Бачинський Юліан Олександрович

Бачинський Юліан Олександрович — (1870—1940) — український державний і політичний діяч. Народився у сім’ї греко-католицького священика. Вищу юридичну освіту здобув у Львівському та Берлінському університетах. Один з перших соціалістів марксистського напрямку в Україні. В 1890—1897 pp. — член Української радикальної партії в Галичині, очолював її соціалістичне крило. Один з організаторів Української соціал-демократичної партії Галичини. У 1915—1918 pp. під час Першої світової війни перебував у австро-угорській армії. Після створення Західноукраїнської Народної Республіки — член Української Національної Ради у Львові. У 1919—1921 pp. — голова дипломатичної місії УHP у Вашингтоні. З 1921 р. в еміграції у Відні, а з 1923 — у Берліні. Під час перебування у Польщі у 1931 р. був заарештований і провів рік у в’язниці. У листопаді 1933 р. переїхав до України. Працював науковим співробітником Головної редакції Української Радянської Енциклопедії у Харкові. Наприкінці 1934 р. заарештований та безпідставно звинувачений у контрреволюційній терористичній діяльності. У березні 1935 р. засуджений на 10 років виправно-трудових таборів. Відбуваючи ув’язнення, помер у Біломорсько-Балтійському таборі.

З юнацьких років захоплювався ідеями національного і соціального визволення українського народу. Автор праць із питань української державності, історії суспільно-політичних рухів в Україні, проблем еміграції західноукраїнського населення до Америки, зокрема «Гльоси» (1904), «Українська іміграція в З’єднаних Державах Америки» (1914), «Більшовицька революція і Українці» (1925) та ін. Найвідомішою працею Бачинського є «Ukraina irredenta» («Україна несоборна», 1895), в якій автор один з перших в українській політико-правовій думці обґрунтував ідею незалежної, соборної Української держави. На підставі аналізу економічного процесу виявив протиріччя, які заважали вільному економічному та культурному розвиткові українського народу і загрожували самому його існуванню. Ці протиріччя могли бути усунені лише шляхом набуття політичної самостійності України, яку Бачинський вважав необхідною умовою її економічного і культурного розвитку.

Виходячи з класичних марксистських позицій, доводив, що створення самостійної держави не є кінцевою метою, а лише важливим засобом забезпечення вільного розвитку народу, який у майбутньому у процесі побудови комуністичного суспільства прийде до бездержавної організації суспільства.