Бандера Степан Андрійович

Бандера Степан Андрійович (1909—1959) — український політичний діяч, один із засновників і керівників Організації українських націоналістів (ОУН). У 1928—1933 pp. навчався на агрономічному відділенні Вищої політехнічної школи у Львові. Знав кілька європейських мов. З 1931 р. керував пропагандистським відділом крайової організації ОУН. У 1932—1933 pp. був крайовим провідником ОУН і крайовим комендантом Української військової організації (УВО). Спрямовував діяльність крайових ОУН та УВО на боротьбу проти польської окупації західноукраїнських земель, організовував терористичні акції проти державних діячів Польщі, а також радикальних дипломатичних представників. За участь у замахах та належність до керівництва ОУН 1934 р. Бандеру було засуджено до смертної кари, від якої його врятувала амністія політв’язнів. Провів понад 5 років у в’язницях Польщі з режимом суворої ізоляції, був звільнений з тюрми бойовиками ОУН після нападу Німеччини на Польщу в 1939 р. Займався розбудовою мережі ОУН на території західної України, що возз’єдналася з УРСР. У жовтні 1939 р. виїхав до Кракова, працював у закордонному відділі ОУН.

Розбіжності між Бандерою і головою проводу А. Мельником, насамперед щодо ролі Німеччини у визволенні України, призвели в лютому 1940 р. до розколу ОУН і створення революційного проводу ОУН, який Бандера і очолив. Під його керівництвом було створено Український національний комітет для консолідації політичних сил у боротьбі за відновлення української державності. З нападом фашистської Німеччини на СРСР 30 червня 1941 р. у Львові за рішенням проводу ОУН було проголошено відновлення Української Держави. За відмову скасувати цей акт гестапо заарештувало членів новоствореного уряду, в т. ч. Бандеру, і кинуло їх до концтабору. З табірної в’язниці (Заксенгаузен) Бандера вийшов у грудні 1944 р. В 1947 р. його обрано головою ОУН, він організовує збройну боротьбу ОУН-УПА на західноукраїнських землях проти радянської влади і військ НКВС. У зв’язку з незгодами в проводі Закордонних частин ОУН у грудні 1950 р. Бандера відмовився від посади голови проводу ЗЧ ОУН, а в серпні 1952 р. і від посади голови проводу всієї ОУН. 1955 р. знову обраний головою проводу ЗЧ ОУН. У наступні роки Бандера активізував роботу по налагодженню зв’язків з націоналістичним підпіллям в Україні і формуванню нової нелегальної структури ОУН на українських землях. Ця діяльність Бандери занепокоїла керівництво СРСР, і невдовзі його було вбито агентом НКВС у Мюнхені.

Бандера — автор багатьох ідеологічних і програмних праць з питань українського національно-визвольного руху («Перспективи Української революції», 1958, та ін.).