій, лідерів, політичних проблем тощо); схильність індивіда до певної реакції на об’єкт або ситуацію, принцип організації політичної поведінки. Поняття «атитюд» було запроваджене до наукового обігу У. Томасом і Ф. Знанецьким у 20-і pp. 20 ст.

Атитюд політичний за своїм призначенням є своєрідною галуззю дослідження соціальних установок. За своїм понятійним апаратом, ідейною спрямованістю — це переважно галузь когнітивних концептуальних підходів (хоча стійку традицію щодо атитюду політичного створив і біхевіоризм). Атитюд політичний формується і змінюється у часі, виступаючи як функція внутрішнього досвіду, котрим володіє індивід у певній конкретній ситуації. Отже, він є водночас динамічним і відносно стійким елементом політичної орієнтації. Фактори політичної ситуації задають попередні умови формування атитюду політичного, а вже після цього власне «атитюд», що формується, адаптується до середовища. Відрізняють три механізми його адаптації: стереотипізація (тобто імітація «готових», найприйнятніших атитюдів політичних); акультуризація (коли адаптація атитюду політичного опосередкована набором соціальних ролей даного індивіда; вплив референтної групи (індивід, вибір референтної групи, за А. Лансело, може служити одним із шляхів формування оригінальної політичної особистості). Перетворення, трансформація атитюду політичного створює «тканину будь-якого політичного життя» (А. Лансело). Найважливішим моментом у трансформації атитюду політичного з погляду не лише теорії, а й практики є причини, якими вона зумовлюється. До останніх належать три групи причин: 1) динаміка самої політичної ситуації; 2) зміни перцептивних (відображальних) структур індивіда; 3) спровоковані зміни.

З погляду наукової «теорії атитюду» розглядають, зокрема, плюралізм політичних темпераментів. Множина індивідуальних атитюдів політичних групується залежно від критеріїв їхнього змісту і рухливості. Типи політичних темпераментів, їхній характер і поєднання мають надзвичайно важливе значення для політичної рівноваги країни. Сам же політичний темперамент має дві важливі характеристики: надання переваг і залучення. Своєрідним відображенням системи атитюдів політичних (домінуючих або групових) може бути ідеологія. Причому вона раціоналізує атитюди політичні, тим самим закріплюючи їх. Можливе і зворотне співвідношення — коли ідеологія моделює атитюд політичний. Поняття «атитюд», на думку Т. Олперта, стало однією з категорій політичної психології. Проблема атитюду політичного являє собою також галузь досліджень психології та пропаганди. Однією з характерних особливостей дослідження атитюду політичного окремих соціальних груп у межах політичної психології є намагання психологів не тільки описати за допомогою одержаних результатів політичне становище, а й пояснити їх на підставі психологічного аналізу. Дослідження атитюду політичного, що широко проводилися вже наприкінці 30-х pp. і пройшли стадію синтезу з психологічною теорією (К. Ховленд та ін.) й експериментально-лабораторний етап, з кінця 70-х pp. у зв’язку з відповідною орієнтацією американської психології набули суто прагматичної спрямованості.