Бентам Ієремія

Бентам Ієремія (1748—1832) — англійський публіцист, філософ, політичний діяч. У своїй першій науковій праці «Фрагменти про владу» стисло виклав політичну концепцію утилітаризму. Головним принципом людського життя Бентам вважав принцип корисності, що бере свій початок з іманентно властивих людині відчуттів — задоволення і страждання: до першого людина завжди прагне, другого намагається всіляко уникнути. Цей принцип врівноважує найрізноманітніші інтереси, виступає домінуючим стимулом самозбереження на всіх щаблях суспільного життя. На думку Бентама, суспільство складається з індивідів, які прагнуть особистого щастя та задоволення власних інтересів. Власне відносини обопільної користі й створюють певну гармонію інтересів окремих осіб, пов’язують їх в єдине ціле. Отже, кінцевою метою держави має бути якомога більша сума щастя для можливо більшої кількості людей (принцип максимального щастя). До досягнення визначеної мети повинні прямувати: законодавство, що регулюватиме розподіл засобів до існування; кримінальне право, що стримуватиме людей від злочинних дій; конституція, яка має за мету організацію діяльності всіх суспільних установ та забезпечує належний спосіб їхньої діяльності. Бентам визначив відмінність між природним і політичним суспільством, характеризував останнє як суспільство, в якому існує відмінність між деспотичною і добродійною владою. Добродійна влада, на його думку, сприяє орієнтації громадян на принцип корисності.

Від самого початку своєї практичної діяльності Бентам розробляв реформаторські проекти, переважно в царині юриспруденції. Особливої уваги заслуговує його твір «Паноптикон», у якому він виклав план принципово нового виду організації в’язниць, основною засадою яких є обов’язкова праця арештантів та певний ступінь їх самоврядування, хоча й під суворим контролем адміністрації в’язниці. Лише певною мірою ці ідеї були реалізовані під час побудови в’язниці Мільбани, переважно вони залишились на папері. Це привело Бентама до усвідомлення необхідності проведення радикальних політичних реформ. Власне після 1809—1810 pp. відбувається перехід Бентама на позиції радикалізму. Він був організатором групи «Філософські радикали», від імені якої підготував та надрукував у 1817 р. «План парламентських реформ». Поряд із зазначеною працею його політичні погляди були викладені у незакінченому творі «Конституційний кодекс» (започаткований у 1822 p.). Він сформулював модель радикальної політичної демократії, розуміючи під нею представницьку демократію, оскільки вона і є, на думку вченого, владою народу, тобто владою, яку здійснюють усі члени об’єднання. Бентам писав, що суверенітет означає верховну владу народу, зокрема його право призначати і через певний час усувати своїх уповноважених. Дії цієї законодавчої влади не повинні підлягати судовому контролю. Для того, щоб обрані «агенти народу» враховували інтереси найбільшої кількості громадян, необхідно впровадити мандат депутата, надати можливість відкликання їх за будь-які порушення. Другим запобігаючим чинником мало бути загальне право голосу. Бентам вважав, що права голосу слід було б позбавити лише неповнолітніх та військовослужбовців, в силу залежності останніх від своїх командирів. Пропонував також позбавити цього права неписьменних, наголошуючи, що вони досить легко можуть отримати його, коли набудуть певний рівень освіти. За Бентамом, законодавча влада мала обирати главу держави, здійснювати політичний контроль, включаючи позбавлення повноважень глави держави. На його погляд, демократична влада має бути неподільною, відповідно виконавча та судова влади повинні лише реалізовувати рішення законодавчої. Бентам був одним з найвпливовіших мислителів свого часу в Європі, консультував уряди багатьох країн. Декретом від 26 серпня 1792 р. Національні збори Франції надали йому право французького громадянства.