Біженці

Біженці — іноземці (іноземні громадяни чи особи без громадянства), які внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвами переслідувань за ознаками раси, національності, ставлення до релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань вимушені залишати територію держави, громадянами яких вони є (або територію країн постійного проживання), і не можуть або не бажають користуватися захистом цих держав внаслідок вищезазначених побоювань та прагнення до одержання статусу біженців.

Правовий статус біженців, правові, економічні та організаційні гарантії захисту прав осіб, які вимушено залишили державу своєї громадянської належності, визначаються Законом України «Про біженців» (грудень 1993 p.). Закон передбачає порядок порушення клопотання про надання статусу біженців, умови, за яких вказаний статус не надається, визначає органи, які вирішують питання про надання та втрату статусу біженців (Комітет України у справах національностей та міграції, органи міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі), повноваження інших органів державної виконавчої влади щодо біженців. Розділ 6-й Закону визначає правовий статус біженців, зокрема їхні права. Ст. 12 передбачає, що особа, яка набула статусу біженця, має право на: вибір місця тимчасового проживання із запропонованого їй міграційною службою переліку населених пунктів і пересування на території України за умов дотримання правил, встановлених для іноземців; працю за наймом або на підприємницьку діяльність, придбання у власність майна за умов, передбачених законодавством України для іноземців; охорону здоров’я та відпочинок у порядку, передбаченому законодавством для громадян України; одержання грошової допомоги, пенсій та інших видів соціального забезпечення в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; користування житлом, наданим у місці тимчасового проживання; навчання в порядку, передбаченому законодавством України для іноземців; користування надбаннями культури; свободу совісті та вільне відправлення релігійних обрядів; недоторканність особи, житла, охорону законом особистого життя, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень; судовий захист від посягань на честь і гідність, життя і здоров’я, особисту свободу та житло, а також захист майнових та немайнових прав; вступ до легалізованих громадських організацій відповідно до їхніх статутів (положень). Законом передбачаються також обов’язки біженців. Вони зобов’язані дотримуватись Конституції та законів України, виконувати рішення і розпорядження органів державної виконавчої влади, регіонального та місцевого самоврядування; виконувати законні вимоги державних органів і службових осіб. Ст. 15 Закону передбачає міжнародне співробітництво з метою захисту прав біженців. В ній зазначено, що Україна співробітничає з іншими державами, міжнародними організаціями з метою усунення причин виникнення проблеми біженців, поліпшення їхнього матеріального становища і вдосконалення правового статусу, а також повернення біженців у країну їхнього постійного проживання. Якщо ж міжнародним договором, укладеним Україною, встановлено інші норми, не ті, що містяться в цьому Законі, то застосовуються норми міжнародного договору. Проблема біженців знайшла відображення в цілому ряді міжнародних договорів. У рамках ООН існує Управління верховного комісара у справах біженців.