Баланс сил

Баланс сил (від франц. balance — букв. терези) — зовнішньополітична концепція, основною засадою якої є ідея закономірності розвитку відносин між державами в межах певних циклів упродовж усієї світової історії. Поняття «баланс сил» відрізняється від поняття «рівновага сил», котре означає співвідношення рівних за могутністю держав у кожний конкретний момент. Якщо перше поняття характеризує динаміку, принципи та сутність зовнішньої політики держави, то друге поняття — це передусім якісна оцінка стану й позицій суб’єктів міжнародної системи стосовно один одного.

Засади концепції і сам принцип політики балансу сил були розроблені та апробовані у Стародавній Греції та в державах Стародавнього Сходу. Теоретичну базу балансу сил було закладено в працях Н. Макіавеллі про владу та в системі поглядів Т. Гоббса, котрий стверджував, що право збігається із силою, внаслідок чого природний стан є станом «війни всіх проти всіх». Творцями філософського фундаменту концепції вважають А. Шопенгауера, А. Бергсона та Ф. Ніцше. Автором сучасної концепції балансу сил цілком беззаперечно вважають американського теоретика-міжнародника Г. Моргентау (1904—1980), котрий проголосив її «основним і непорушним законом міжнародних відносин». За Г. Моргентау, прагнення гегемонії з боку кількох держав, які намагаються або підтримати, або видозмінити статус-кво, неминуче веде до створення системи відносин, що називається «балансом сил». Завдання політики балансу сил в умовах міждержавного суперництва за регіон, чи глобальну гегемонію полягає в тому, що своєму супротивникові в боротьбі за панування необхідно протиставити третю силу, приблизно рівну їй за могутністю, а самому зайняти позицію за межами їх єдиноборства, зберігаючи при цьому для себе повну свободу дій. Головним у концепції балансу сил є положення про державу-балансир. Як вважав Г. Моргентау, той, хто контролює рівновагу, той і займає ключову позицію в системі балансу сил, оскільки саме вона визначає результат боротьби за зверхність.

Висунута в 50-і pp. — у період формування біполярної системи — як основоположний принцип міждержавних відносин, концепція балансу сил за нинішніх умов зазнала суттєвих змін. Уявлення про те, що сутність системи балансу сил являє собою процес перевірки сили за допомогою контрсили, не відповідає реаліям постбіполярного світу, де чинник військової могутності дещо втрачає своє першорядне значення у здійсненні національних інтересів на міжнародній арені. Забезпечення міжнародної стабільності через балансування силових параметрів не може підмінити необхідності встановлення балансу інтересів, який значно ширший за своїм змістом і містить у собі, поряд з чинником раціональності, й моральні імперативи, а також тенденції щодо створення «миролюбного союзу демократій».